УДК 316.612+316.625]-053.6(043.3)
На цей час велика кількість праць, присвячених аналізу проблеми асоціальної особистості та її проявів, свідчать про складність як її визначення, так і вирішення. Відсутнє загальне розуміння детермінації складових компонентів досліджуваного феномену. Розгляд асоціальності у контексті дослідження різних психічних, психологічних, соціально-психологічних явищ пов'язаний із формуванням вольової регуляції у учнів із делінквентною поведінкою; специфікою сприйняття часу підлітками з асоціальною поведінкою; особливостями довірчого спілкування підлітків-делінквентів; особливостями особистісної регуляції у правослухняних і девіантних юнаків; психологічними факторами порушень статево-рольової ідентичності у підлітків та юнаків з асоціальною поведінкою; особливостями розвитку статевої ідентичності у учнів із девіантною поведінкою. Виокремлюють такі елементи у структурі особистості злочинця: демографічні та культурно-освітні ознаки; потреби, інтереси та ставлення до провідної діяльності; потреби, інтереси та ставлення до побуту та дозвілля; емоційно-вольові ознаки; безпосередні мотиви, що характеризують злочин; особливості, що інтегрують соціально-мотиваційну позицію особистості (спрямованість, орієнтація). Зазначається, що особистість злочинця усе ж таки являє собою взаємодію трьох підструктур: комплекс негативних властивостей особистості, що складають внутрішню причину злочинної поведінки (потреби, мотиви, установки тощо); ті сторони особистості, які складають умови, що сприяють формуванню злочинної поведінки (схильність до пияцтва, бродяжництво, стрес тощо); властивості особистості, які не відіграли ролі у запобіганні злочинній поведінці, проте позитивно характеризують окремі сторони особистості (дисциплінованість, працьовитість тощо) [4, С. 260].
Розглядаючи асоціальну спрямованість як систему, яка має певну структуру і містить сукупність компонентів, що пов'язані між собою, можна визначити генезис асоціальної спрямованості особистості учнів. Сукупність компонентів і відносини між ними дозволяють визначити характер взаємодії самого суб'єкта з оточуючими його людьми. Грунтуючись на дослідженнях прояву асоціальної спрямованості із т. з. її рівневого вибудовування, можливо представити певну цілісну структуру. Принцип системності дозволяє методологічно розкрити структуру асоціальної спрямованості і на основі цього аналізу розробити програму профілактичної роботи, що враховує специфіку соціальної ситуації розвитку учнів з опорою на ресурси особистості.
Принцип детермінізму спрямовано на визначення зовнішніх і внутрішніх детермінант, які впливають на розвиток асоціальної спрямованості особистості. Це трактування детермінізму в процесі формування особистості дає уявлення про те, що таке трактування може бути єдино можливим, оскільки «особистість складається не «з себе» і не у пасивному підпорядкуванні середовищу, а в результаті обміну із середовищем. В процесі спілкування між людьми відбувається обмін знаннями, який є фундаментальним чинником розвитку особистості. При цьому слід враховувати особливості статево-вікової специфіки онтогенетичного розвитку. Визначення готовності особистості до соціально позитивної поведінки буде результатом успішної соціалізації, що забезпечує у першу чергу сім'я. Практично виняткове значення сім'ї в процесі соціалізації індивіда підтверджують і дослідження, які визначили, що стиль життя індивіда не змінюється від дитинства до зрілості. Таким чином, зразки поведінки, закладені і закріплені батьками у власних дітей, вкрай складно піддаються змінам. Вивчення проблеми трансляції девіантної поведінки та генезису асоціальної спрямованості знайшло відображення у працях українських психологів [1].
Принцип розвитку у психології, пояснювальний принцип, що вказує на безперервність переходу особистості від одного ступеня до іншого в процесі онтогенезу. Цей принцип пов'язаний із принципами детермінізму і системності. Асоціальна спрямованість особистості учнів динамічна, а отже, її слід вивчати із врахуванням закономірностей генезису. Процес, під час якого відбувається асоціальний розвиток спрямованості особистості, розуміється як боротьба суперечностей, якими рухається психічний розвиток. Варто зазначити, що під час процесу спільної діяльності відбувається привласнення особистістю соціально-історичного досвіду, що вносить вагомий внесок у формування мотивації та ціннісних орієнтирів у індивіда. Принцип розвитку дозволяє вивчати причини генезису і перспективи розвитку феномену асоціальної спрямованості.
Фахівці виокремлюють два види її розвитку: філогенетичний - розвиток в процесі людського роду та онтогенетичний - розвиток в процесі життєдіяльності індивіда. Розвиток може прискорюватися і сповільнюватися залежно від зовнішніх умов. Асоціальна спрямованість має певні етапи становлення. Процес розвитку асоціальної спрямованості особистості можна розглядати як боротьбу суперечносией, які створюють розбіжності та конфлікти, або як спрямованість до стану рівноваги, спокою та стабільності.
С.Максименко розуміє структуру суперечностей, що є каталізатором психічного розвитку: суперечність між сформованими функціональними можливостями особистості та об'єктивно необхідними якостями, які створюють стійке, відносно незмінне поле детермінації під впливом конкретних механізмів і конкретних ситуативних суперечностей. Розгляд формування асоціальної спрямованості як багаторазових переходів від більш простого рівня функціонування до більш складного ставить необхідність конкретного вирішення парадоксу розвитку, який полягає у тому, що вище виникає із нижчого, в якому вищого ще немає. Він иакож показав, що індивід присвоює соціально-історичний досвід в процесі історичного розвитку за допомогою спільної діяльності та спілкування з іншими, сам тип суспільства визначає можливості, межі та способи розвитку особистості [2].
Сучасна міжнародна ситуація суспільства посідає проміжний стан, який характеризується існуванням гострих суперечностей, що впливають на формування і розвиток особистості, її інтересів, потреб, ціннісних орієнтацій і мотивів її поведінки. Результати його досліджень вказують на те, що особистість має безперервний розвиток, що має стадіальний характер, що дозволяє виявити специфіку функціонального розвитку усередині однієї і тієї ж стадії. Цей процес призводить до становлення якісно нових компонентів, що дозволяють створити можливі ресурси для розвитку більш складного рівня виконання. Таким чином, формування спрямованості особистості, що має асоціальний характер і відрізняється девіантною поведінкою, має привести до формування нових компонентів, що призведе до появи не лише інших форм девіантної реальної та віртуальної активності, а й реалізації дезадаптивних стратегій, покликаних використовуватися для вирішення життєвих проблем.
Принцип саморозвитку особистості передбачає здатність особистості до реалізації відповідної поведінки у конкретних умовах діяльності, отже, можливості корекції власної поведінки. Він спрямований на пошук продуктивних способів подолання складних життєвих ситуацій і здійснення системної організації процесу саморозвитку через вибудовування позитивної життєвої перспективи, розширення поведінкового репертуару особистості. Важливими компонентами у профілактичній роботі з учнями «груп ризику» щодо формування асоціальної спрямованості особистості є саморозвиток, самопізнання, самовизначення, самовдосконалення, самореалізація, що полягають у вивченні та реалізації підлітком власних потенційних можливостей, відкритті внутрішньоособистісних ресурсів, що сприяють: формуванню позитивної внутрішньої установки особистості; формуванню особистісних якостей; вибору і прийняттю моральних норм поведінки; творчій самореалізації. Пріоритетність саморозвитку полягає у реалізації ідеї про спрямованість і розвиток особистості як суб'єкта, що самоорганізується.
Принцип активності. Поняття активності сприймається як сила, стійкість і динамічність психіки. Основу цього принципу становить здатність особистості до самовираження, а також ефективного освоєння і перетворення зовнішньої дійсності. Трактування поняття «активність» полягає у порівнянні її з пасивністю. Асоціальна спрямованість особистості учнів стає наслідком їхньої соціально пасивної позиції, небажання брати участь у суспільному житті. Соціальна пасивність учнів проявляється у діях і вчинках, які виражаються у прагненні відмовитися від активної життєвої позиції, ухиленні від виконання власного громадянського обов'язку та обов'язків, відсутності прагнення самостійно вирішувати власні проблеми .
Принцип суб'єкта діяльності базується на розумінні особистості як суб'єкта пізнання, що перетворює навколишнє середовище в процесі взаємодії. Суб'єкт як особистість перебуває на найвищому рівні активності, цілісності та автономності. Вид її діяльності визначає сутнісні характеристики особистості. Суб'єкт намагається обирати такі варіанти для задоволення потреб або виходу із проблемної ситуації, що вимагають найменших витрат як фізичних, так і душевних сил, а також матеріальних витрат, які є швидшими і принесуть більш відчутний результат. Прагнення керуватися тим чи іншим принципом поведінки обумовлено відповідними якостями особистості, наприклад, схильностями, вибором копінг-стратегій, особливостями ситуації. Активність особистості є вищою особистісною здатністю.
Задоволеність і відповідальність у різному відношенні забезпечують толерантність особистості до деструктивних соціальних процесів, невизначеності та кризових життєвих ситуацій; особистість стає відносно самодостатньою [5].
Детермінація психічного життя суб'єкта здійснюється в процесі взаємодії зовнішніх і внутрішніх умов в процесі розвитку людини, і усі прояви цього психічного життя слід розглядати як належні суб'єкту. Уся система детермінант, що складає процес саморозвитку суб'єкта: соціально-економічні, історичні, власне психологічні чинники, тому суб'єкт завжди нерозривно пов'язаний з іншими людьми і разом з тим автономен, суверенний, несе інтегративну функцію людини як діяча. Автономія особистості розуміється як орієнтація на власний закон розвитку. Визначено різні значення поняття автономія: як домінування власних принципів і системи цінностей. В онтогенетичному розвитку особистості автономія розвивається за допомогою здобуття права на активність і ціннісних орієнтирів особистісного вибору.
Застосування принципу суб'єкта дозволяє визначати схильність особистості до девіантної поведінки і надати особистісно-значущий сенс процесу саморозвитку, формування позитивних життєвих принципів і орієнтирів, мотивації на законослухняну поведінку і суспільно активну позицію. Принцип єдності свідомості і діяльності. У межах цього принципу особистість розглядається як єдність мотиваційно-смислових і регуляторно-динамічних характеристик, які забезпечують готовність до реалізації конструктивної комунікації, інтеграції певних цілей, визначення мотивів поведінки. Лише в результаті певної діяльності розвивається особистість та її свідомість, і саме діяльність часто визначає соціальну спрямованість особистості, оскільки через провідну діяльність закладаються основні особистісні та психологічні новоутворення індивіда. Принцип єдності свідомості та діяльності дозволяє фахівцям, які вивчають генезис девіантної поведінки, з'ясовувати ті внутрішні психологічні механізми, які сприяють девіантній активності, тобто відкривати об'єктивні закономірності психіки.
Принцип реципрокного детермінізму (Р.Блекборн, А.Бандура) дозволяє розглянути особистість, яка має заздалегідь обдумані наміри і мотиви - взято із кримінології. Предметом вивчення цього принципу є асоціальна особистість. Р.Блекборн спирається на принцип реципрокного детермінізму при аналізі кримінальної поведінки. А.Бандура довів, що поведінка є інтерактивною детермінантою, а не просто результатом взаємодії між індивідуумом і ситуацією [3]. Згідно із теорією реципрокного детермінізму психологічне функціонування (поведінка) представляється безперервною реципрокною взаємодією між особистісними (когнітивними), поведінковими та зовнішніми детермінантами. Термін «реципрочний» використовується скоріше у сенсі взаємодії між явищами. У цьому зв'язку на інтерактивність слід дивитися як на процес реципрокного детермінізму - поведінка, особистісні чинники та чинники зовнішнього середовища взаємодіють між собою як взаємозалежні детермінанти. Ці три реципрокні чинники не дорівнюють один одному за силою і не вносять однаковий внесок у формування асоціальної спрямованості особистості. Відносний вплив поведінки, соціального середовища та особливостей особистості визначається тим, який із цих чинників є найсильнішим в актуальний момент.
Принцип проблематизації асоціальної спрямованості особистості розглядається у контексті раннього виявлення ознак асоціальної спрямованості особистості, профілактики девіантної поведінки за допомогою вирішення проблемних ситуацій і навчання навичкам конструктивної взаємодії з оточуючими, формування адаптивних копінг-стратегій і зниження рівня соціального ризику. Такий підхід сприяє ефективному подоланню складних ситуацій і стимулює саморозвиток через вибудовування позитивної життєвої перспективи, розширення поведінкового репертуару особистості учнів. Проблематизація психолого-педагогічної взаємодії призводить до зміни ролей і функцій дорослого і підлітка, вчителя та учня в процесах виховання і навчання. Дорослий актуалізує, стимулює тенденцію учня до особистого зростання, створює умови для успішної соціальної активності та вчинення моральних вчинків і формування правосвідомості та законослухняної поведінки.
Вміння учня долати складні життєві ситуації дає йому можливість рефлексувати властиві йому обмеження і визначити бар'єри, які заважають конструктивній міжособистісній взаємодії, а також вирішенню проблемних ситуацій. Такі висновки випливають із застосування принципу проблематизації, який дозволяє різними способами подолати труднощі, забезпечуючи систему при організації процесу саморозвитку і вироблення ефективних навичок взаємодії, сприяючи профілактиці захисної агресивної поведінки і соціально-психологічної дезадаптації.
Принцип індивідуалізації, що передбачає врахування індивідуальних особливостей особистості з асоціальною спрямованістю особистості учнів. Прийнято вести мову про три види індивідуалізації: особистісної, суб'єктної, індивідуальної. При здійсненні особистісної індивідуалізації в процесі профілактики асоціальної спрямованості та девіантної поведінки враховуються такі властивості особистості учня, як його світогляд, сфера бажань та інтересів, емоційно-чуттєва сфера, статус особистості учня у колективі. При суб'єктній індивідуалізації беруться до уваги властивості особистості як суб'єкта діяльності. Мета цього виду індивідуалізації - навчити учнів найбільш ефективним навичкам комунікації та копінг-стратегіям. В основі індивідуальної індивідуалізації - врахування т. з. індивідуальних особливостей особистості (інтроверсія/екстраверсія, рівень агресії, схильність до девіантної поведінки, рівень нейротизму, особливості вольової регуляції емоційних станів, мотивація тощо). Збереження стійкої мотивації до демонстрації асоціальної спрямованості особистості та девіантної поведінки сприяє виробленню стратегії профілактичної діяльності, в основі якої є метод структурованої оцінки ризику вчинення правопорушень та можливостей дитини. Результативність процесу профілактики асоціальної спрямованості особистості досягається у тому випадку, якщо вона не лише формує адаптивні копінг-стратегії, але й навчає прийомам самодопомоги у кризових або складних життєвих ситуаціях. Індивідуальність особистості розвивається під впливом попереднього соціально-історичного способу життя і є джерелом розвитку суб'єкта в соціогенезі. Орієнтація на неповторність особистості дає нові організаційно-методичні рішення та розробку інноваційних психотехнологій психолого-педагогічного супроводу. Профілактика правопорушень неповнолітніх базується на таких основних принципах: законність, гуманність, повага до прав і свобод особистості, економічна та соціальна доцільність, індивідуалізація та диференціація заходів профілактичного впливу.
Принцип співвідношення актуального і потенційного дозволяє охарактеризувати можливості і перспективу розвитку, у т. ч. актуалізацію асоціального потенціалу особистості з опорою на позитивне у поведінці і характері учня «групи ризику», формування у нього життєвих прагнень і позитивної життєвої перспективи.
Значна роль у програмі профілактики асоціальної спрямованості особистості та проблемної поведінки відводиться дорослому (батьку, психологу, педагогу). Має бути серйозно переосмислено роль і значення педагога у системі психологічної служби школи. Вчитель повинен стати найважливішою складовою цієї служби, її активним елементом. Концептуальною основою психологічної служби повинна стати не діада «психолог - учень», а тріада «психолог - педагог - учень».
Принцип загального зв'язку дозволяє вивчити особливості взаємозв'язків елементів, що складають психологічний механізм злочинної поведінки неповнолітніх. Перше, що варто відзначити, це те, що внутрішні або особистісні та зовнішні, такі як сімейні або шкільні, детермінанти протиправної поведінки необхідно розглядати спільно із генетичним зв'язком етапів поведінки. Також слід враховувати взаємозв'язок поведінки із тією сферою життєдіяльності особистості, до якої вона входить, чи відповідає вона її соціальному статусу і реалізованій соціальній ролі. Не виключається, що зовнішні детермінанти виконують роль як причинних, так і не причинних. Наступне, на що необхідно звернути увагу, - це те, що особистісні причини асоціальної спрямованості особистості краще розглядати диференційовано залежно від характеру суб'єкта, ступеня розвитку («проблемності») та інтенсивності прояву. Т. з. ступінь «проблемності» асоціальної потенції особистості закладає особливості механізму детермінації відхильної поведінки. При визначенні ступеня «проблемності» високого ступеня, детермінація матиме ендогенний характер, представляючи собою актуалізацію потенційної готовності суб'єкта до протизаконних дій відповідно до конкретних особливостей зовнішніх умов. У такому випадку у детермінації асоціальної спрямованості особистості можна спостерігати відносно безпосередній її зв'язок із потребами та інтересами особистості. При виявленні недостатнього ступеня «проблемності» асоціального потенціалу особистості детермінація відхильної поведінки матиме форму відносно рівнозначної причинної дії, як зовнішніх, так і внутрішніх чинників. У такому випадку буде спостерігатися ситуативне обумовлене формування готовності особистості до вчинення діяння на основі особистісних передумов. При низькому ступені «проблемності» потенції асоціальної особистості до девіантної поведінки, що характеризується невизначеністю або суперечливістю ставлення суб'єкта до злочинного способу дій, встановлення причин такої поведінки буде носити екзогенний характер. У такому випадку зовнішні причини можуть розглядатися як такі, що виконують роль вихідної причини, яка породжує готовність до дій. Зовнішні умови можуть мати і керуючий характер (навіювання, примус), та обмежувати можливість задовольнити потребу правомірним способом. Також необхідно враховувати можливість одночасної дії відразу декількох причинних і не причинних складових детермінантів (і внутрішніх, і зовнішніх), які мають протилежну спрямованість. Інтегральна оцінка суб'єкта і ситуації, якщо розглядати із т. з. криміногенності, дає уявлення про їхню взаємодію як взаємне підкріплення, посилення або ослаблення, погашення один одного. Результат взаємодії і правомірний, і протиправний, буде залежати від характеру поєднання і порівняльної інтенсивності конкуруючих факторів різної модальності (спрямованості).
Принцип суспільно-історичної обумовленості розглядає особистість як активного учасника історичних подій свого часу. Свідомість і поведінка людини є в основі цілісності та активності особистості, єдності її матеріальних і духовних проявів. Властивості особистості залежать від соціальної ситуації, її способу життя, діяльності та спілкування. В ієрархії цих властивостей, що визначають психічний склад людини, істотне місце належить свідомості та самосвідомості, системі переконань людини. Суб'єктивно-особистісні відносини також найтіснішим чином пов'язані із мотивами і цілями, які утворюють свого роду вектор, що направляє діяльність особистості, її спілкування з іншими особистостями, поведінку у цілому. Щоб зрозуміти джерела і механізми мотивації, цілеутворення і цілепокладання, потрібно розглянути діяльність у контексті об'єктивних законів розвитку суспільства. У будь-якій діяльності реалізується якась потреба людей. Саме потреби як об'єктивна необхідність детермінують людську діяльність. Вони позиціонуються як основа мотивів, які є їхнім суб'єктивним відображенням. Потреба у своїй основі зазвичай розглядається як певна потреба людини (або організму) у певних умовах існування. Основою мотивів особистості є не лише індивідуальні потреби, але й, потреби суспільства, або суспільні потреби. Особистість формується в умовах суспільного, конкретно-історичного існування людини, її навчання і виховання.
Принцип оптимізації. Оптимізація психологічного супроводу особистості з асоціальною спрямованістю із різним рівнем соціального ризику в освітньому закладі передбачає роботу відповідно до певних принципів: посилення екзистенційної орієнтованості процесу виховання; забезпечення цілісності освітнього процесу; затребуваність людиною творчого потенціалу культури; індивідуалізація та гуманітаризація корекційно-профілактичної діяльності. Однією із провідних умов цієї роботи є створення безпечного середовища, в якому здійснюється своєчасне виявлення «груп ризику» асоціальної спрямованості особистості, реалізується комплексна корекційно-профілактична діяльність із застосуванням інноваційних психотехнологій із врахуванням індивідуально-психологічних якостей особистості. Велике значення мають специфічні особливості освітнього середовища (тип, вид, профіль закладу освіти).
Перераховані вище методологічні принципи дозволяють зосередитися на важливих для дослідження питаннях: які сутнісні ознаки проявляються в асоціальної спрямованості особистості на різних етапах онтогенезу; які існують особливості міжкомпонентних і внутрішньокомпонентних зв'язків структури асоціальної спрямованості; якими рушійними силами, механізмами і функціями вона обумовлена; чи існують вікові та статеві відмінності при прояві асоціальної спрямованості особистості; які способи підвищення продуктивності профілактичної роботи з учнями, що мають асоціальну спрямованість особистості; які є типи асоціальної спрямованості особистості у середовищі учнів, а також, як вони можуть проявлятися на різних етапах онтогенезу.
Система основних методологічних принципів дозволяє виокремити змістовні характеристики асоціальної спрямованості, розкрити її сутнісні ознаки, соціально-психологічні механізми і рушійні сили розвитку.
Список літератури
1. Гуртовенко Н.В. Соціально-психологічні засади корекції девіантної поведінки підлітків в умовах сучасних соціогенних викликів: дис. доктора психологічних наук. Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля МОН України. Київ, 2025. 458 с.
2. Максименко С.Д. Психологічні механізми становлення особистості: експериментально-генетичний метод. Наукові записки Інституту психології ім. Г.С. Костюка АПН України. 2010. Вип. 38. С. 18–35.
3. Bandura A. Social learning theory of identificatory processes. Handbook of socialization theory and research. Chicago, 1969, 213-263.
4. Devonport, T.J. Cognitive appraisal of dissertation stress among undergraduate students / Tracey J. Devonport, Andrew M.Lane. The Psychological Record. 2006. Vol. 56. P. 259-266. https://doi.org/10.1007/BF03395549
5. Franzén, A.G. Childhood adversities and individual responsibility as explanations for criminality in incarcerated young men’s narratives / Anna G. Franzén, Lucas Gottzén // Deviant Behavior. 2022. Vol. 43. Iss. 9. P. 1021-1035. https://doi.org/10.1080/01639625.2021.1952121
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter