Ризики у сфері охорони здоров’я є невід’ємною складовою функціонування медичної системи та пов’язані з можливістю настання несприятливих наслідків для пацієнтів, медичних працівників і держави загалом. У сучасних підходах до управління ризики розглядаються не лише як загроза, а як об’єкт цілеспрямованого управлінського впливу, що передбачає їх ідентифікацію, аналіз, моніторинг і впровадження заходів з мінімізації негативних наслідків [1]. У такому розумінні управління ризиками виступає важливим інструментом державної політики у соціально чутливих сферах, зокрема в охороні здоров’я.
Ефективний ризик-менеджмент у публічному управлінні ґрунтується на принципах відкритості, навчання та системного аналізу несприятливих подій. Він передбачає публічний моніторинг ризиків, професійне обговорення причин інцидентів і використання отриманої інформації для вдосконалення управлінських рішень, а не для пошуку винних. Такий підхід спрямований на формування культури безпеки та запобігання повторенню помилок шляхом усунення системних недоліків [2].
Водночас у сфері охорони здоров’я реалізація зазначених принципів істотно ускладнюється специфікою правового регулювання медичної діяльності. Домінування карального підходу до оцінки медичних помилок, зокрема через загрозу кримінальної відповідальності медичних працівників, формує управлінське середовище, у якому відкритий аналіз інцидентів і ризиків стає фактично неможливим. У таких умовах ризик-менеджмент втрачає превентивний характер і не може виконувати функцію навчання та вдосконалення системи.
Страх персональної відповідальності за несприятливі результати лікування стимулює приховування помилок, деформацію медичної документації та уникнення відкритих професійних дискусій. Це, у свою чергу, позбавляє систему публічного управління можливості отримувати достовірну інформацію про реальні ризики в охороні здоров’я та використовувати її для формування обґрунтованих управлінських рішень.
У результаті управління ризиками в охороні здоров’я постає не лише як питання професійної діяльності медичних працівників, а як комплексна проблема державної політики. Вибір між каральним і превентивним підходами визначає здатність держави забезпечувати баланс між захистом прав пацієнтів і створенням умов для ефективного функціонування систем ризик-менеджменту, спрямованих на підвищення безпеки та якості медичної допомоги.
У наукових дослідженнях, присвячених управлінню ризиками в охороні здоров’я, значна увага приділяється формуванню системного підходу до ідентифікації та аналізу несприятливих подій. Автори наголошують, що ризик-менеджмент має бути інтегрованою складовою управління медичними організаціями та спиратися на стандартизовані процедури збору й оброблення інформації про інциденти з метою підвищення безпеки пацієнтів і якості медичної допомоги [3].
Окремий блок досліджень акцентує увагу на нормативно-правових аспектах упровадження систем управління ризиками. У цих роботах підкреслюється, що відсутність чітко визначених правових рамок для функціонування ризик-менеджменту в охороні здоров’я призводить до правової невизначеності та стримує розвиток превентивних управлінських практик. Зокрема, наголошується на конфлікті між потребою відкритого аналізу медичних помилок і чинними механізмами юридичної відповідальності медичних працівників [4].
У дослідженнях, присвячених аналізу культурних бар’єрів управління ризиками, зазначається, що домінування карального підходу у сфері медичної діяльності негативно впливає на формування культури безпеки. Страх кримінального переслідування та дисциплінарних санкцій стимулює приховування інформації про помилки й інциденти, що унеможливлює повноцінне використання ризик-менеджменту як інструменту навчання та вдосконалення управлінських процесів [5].
Таким чином, аналіз наукових досліджень і публікацій свідчить, що теоретичні та концептуальні засади управління ризиками в охороні здоров’я загалом сформовані. Водночас невирішеною залишається проблема адаптації цих підходів до умов чинної державної політики, у межах якої каральна логіка правового регулювання обмежує можливості впровадження превентивного ризик-менеджменту.
Управління ризиками в охороні здоров’я як складова публічного управління передбачає наявність інституційних умов, за яких інформація про несприятливі події може відкрито збиратися, аналізуватися та використовуватися для прийняття управлінських рішень. У межах класичного підходу до ризик-менеджменту ризики розглядаються як результат взаємодії організаційних, управлінських і людських чинників, що підлягають системному впливу з боку управлінських структур. Такий підхід орієнтований на зниження ймовірності повторення несприятливих подій шляхом усунення причин, а не покарання окремих виконавців.
Однак у сфері охорони здоров’я зазначена логіка стикається з істотними обмеженнями, зумовленими особливостями правового регулювання медичної діяльності. Медичні помилки, навіть ненавмисні, часто розглядаються крізь призму кримінальної або дисциплінарної відповідальності, що суттєво відрізняє медицину від інших сфер публічного управління. За таких умов управління ризиками не може функціонувати як превентивний механізм, оскільки будь-яка фіксація інциденту потенційно створює загрозу для медичного працівника.
Дослідження свідчать, що в умовах карального підходу процеси управління ризиками втрачають свою основну управлінську функцію — забезпечення навчання та вдосконалення системи. Натомість формується практика мінімізації інформаційних слідів інцидентів, уникнення відкритого обговорення помилок і формального дотримання процедур без реального аналізу причин несприятливих подій. Це призводить до того, що ризик-менеджмент перестає бути інструментом державної політики і перетворюється на формальний елемент внутрішньої документації [6].
У такій ситуації ключовим завданням державної політики стає створення правових гарантій для функціонування систем управління ризиками. Йдеться не про повне усунення відповідальності медичних працівників, а про чітке розмежування ненавмисних професійних помилок і дій, що мають ознаки грубої недбалості або злочинного умислу. Без такого розмежування ризик-менеджмент не може виконувати свою превентивну функцію, оскільки страх юридичних наслідків блокує відкритість і прозорість управлінських процесів.
Окремої уваги потребує питання захисту інформації, отриманої в межах систем управління ризиками. У наукових працях наголошується на доцільності запровадження спеціального правового режиму для даних про медичні інциденти, який би унеможливлював їх використання з каральною метою. Такий підхід за своєю логікою наближається до інституту адвокатської таємниці, де пріоритет надається захисту процесу збирання та аналізу інформації в інтересах суспільного блага [7].
Запровадження правового захисту процесів ризик-менеджменту створює передумови для переходу від карального до превентивного підходу в державній політиці у сфері охорони здоров’я. Це дозволяє розглядати медичні помилки не як індивідуальні провини, а як сигнал про наявність системних проблем, що потребують управлінського реагування. У довгостроковій перспективі такий підхід сприяє підвищенню безпеки пацієнтів, зміцненню довіри до системи охорони здоров’я та підвищенню ефективності публічного управління загалом.
Управління ризиками в охороні здоров’я є складовою сучасної державної політики, спрямованої на забезпечення безпеки, якості та стійкості медичної допомоги. Ризики у цій сфері пов’язані з можливістю настання несприятливих наслідків і потребують системного управлінського підходу, орієнтованого на їх попередження та мінімізацію, а не лише на реагування після настання негативних подій.
Проведений аналіз засвідчує, що впровадження ризик-менеджменту в охороні здоров’я істотно обмежується домінуванням карального підходу до оцінки медичних помилок. Загроза кримінальної та дисциплінарної відповідальності формує середовище, у якому відкритий аналіз інцидентів, навчання та системне вдосконалення управлінських процесів стають фактично неможливими. У таких умовах ризик-менеджмент втрачає превентивний характер і не може виконувати функцію інструменту державного управління.
Обґрунтовано, що проблема управління ризиками в охороні здоров’я має не лише професійний або клінічний, а насамперед управлінський і правовий характер. Ефективність ризик-менеджменту визначається не стільки рівнем професійної підготовки медичних працівників, скільки логікою державної політики у сфері відповідальності за несприятливі результати медичної діяльності.
У цьому контексті перехід від карального до превентивного підходу розглядається як необхідна умова формування дієвої системи управління ризиками. Такий перехід передбачає декриміналізацію ненавмисних медичних помилок, чітке розмежування професійної помилки та протиправної поведінки, а також запровадження спеціального правового захисту інформації, отриманої в межах систем управління ризиками.
Захист процесів аналізу та обговорення ризиків, зокрема за аналогією з адвокатською таємницею, створює передумови для відкритості, навчання та формування культури безпеки в охороні здоров’я. Це дозволяє використовувати інформацію про несприятливі події як ресурс для вдосконалення управлінських рішень, а не як підставу для репресивних заходів.
Таким чином, управління ризиками в охороні здоров’я має розглядатися як стратегічний напрям державної політики, спрямований на підвищення ефективності публічного управління та забезпечення сталого розвитку системи охорони здоров’я. Реалізація превентивного підходу створює умови для зниження рівня ризиків, підвищення довіри до державних інституцій та формування безпечного середовища для пацієнтів і медичних працівників.
Список використаних джерел
1. Круть А. Г. Стан управління ризиками при наданні стоматологічної допомоги // Український медичний часопис. 2022. № 1–2 (147–148) I–IV. С. 45–48. DOI: 10.32471/umj.1680-3051.147.225556.
2. Салманов А. Г., Мамонова М. Ю., Артьоменко В. В., Щербань Д. В., Малярчук Р. Г., Кондрашова І. М., Шпак І. В. Безпека пацієнта: ризик-менеджмент. — К., 2021. — 127 с.
3. Гайструк А. Впровадження ризик-менеджменту в управління закладом охорони здоров’я: кваліфікаційна робота / А. Гайструк. — Харків: НФаУ, 2025. — 67 с.
4. Омельянчук О. С. Державна політика України у сфері відповідальності медичних працівників за шкоду, заподіяну в рамках надання медичної допомоги: аналіз та рекомендації / О. С. Омельянчук. — К., 2022. — 64 с.
5. Про схвалення Стратегії розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року та затвердження операційного плану заходів з її реалізації у 2025–2027 роках: розпорядження Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2025 р. № 34-р // Офіційний вебпортал Верховної Ради України. — URL: https://zakon.rada.gov.ua/go/34-2025-р (дата звернення: 26.05.2025).
6. Стеценко С. Г., Сенюта І. Я. Медичне право України: підручник. — Київ: Правова єдність, 2008. — 360 с.
7. Богомаз В. М. Контент-аналіз документації випадків надання медичної допомоги з летальними наслідками / В. М. Богомаз // Український медичний часопис. — 2010. — № 2 (76). — С. 37–41.
_____________________________
Науковий керівник: Бабій Вадим Юрійович, кандидат медичних наук, доцент, Комунальний заклад вищої освіти «Вінницька академія безперервної освіти», Україна
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter