Вступ. ВІЛ-інфекція — це хронічне захворювання, що вимагає комплексного підходу до ведення пацієнта, включаючи моніторинг імунного статусу, вірусного навантаження та психоемоційного стану [1, 2]. Згідно зі статистичними дослідженнями психічні розлади серед людей, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ), мають стабільну поширеність, зокрема депресія та тривожність, що значно впливають на якість життя та прихильність до антиретровірусної терапії (АРТ) [3]. Неврологічні та психічні порушення у цій групі пацієнтів пояснюються як прямою дією вірусу на центральну нервову систему, так і соціально-психологічними факторами, включно з ізоляцією та стресом, що супроводжують хронічне захворювання [4, 5].
Неврологічні механізми, пов’язані з ВІЛ, включають порушення нейротрансмісії та нейроімунні дисфункції, зокрема дисбаланс GABA- та глутаматергічної системи, що може посилювати прояви депресивних і тривожних симптомів [6, 7]. Дослідження також підкреслюють роль нейрозапалення та функції екзосом у патогенезі психічних розладів ЛЖВ, що робить психоемоційний стан пацієнта маркером прогресування захворювання та ефективності терапії [4].
Крім того, нові дані досліджень вказують на високий рівень тривожних розладів серед ЛЖВ, що підкреслює необхідність систематичного психоемоційного скринінгу та впровадження психосоціальної підтримки у клінічну практику.
Крім того, нові дані вказують на високий рівень тривожних розладів серед людей, що живуть з ВІЛ, що підкреслює необхідність систематичного психоемоційного скринінгу та впровадження психосоціальної підтримки у клінічну практику [8, 9]. Ці результати узгоджуються з концепцією, що соціально-економічні та психологічні детермінанти можуть мати більший вплив на психічне здоров’я пацієнтів, ніж соматичні параметри або клінічна стадія ВІЛ, що потребує інтегрованого підходу до ведення пацієнтів із урахуванням соціально-психологічної підтримки, освіти та ресурсів для самоконтролю захворювання [3].
Мета. Визначити психопатологічну структуру тривожно-депресивних розладів у людей, які живуть з ВІЛ (ЛЖВ), та оцінити її залежність від клінічної стадії.
Матеріали та методи. Дослідження проведене на базі Комунального некомерційного підприємства Сумської обласної ради «Обласний клінічний медичний центр соціально небезпечних захворювань». Всі пацієнти підписали інформовану згоду на участь у дослідженні.
До дослідження було включено 132 пацієнти, серед них було 55 жінок (41,7%) та 77 чоловіків (58,3%) віком від 22 до 75 років; середній вік становив 42,6 року. На І стадії ВІЛ було 48 пацієнтів, на 2-й стадії ВІЛ — 18 осіб, на 3-й стадії — 30, на 4-й стадії — 36 осіб.
Пацієнти були обстежені за допомогою шкал Symptom Checklist-90-Revised (SCL-90-R) для вимірювання загальної психопатології, Шкали депресії Бека (Beck Depression Inventory, BDI) для оцінки рівня депресивних симптомів, Опитувальника Спілбергера-Ханіна (State-Trait Anxiety Inventory, STAI) для оцінки ситуативної та особистісної тривожності, а також авторську методику «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка, що дозволяла оцінити рівень емоційної тривоги, фрустрації, агресивності та ригідності.
Статистичний аналіз здійснювався в програмному середовищі R. Статистичний аналіз включав розрахунок описових показників та непараметричний тест Краскела–Уолліса для порівняння психічних показників між стадіями ВІЛ. Для виявлення основних груп психопатологічних проявів проводили факторний аналіз, який показав три фактори: афективний, соматично-параноїдний та агресивний. Адекватність аналізу перевіряли за допомогою критерію Кайзера–Мейера–Олкіна (0,88) та тесту Барлетта, p < 0,001.
Вплив клінічних та демографічних факторів на рівень депресії оцінювали за допомогою лінійної регресії, де залежною змінною був BDI, а предикторами – стадія ВІЛ, CD4, вірусне навантаження, соціально-економічний статус, вік та стать. Мультиколінеарність перевіряли, і вона не була проблемою. Статистична значущість приймалася при p < 0,05.
Результати та обговорення
У цьому дослідженні було проведено аналіз психопатологічного профілю працездатних пацієнтів з ВІЛ та оцінено можливий вплив клінічної стадії захворювання на рівень депресивних, тривожних та поведінкових симптомів. Дані виявилися придатними для факторного аналізу: коефіцієнт Кайзера–Мейера–Олкіна склав 0,88, що свідчить про відмінну адекватність кореляцій між змінними, а тест Бартлетта на сферичність (χ²=1548,37, df=120, p<0,001) підтвердив статистично значущу кореляційну матрицю.
Експлориторний факторний аналіз методом головних осей із оберненням Promax дозволив виділити три фактори з відповідними факторними навантаженнями. Перший фактор, афективно-депресивний, мав високі навантаження на шкали депресії (0.885), агресивності та гніву (0.754), тривожності (0.704), соматизації (0.679), обсесивно-компульсивної симптоматики (0.663), психотичних проявів (0.711), фобії (0.583) за результатами SCL-90-R та помірні навантаження за BDI (0.478), пояснюючи 25.6% дисперсії.
Другий фактор, дисфорично-імпульсивний, включав ригідність (0.810), агресивність (0.695), тривожність (0.669), фрустрацію (0.652) за даними методики «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка, міжособистісну чутливість (0.500) та параноїдальні прояви (0.494) за SCL-90-R, пояснюючи 16.8% дисперсії. Цей фактор відображає міжособистісну напруженість, фрустрацію та агресивність у поведінці пацієнтів.
Третій фактор, тривожний, мав високі навантаження на ситуативну тривожність (STAI-S, 0.788), помірні на особистісну тривожність (STAI-P, 0.460) та фрустрацію (0.527) за даними методики «Самооцінка психічних станів» Г. Айзенка пояснює 9,4 % дисперсії. Загалом три фактори пояснюють 51,7 % дисперсії психопатологічних симптомів, що достатньо для клінічного аналізу психічних порушень.
Непараметричний аналіз Краскела–Уолліса показав, що жоден із трьох факторів не мав статистично значущих відмінностей між стадіями ВІЛ (афективно-депресивний: χ²=0.786, p=0.853; дисфорично-імпульсивний: χ²=0.257, p=0.968; тривожний: χ²=3.257, p=0.354), а також не було значущих відмінностей у сумарних показниках депресії (BDI: χ²=0.707, p=0.872), ситуативної (STAI-S: χ²=5.644, p=0.130) та особистісної тривожності (STAI-P: χ²=1.905, p=0.592) та загального індексу психопатології (GSI: χ²=0.680, p=0.878). Парні порівняння методом Данна із поправкою Бонферроні також не виявили статистично значущих різниць.
Лінійна регресія показала, що соціально-економічний статус є єдиним значущим предиктором рівня депресії: пацієнти, які оцінюють свій статус як «високий», мали вищі значення BDI порівняно з тими, хто оцінює його як «середній» або «низький», тоді як демографічні та клінічні змінні (вік, стать, стадія ВІЛ, CD4, вірусне навантаження) не мали статистично значущого впливу. Це підкреслює важливість соціально-психологічних детермінантів у формуванні психоемоційного стану пацієнтів з ВІЛ і наголошує на необхідності комплексного підходу до їхньої психосоціальної підтримки.
Таким чином, психопатологічна структура у пацієнтів з ВІЛ має трифакторний характер: афективно-депресивний, дисфорично-імпульсивний та тривожний фактори, які не залежать від клінічної стадії захворювання у цій вибірці. Ця трьохфакторна структура узгоджується з даними сучасних досліджень, що показують високий рівень депресивних і тривожних розладів серед людей, які живуть з ВІЛ, а також складність їх психічного профілю, що поєднує емоційні, когнітивні та поведінкові компоненти [3,9]. Психоемоційний стан пацієнтів є автономним від імунологічного стану та вірусного навантаження, тоді як соціально-психологічні фактори, зокрема соціально-економічний статус, можуть відігравати ключову роль у формуванні депресивних симптомів.
Зокрема, афективно-депресивний фактор інтегрує симптоми депресії, тривожності та агресивності, дисфорично-імпульсивний фактор відображає міжособистісну напруженість, ригідність та фрустрацію, а тривожний фактор концентрується на ситуативній та особистісній тривожності, що підкреслює багатовимірність психопатологічних порушень у ЛЖВ. Ці дані узгоджуються з уявленням про роль нейрозапалення, дисфункцій нейротрансмітерних систем та психосоціальних факторів у формуванні психічних розладів у цій групі пацієнтів [6,7], що підкреслює необхідність інтегрованого підходу до психоемоційної підтримки пацієнтів із урахуванням як біологічних, так і соціально-психологічних детермінант.
Це підкреслює необхідність раннього психоемоційного скринінгу та інтегрованого підходу до психосоціальної підтримки пацієнтів з ВІЛ.
Висновки
1. Клінічна стадія ВІЛ не впливає на рівень тривожно-депресивних розладів у пацієнтів.
2. Психопатологічна структура у пацієнтів з ВІЛ характеризується трифакторною моделлю: афективно-депресивний, дисфорично-імпульсивний та тривожний фактори.
3. Рівень депресії не асоційований з імунологічними показниками (CD4) або вірусним навантаженням.
4. Соціально-економічні фактори, включно із суб’єктивною оцінкою соціально-економічного статусу, можуть мати більший вплив на психоемоційний стан, ніж соматичні характеристики захворювання.
Таким чином, отримані результати підкреслюють необхідність незалежного моніторингу психічного здоров’я у пацієнтів з ВІЛ та розвитку комплексних психосоціальних програм, що включають скринінг, профілактику та психотерапевтичне супроводження, незалежно від клінічної стадії захворювання.
Список літератури:
1. ВІЛ-інфекція. Стандарт медичної допомоги. Київ: МОЗ України, 2025.
2. World Health Organization. HIV/AIDS data and statistics [Electronic resource]. Geneva: WHO, 2025. Available at: https://www.who.int/data/gho/data/themes/hiv-aids (accessed: 2025).
3. Heslin M., Jewell A., Croxford S., Chau C., Smith S., Pittrof R., Covshoff E., Sullivan A., Delpech V., Brown A., King H. P., Kakaiya M., Campbell L., Hughes E., Stewart R. Prevalence of HIV in mental health service users: a retrospective cohort study. BMJ Open. 2023. Vol. 13, No. 4. e067337. DOI: 10.1136/bmjopen-2022-067337.
4. Mahajan S. D., Ordain N. S., Kutscher H., Karki S., Reynolds J. L. HIV neuroinflammation: the role of exosomes in cell signaling, prognostic and diagnostic biomarkers and drug delivery. Frontiers in Cell and Developmental Biology. 2021. Vol. 9. 637192. DOI: 10.3389/fcell.2021.637192.
5. Irollo E., Luchetta J., Ho C., Nash B., Meucci O. Mechanisms of neuronal dysfunction in HIV-associated neurocognitive disorders. Cellular and Molecular Life Sciences. 2021. Vol. 78, No. 9. P. 4283–4303. DOI: 10.1007/s00018-021-03785-y.
6. Buzhdygan T., Lisinicchia J., Patel V., Johnson K., Neugebauer V., Paessler S., Jennings K., Gelman B. Neuropsychological, neurovirological and neuroimmune aspects of abnormal GABAergic transmission in HIV infection. Journal of Neuroimmune Pharmacology. 2016. Vol. 11, No. 2. P. 279–293.
7. Gorska A. M., Eugenin E. A. The glutamate system as a crucial regulator of CNS toxicity and survival of HIV reservoirs. Frontiers in Cellular and Infection Microbiology. 2020. Vol. 10. 523638. DOI: 10.3389/fcimb.2020.00261.
8. Tahir M. Y., Mumang A. A., Kadar K. S., Mubin R. H., Hamid F. Serotonin levels in newly-infected HIV-positive: a preliminary study. Medical Archives. 2024. Vol. 78, No. 1. P. 55–59. DOI: 10.5455/medarh.2024.78.55-59.
9. Ji J., Zhang Y., Ma Y., Jia L., Cai M., Li Z., Zhang T., Guo C. People living with HIV/AIDS have a high prevalence of anxiety disorders: a systematic review and meta-analysis. Frontiers in Psychiatry. 2024. Vol. 15. 1259290. DOI: 10.3389/fpsyt.2024.1259290.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter