Актуальність проблеми. Перехід до циркулярної економіки зумовлює необхідність розширення сфери використання вторинних полімерних матеріалів у виробах тривалого користування. Перспективним напрямом є виготовлення методом лиття під тиском крупногабаритної тари — промислових контейнерів, ящиків, палетних боксів та інших виробів, призначених для багаторазового застосування. Для такої продукції важливі не лише собівартість і технологічність переробки, а й ударна міцність, жорсткість, стійкість до повзучості, стабільність геометричних розмірів та опір старінню. Найбільш доступною сировиною є вторинні поліпропілен (ПП) і поліетилен високої густини (ПЕВГ), одержані з післяспоживчих або виробничих відходів. Проте заміна первинного полімеру вторинним не може розглядатися як проста зміна сировини: необхідна взаємна оптимізація складу композиції, підготовки рециклату, конструкції виробу й параметрів лиття.
Сучасні результати досліджень і технологічні обмеження. Одним із визначальних чинників якості рециклатів є неоднорідність їхнього походження. Поліолефінові відходи відрізняються за молекулярною масою, кількістю циклів переробки, вмістом барвників, наповнювачів, продуктів окиснення та домішок інших полімерів. У дослідженні Mager та співавт. (2026) встановлено, що ретельніше сортування післяспоживчого ПП підвищує однорідність вторинної сировини; виготовлені з досліджених рециклатів вироби забезпечували 77–88 % показника опору осьовому стисканню (top-load) порівняно з виробами з первинного ПП. Водночас інтенсивне гаряче миття не забезпечило істотного зменшення вмісту летких органічних сполук. Отже, для великогабаритної тари важливішим є формування стабільного потоку сировини, ніж лише збільшення інтенсивності мийних операцій [1].
Результати Kianpisheh та співавт. (2026), отримані для 11 зразків післяспоживчого ПП, свідчать, що одного показника текучості розплаву (ПТР) недостатньо для прогнозування механічних властивостей. Додаткову інформацію дають склад домішкових полімерних фаз і реологічні характеристики міжфазної взаємодії [2]. Це особливо важливо для крупногабаритних виробів із протяжними каналами течії, де коливання в’язкості спричиняють нестабільне заповнення форми, різницю маси деталей і формування дефектів у місцях злиття потоків.
Повторна термомеханічна переробка поліолефінів супроводжується окиснювальною деструкцією, зміною молекулярно-масових характеристик і зменшенням ресурсу стабілізаторів. У фундаментальному огляді Pfaendner (2022) показано значення повторної стабілізації рециклатів первинними та вторинними антиоксидантами, а для зовнішньої експлуатації — світлостабілізаторами. Такі добавки повинні підбиратися з урахуванням залишкової стабільності матеріалу, умов переробки й прогнозованого строку служби [3]. Для тари це означає доцільність оцінювання не тільки початкової міцності, але й збереження властивостей після прискореного теплового та УФ-старіння.
Модифікування вторинних полімерних композицій. Висока ймовірність змішування ПП і ПЕ зумовлює інтерес до полімер-полімерних композицій. Попри споріднену хімічну природу, ці полімери характеризуються обмеженою сумісністю, що може призводити до недостатньої адгезії на межі фаз і втрати ударної в’язкості. Mehrabi-Mazidi і Sharifi (2021) досліджували систему на основі 80 мас. % вторинного ПЕВГ і 20 мас. % вторинного ПП. Уведення 20 мас. % удароміцного сополімеру ПП, за умов дослідженої рецептури, підвищило міцність при розтягуванні на 35 %, а ударну енергію за Ізодом — на 110 % [4, с. 1701]. Цей результат демонструє можливість регулювання співвідношення жорсткості та ударної міцності без повної відмови від вторинної сировини.
У роботі Tal і Naveh (2024) для рециклатних сумішей ПП/ПЕ застосовано етилен-октенові блок-сополімери в кількості 4–8 мас. %. Для суміші ПП/ПЕВГ (50/50) додавання 8 мас. % модифікатора дало майже триразове збільшення ударної міцності; водночас спостерігалося певне зниження модуля пружності [5]. Отже, концентрацію еластомерної добавки слід визначати не за максимальним приростом ударної міцності, а за комплексним критерієм, що також враховує жорсткість стінок, деформацію тари під навантаженням і технологічну плинність.
Інший підхід полягає в армуванні вторинного ПП коротким скляним волокном. Shahroodi та співавт. (2025) за допомогою планування експерименту оптимізували склад і параметри компаундування склонаповненого рециклату та отримали модуль пружності при розтягуванні до 4,1 ГПа; вирішальними виявилися вміст і збережена довжина волокон [6]. Однак для тари, яка зазнає ударних навантажень, збільшення жорсткості має супроводжуватися перевіркою ударної стійкості, поведінки зварних ліній і можливості повторного рециклінгу композиту. Наповнювачі доцільно розглядати як окремий напрям оптимізації, а не універсальний спосіб поліпшення всіх характеристик.
Оптимізація лиття та забезпечення геометричної стабільності. Наукові роботи останніх років підтверджують, що властивості вторинного полімеру не можна оцінювати незалежно від режимів формування. Bowen та співавт. (2024) встановили взаємозв’язок температури розплаву, температури форми, тиску витримки й часу перебування розплаву з морфологією та властивостями литого ПП. Для вторинного ПП домішки ПЕ змінювали процес кристалізації, а підвищені температури та тривалий час перебування в розплавленому стані погіршували механічні характеристики [7]. Тому режим, оптимальний для первинного полімеру, не обов’язково придатний для рециклату.
Особливо критичними для крупногабаритної тари є усадка та короблення. Galve та співавт. (2019) на промисловому виробі розміром приблизно 473 × 534 мм продемонстрували можливість застосування 100 % вторинного ПП промислового походження, хоча матеріал містив 40 % тальку і мав контрольований склад [8]. Li та співавт. (2024) показали, що кількість циклів переробки та тривалість витримки під тиском суттєво впливають на короблення двокомпонентних литих виробів із вторинного ПП [9]. Такі результати підтверджують перспективність моделювання заповнення, ущільнення й охолодження пресформи з подальшою перевіркою геометрії реальних деталей.
Перспективним інструментом є адаптивне керування литтям. Krantz та співавт. (2024) випробували замкнену систему регулювання тиску на основі сигналів датчиків у пресформі для п’яти сумішей вторинного ПП із різними реологічними характеристиками. Система зменшувала міжциклові відхилення параметрів заповнення й ущільнення [10]. Для великогабаритних виробів така технологія може компенсувати частину коливань плинності рециклату.
Запропонований напрям розроблення технології. На підставі аналізу літератури доцільно дослідити композиції з переважним вмістом вторинного ПП або ПЕВГ та варіюванням частки другого полімеру, еластомерного модифікатора і пакета стабілізаторів. Практично значущим є порівняння рецептур із різним вмістом вторинної сировини, зокрема композицій без додавання первинного полімеру. Для кожної композиції необхідно встановити ПТР, реологічні характеристики, границю міцності та модуль при розтягуванні/згинанні, ударну в’язкість, показники термоокиснювальної стійкості й усадки. Перед випробуваннями бажано ідентифікувати компонентний склад матеріалу методами ІЧ-спектроскопії та диференціальної сканувальної калориметрії.
Технологічні експерименти пропонується виконувати за багатофакторним планом зі зміною температури розплаву, температури пресформи, швидкості впорскування, тиску й часу витримки та тривалості охолодження. Критеріями оптимізації мають бути стабільність заповнення форми, відсутність недоливів і дефектів зварних ліній, мінімальне короблення, міцність під час удару та навантаження при штабелюванні, а також тривалість виробничого циклу. Для оцінювання працездатності тари необхідно доповнити випробування стандартних зразків натурними випробуваннями виробів: статичним навантаженням, ударом/падінням, тривалим навантаженням і контролем геометрії після температурного старіння. Вибір оптимальної рецептури слід проводити з урахуванням частки вторинної сировини, собівартості та прогнозованого строку служби.
Висновки. Міжнародні дослідження 2019–2026 років свідчать, що вторинні поліолефіни можуть використовуватися у відповідальних литих виробах за умови контролю якості сировини та цілеспрямованого коригування рецептури й режимів формування. Найбільш перспективними рішеннями є селективне сортування, компатибілізація сумішей ПП/ПЕ, повторна стабілізація, оптимізація термомеханічної історії розплаву та адаптивне регулювання лиття.
Список літератури:
1. Mager M., Zeilerbauer L., Felgel-Farnholz A. et al. Advancing mechanical recycling of polypropylene: lessons from sorting, washing, and life cycle assessment. Waste Management. 2026. Vol. 212. Art. 115356. DOI: 10.1016/j.wasman.2026.115356.
2. Kianpisheh M., Tran T. A., Jönkkäri I. et al. Identifying the roots of property variability in post-consumer recycled polypropylene feedstocks. Waste Management. 2026. Vol. 220. Art. 115586. DOI: 10.1016/j.wasman.2026.115586.
3. Pfaendner R. Restabilization – 30 years of research for quality improvement of recycled plastics review. Polymer Degradation and Stability. 2022. Vol. 203. Art. 110082. DOI: 10.1016/j.polymdegradstab.2022.110082.
4. Mehrabi-Mazidi M., Sharifi H. Post-consumer recycled high density polyethylene/polypropylene blend with improved overall performance through modification by impact polypropylene copolymer: morphology, properties and fracture resistance. Polymer International. 2021. Vol. 70, no. 12. P. 1701–1716. DOI: 10.1002/pi.6268.
5. Tal A., Naveh N. Compatibilization of Post-Consumer Recycled Polypropylene/Polyethylene Binary Blends. Polymers for Advanced Technologies. 2024. Vol. 35, no. 11. Art. e6645. DOI: 10.1002/pat.6645.
6. Shahroodi Z., Zidar D., Momeni V. et al. Tailored recycled composites: Enhancing the performance of injection moulded post-consumer polypropylene composites using Box-Behnken Design. Polymer Testing. 2025. Vol. 144. Art. 108743. DOI: 10.1016/j.polymertesting.2025.108743.
7. Bowen N., Guyer C., Rippon T. et al. Mechanical and crystallization properties of hot runner injection molded virgin and recycled polypropylene. Polymer Engineering & Science. 2024. Vol. 64, no. 5. P. 2241–2255. DOI: 10.1002/pen.26689.
8. Galve J. E. et al. Dimensional Stability and Process Capability of an Industrial Component Injected with Recycled Polypropylene. Polymers. 2019. Vol. 11, no. 6. Art. 1063. DOI: 10.3390/polym11061063.
9. Li J., Wang Z., Xie J. et al. Study on the processes and warpage of double-injection-molded parts containing PP recycled materials. Polymer Engineering & Science. 2024. Vol. 64, no. 4. P. 1686–1698. DOI: 10.1002/pen.26649.
10. Krantz J., Nieduzak Z., Licata J. et al. In-mold rheology and automated process control for injection molding of recycled polypropylene. Polymer Engineering & Science. 2024. Vol. 64, no. 9. P. 4112–4127. DOI: 10.1002/pen.26836.
|