:: ECONOMY :: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ БЮДЖЕТНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ :: ECONOMY :: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ БЮДЖЕТНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ
:: ECONOMY :: ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ БЮДЖЕТНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ
 
   
       

Світ економічної науки. Випуск 25

Термін подання матеріалів

29 вересня 2020

До початку конференції залишилось днів 49



  Головна
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Акція! 100 грн на мобільний
Календар конференцій
Наші збірники
  Наукові конференції
 
 Лінки
 Форум

 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше

 Наша кнопка
www.economy-confer.com.ua - Економічні наукові інтернет-конференції

 Лічильники
Українська рейтингова система

ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАКТИЧНІ АСПЕКТИ ОБЛІКУ БЮДЖЕТНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ ДЕРЖАВНОГО СЕКТОРУ ЕКОНОМІКИ

 
12.12.2012 17:48
Автор: Стоколос Людмила Миколаївна, здобувач кафедри фінансів Київського національного торговельно-економічного університету, м. Київ
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;]
Постановка проблеми. Триваючий процес реформування бухгалтерського обліку спонукає до вивчення практичних та теоретичних аспектів обліку бюджетних зобов'язань державного сектору економіки, так як немає єдиного підходу до визначення суб'єктів державного сектору економіки та існує  лише формальний облік зобов’язань розпорядників бюджетних коштів.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дослідженню актуальних питань теоретичних та практичних аспектів обліку бюджетних зобов'язань державного сектору економіки присвячено низку статей, над цим питанням працювали: О.Ковтун, А.Дорофєєва, М.Камишанська,  М.Білик,  О.Таненок, О.Длугопольський, Н.Гончарова, Р.Дзюба, Н.Лиско, Н.Михайлишин, І.Орлов, Н.Хорунжак, Т.Кондрашова, І.Клітенко, В.Мельничук, І.Боярко, Н.Дехтяр,  О.Дайнека, Ю.Шишова, Ю.Слободяник, Ю.Тимощенко, С.Свірко, В.Титикало, І.Краївська, Н.Новицька, Т.Момот  та інші.
Метою статті є визначення суб'єктів державного сектору економіки та аналіз сучасного стану обліку бюджетних зобов'язань суб'єктів державного сектору економіки.
Викладення основного матеріалу. За останні роки в бюджетній сфері відбуваються значні перетворення. Зокрема, відбуваються  суттєві зміни в бюджетному законодавстві і як наслідок цього — створено централізовану модель управління державними ресурсами че¬рез Єдиний казначейський рахунок, що дозволило по¬єднати ресурси всіх суб'єктів сектору державного управління, запроваджено облік зобов'язань розпорядників коштів в системі органів казначейства.
Міжнародна практика обліку в державному секторі свідчить, що процес реформування фінансового управ¬ління було зосереджено на розвитку класифікації дохо¬дів і видатків для бюджетних цілей.
Державний сектор економіки України представлений значною кількістю видів суб'єктів господарювання — від суто державних підприємств, що перебувають у повному державному володінні, до змішаних акціонерних компаній з різною часткою державної власності. Слід зазначити, що значну частку державного сектора економіки складають бюджетні установи; національні і місцеві державні підприємства, а також державні корпорації. До складу виключно державних підприємств належать казенні підприємства, акціонерні компанії, а також державні холдінгові компанії.
Найбільш оптимальне визначення суб'єктів державного сектору економіки представлено Господарським кодексом України. Згідно Господарського кодексу України, суб'єктами управлiння об'єктами державної власностi є: Кабiнет Miністрів Украiни; Фонд державного майна України; мiнiстерства та iншi органи виконавчої влади; органи, якi здiйснюють управлiння державним майном вiдповiдно до повноважень, визначених окремими законами; державнi господарськi об'єднання, державнi холдинговi компанії, iншi державнi господарськi органiзацiї; юридичнi та фiзичнi особи, якi виконують функцii з управлiння корпоративними правами держави; Нацiональна академiя наук України, галyзевi академiї наук.
Суб'єктами господарювання державного сектора економiки є суб'єкти, що дiють на ocнoвi лише державної власностi, а також суб'єкти, державна частка у cтатутному  фондi яких перевищує п'ятдесят вiдсоткiв чи становить величину, яка забезпечує державi право вирiшального впливу нa господарську дiяльнiсть цих суб'єктiв. Стаття 73 Господарського кодексу України дає поняття державного унiтарного пiдприприємства i подiляє їx на два види: державнi комерцiйнi пiдприємства або казеннi пiдприємства [2].
Викладене у Господарському кодексі відзначають і наступні вчені, виділяючи склад суб'єктів державного сектору:
1. Ковтун О.І. виділяє суб'єктів державного сектору тих, що діють на основі лише державної власності, а також у яких державна частка у статутному фонді перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів [14].
2. Дорофєєва А.А. вважає, що суб'єктами державного сектору є ті, що діють на основі державної власності, а також суб'єкти, державна частка у статутному фонді яких перевищує п'ятдесят відсотків або складає величину, яка забезпечує державі право ухвального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів [12].
3. Камишанська М.А. представляє державний сектор в поділі на державні комерційні підприємства, казенні підприємства, акціонерні товариства, де держава володіє значними пакетами акцій, а також в яких державне майно, що не увійшло до статутних фондів господарських товариств, але знаходиться на їх балансі [13].
4. Білик М.Д. подає наступний склад державного сектору: державні підприємства, організації, установи, що знаходяться у державній власності і  управляються державними органами або уповноваженими особами, які призначаються ними [9].
Інший підхід у Длугопольського О.В. [11] та Гончарової Н.Г. [10], які в складі державного сектора виділяють бюджетні установи, державні підприємства, державні фінанси, державні резервні фонди, державні банки, органи влади та державного управління.
В Цивільному кодексі України чітко не вписано суб'єкти державного сектора економіки, але у статті 167 визначено правові форми участі держави у цивільних відносинах.
У цивільних правовідносинах, окрім фізичних та юридичних осіб можуть брати участь держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права (ч. 2 ст. 2 ЦК) [3] .
Отже, немає єдиного нормативного документа, який найбільш  повно розкриває поняття суб'єктів державного сектору економіки. При цьому міжнародні стандарти обліку для державного сектору [4] є офіційно прийнятими вимогами до фінансової звітності і розроблені шляхом адаптації міжнародних стандартів бухгалтерського обліку, але з урахуванням особливостей функціонування державного сектору в Україні .
З усього кола суб'єктів державного сектору зосередимо увагу  лише на бюджетних установах. Бюджетна установа також є і суб'єктом досить великого кола фінансових відносин, а саме: 1) як розпорядник бюджетних коштів, учасник бюджетного процесу; 2) спеціальний публічний орган, платник податків тощо; 3) бюджетна установа є публічною організацією із визначеними повноваженнями.
Бюджетні правовідносини бюджетної установи виникають з приводу: 1) підготовки бюджетних запитів, які необхідні для складання видаткової частини проекту відповідного бюджету; 2) встановлення бюджетних асигнувань на базі затвердженого розпису бюджету; 3) затвердження кошторисів бюджетних установ відповідно до бюджетних призначень та затвердженого розпису бюджету; 4) прийняття бюджетних зобов'язань і виконання відповідних платежів; 5) контроль за використанням бюджетних заходів відповідно до їх цільового призначення; 6) застосування  бюджетно-правової санкції за порушення бюджетного законодавства тощо.
Відповідно до Концепції, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. N 538-р. "Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі"  впроваджено програмно-цільовий метод в бюджетному процесі з метою встановлення безпосереднього зв’язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання [7].
У бюджетному процесі програмно-цільовий метод застосовується на рівні державного бюджету та на рівні місцевих бюджетів, а відповідно до ст. 43  Бюджетного кодексу України при виконанні державного і місцевих бюджетів застосовується казначейське обслуговування бюджетних коштів. Порядок обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок державного бюджету, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 30.09.2011р. №1223 "Про затвердження Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та повернення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету" [6], а місцевого бюджету — наказом Міністерства фінансів України від 23.08.2012р. №938 "Про затвердження Порядку казначейського обслуговування місцевих бюджетів".
Головні розпорядники бюджетних коштів до початку бюджетного року визначають мережу розпорядників коштів нижчого рівня та одержувачів бюджетних коштів за територіями (обласний рівень), чітко визначившись із статусом кожної установи. Державна казначейська служба складає  та веде єдиний   реєстр  розпорядників  бюджетних  коштів  та  одержувачів бюджетних коштів згідно наказу Міністерства фінансів України від 22.12.2011  № 1691 "Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів" [8].
Особливими складовими програмно-цільового методу у бюджетному процесі є бюджетні програми, відповідальні виконавці бюджетних програм, паспорти бюджетних програм, результативні показники бюджетних програм. Відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 14 грудня 2001 року № 574 "Про  затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі" відповідальний виконавець безпосередньо забезпечує виконання однієї або низки бюджетних програм у системі головного розпорядника, є юридичною особою, має окремий рахунок та бухгалтерський баланс.
Головні розпорядники коштів Державного бюджету України визначаються статтею 22 Бюджетного кодексу та затверджуються законом про Державний бюджет України шляхом встановлення їм бюджетних призначень. Згідно ст.10 Бюджетного Кодексу — " відомча  класифікація  видатків  та  кредитування  бюджету містить  перелік  головних  розпорядників  бюджетних  коштів   для систематизації   видатків   та  кредитування  бюджету  за  ознакою головного розпорядника бюджетних коштів". Завдання відомчої класифікації є оптимізація кількості головних розпорядників бюджетних коштів, покращення бюджетного планування та побудова чіткої, організаційно досконалої системи державного управління [1].
Відповідно до п. 47 ч. 2 ст. 2 Бюджетного кодексу України розпорядники бюджетних коштів — це бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджети зобов'язань та здійснення видатків з бюджету.
Бюджетні установи мають право брати бюджетні зобов'язання та витрачати бюджетні кошти за кожною бюджетною програмою окремо із забезпеченням зменшення рівня заборгованості за бюджетними зобов'язаннями минулих періодів і недопущення виникнення заборгованості за бюджетними зобов'язаннями у поточному році.
Згідно наказу Міністерства фінансів "Про затвердження Порядку  реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань  розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України" від 02.03.2012 року №309 (далі — наказ №309), розпорядники бюджетних коштів протягом 7 робочих днів з дати прийняття ними до виконання бюджетного фінансового зобов’язання, але не пізніше останнього робочого дня місяця, подають до відповідного органу Казначейства Реєстр фінансових зобов’язань, а також оригінали документів, що підтверджують факт взяття бюджетного зобов’язання та бюджетного фінансового зобов’язання [5]. В дійсності оригінали документів можуть не надійти до останнього робочого дня місяця. Відтак, їх нарахування потрібно проводити у наступному місяці, а не в тому, у якому вони виникли, оскільки для реєстрації у Державній казначейській службі документи не будуть дійсними. Крім цього, зареєстровані зобов'язання без наявного фінансування ведуть до виникнення кредиторської заборгованості, що напряму суперечить наказу №309.
За  спеціальним  фондом бюджету розпорядники бюджетних коштів беруть   бюджетні   фінансові   зобов'язання   виключно   в  межах відповідних  фактичних  надходжень  спеціального фонду бюджету, залишків коштів на спеціальних реєстраційних рахунках розпорядників бюджетних  коштів та бюджетних  асигнувань, встановлених кошторисами. Так, наприклад, документ про сплату судового збору додається до позовної заяви, апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови суду, до інших заяв щодо здійснення судом певних дій. Реєстрація та сплата судового збору є неможливою до надходження фінансування, а без підтвердного документа є неможливим здійснення судом певних дій.
Контроль бюджетних видатки на всіх стадіях виконання державного бюджету став можливим завдяки переходу від відомчого фінансування до оплати за підтвердними документами. Запровадження обліку зобов’язань розпорядників коштів бюджету в органах Державної казначейської служби повинно було сприяти посиленню контролю за дотриманням розпорядниками коштів взяття бюджетних зобов’язань в межах бюджетних асигнувань та удосконаленню механізму використання бюджетних коштів. Але, вважаємо, що сьогодні існують певні проблеми – бюджетні кошти теоретично можуть бути на балансі Єдиного казначейського рахунку, а реально їх своєчасно неможливо використати, що призводить до певних викривлень в обліку, а саме – реєстрації фінансових зобов'язань при наявності відкритих асигнувань розпорядників коштів; виконання бюджетів за видатками, що здійснюється шляхом виділення асигнувань є не досконалою системою та потребує змін.

Список використаної літератури:
1. Бюджетний кодекс.
2. Господарський кодекс України.
3. Цивільний кодекс України
4. Міжнародні стандарти бухгалтерського обліку у державному секторі.
5. Наказу Міністерства фінансів "Про затвердження Порядку  реєстрації та обліку бюджетних зобов'язань  розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів в органах Державної казначейської служби України" від 02.03.2012 року №309.
6. Наказу Міністерства Фінансів України "Про затвердження Порядку обслуговування державного бюджету за видатками та операціями з надання та проведення кредитів, наданих за рахунок коштів державного бюджету" від 30.09.2011р. №1223.
7. Розпорядження Кабінету Міністрів України від 14 вересня 2002 р. N538-р. "Про схвалення Концепції застосування програмно-цільового методу в бюджетному процесі".
8. Наказ Міністерства фінансів України від 22.12.2011  № 1691 зареєстрований в Міністерстві юстиції України 12 січня 2012 р. за №33/20346 "Про затвердження Порядку формування Єдиного реєстру розпорядників бюджетних коштів та одержувачів бюджетних коштів".
9.  Білик М.Д. Управління фінансами державних підприємств/М.Д.Білик.-К.: знання, 1999.- 312с.
10. Гончарова Н.Г. Теоретичні питання визначення змісту та структурних складових державного сектору економіки /Н.Г.Гончарова// Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - №8. - с.9-17.
11. Длугопольський О.В.Теорія економіки державного сектора: навчальний посібник / О.В. Длугопольський. -К.: "ВД "Професіонал", 2007. - 592с.
12. Дорофеева А.А. Государственный сектор промышленности Украины в условиях трансформационной экономики / Управление экономикой переходного периода. - Донецк: ИЭП НАН Украины, 2001.-с.103-110.
13. Камышанская М.А. Экономическое состояние государственного сектора экономики Украины / М.А.Камышанская // Экономика Крыма. - 2002. -№4 -с. 32-36.
14. Ковтун О.І. Державне регулювання економіки: навчальний посібник / О.І.Ковтун. - Львів: Новий Світ, 2007. - 432с. - (Вища освіта в Україні).


допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter


 Інші наукові праці даної секції
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК КЛІЄНТІВ І БАНКУ ЧЕРЕЗ СИСТЕМУ «КЛІЄНТ-БАНК»
30.11.2012 15:25
АНАЛІЗ ДІЯЛЬНОСТІ СИСТЕМИ ЕЛЕКТРОННИХ ПЛАТЕЖІВ НБУ
30.11.2012 15:14
РОЗВИТОК ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ У БАНКІВСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ
30.11.2012 15:00
РОЗВИТОК ВАЛЮТНОГО РЕГУЛЮВАННЯ В УКРАЇНІ У ПОСТКРИЗОВИЙ ПЕРІОД
30.11.2012 14:28
ОСОБЛИВОСТІ ЯКІСНОГО УПРАВЛІННЯ ДЕПОЗИТНИМИ РЕСУРСАМИ БАНКУ
30.11.2012 14:03
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ КРЕДИТНОГО БРОКЕРИДЖУ
12.12.2012 21:48
ОБГРУНТУВАННЯ СТРАТЕГІЇ УПРАВЛІННЯ ФІНАНСОВОЮ БЕЗПЕКОЮ БАНКУ
12.12.2012 16:50
ПРОБЛЕМИ РОЗВИТКУ ФІНАНСОВОГО КОНСАЛТИНГУ В УКРАЇНІ
12.12.2012 16:36
РОЛЬ І МІСЦЕ РЕЙТИНГОВИХ АГЕНСТВ В УКРАЇНІ
11.12.2012 11:12
ДІЯЛЬНІСТЬ НЕДЕРЖАВНИХ ПЕНСІЙНИХ ФОНДІВ В УКРАЇНІ
11.12.2012 11:03




© 2010-2020 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.economy-confer.com.ua обов’язкове!
Час: 0.243 сек. / Mysql: 706 (0.208 сек.)