Умови воєнного стану в Україні суттєво трансформували систему публічного управління, загостривши потребу в оперативності рішень, стійкості інституцій, безперервності надання публічних послуг і водночас – у дотриманні конституційних принципів верховенства права та прав людини. Паралельний трек європейської інтеграції актуалізує необхідність узгодження управлінських механізмів із правом та стандартами Європейського Союзу, зокрема в контексті наближення до acquis ЄС, виконання рекомендацій Європейської Комісії щодо просування України до членства, а також імплементації кращих практик публічного адміністрування (SIGMA/OECD) [1; 2; 5]. У такій двовекторній реальності (безпековій та інтеграційній) механізми публічного управління мають одночасно забезпечувати мобілізаційну ефективність держави й інституційну якість, що є базовою передумовою успішних реформ та відновлення [1; 3].
Публічне управління в умовах воєнного стану можна визначити як систему цілеспрямованих владно-організаційних впливів і взаємодій державних органів, органів місцевого самоврядування, інститутів громадянського суспільства та бізнесу, спрямованих на забезпечення обороноздатності, життєстійкості територій, захисту населення і функціонування критичних систем із застосуванням спеціального правового режиму та кризових управлінських процедур [1; 4]. Водночас євроінтеграційний вимір вимагає, аби навіть у режимі надзвичайних обмежень управлінські практики спиралися на прозорість, підзвітність, недискримінаційність, пропорційність втручання і належне врядування [5; 7]. Це формує подвійний критерій оцінки дієвості механізмів: (1) спроможність швидко та результативно реагувати на загрози; (2) відповідність стандартам демократичного врядування, необхідним для поступу в переговорах про членство в ЄС [2; 5].
У науково-прикладному дискурсі механізми публічного управління доцільно групувати як нормативно-правові, інституційно-організаційні, адміністративно-процедурні, фінансово-економічні, кадрові, цифрові, комунікаційні та контрольні (аудиторські/антикорупційні) [1; 3; 6]. У період воєнного стану зазначені механізми набувають рис кризового менеджменту: скорочення циклів прийняття рішень, делегування повноважень, підвищення ролі координації та ситуаційних центрів, пріоритетності безпеки й оборони, а також концентрації ресурсів [4; 8]. У євроінтеграційній площині – навпаки, посилюється потреба в регуляторній якості, доказовості політик, стратегічному плануванні, управлінні публічними інвестиціями, оцінці впливів [5; 6]. Оптимальна модель для України полягає у «конвергенції» цих підходів: кризові інструменти мають бути вбудовані в рамку правової визначеності та інституційної спроможності, сумісної зі стандартами ЄС [2; 7].
Нормативно-правовий механізм за воєнного стану визначає межі та процедури обмеження прав і свобод, особливості мобілізації, управління ресурсами, функціонування органів влади, військових адміністрацій, порядку евакуації тощо [4]. Його ключова вимога – правова визначеність і пропорційність, адже надмірна дискреція підвищує ризики порушення прав, зловживань і падіння довіри. Євроінтеграційний контекст передбачає гармонізацію національного законодавства з правом ЄС, підвищення якості нормотворення, систематизацію актів, запровадження практик ex ante та ex post оцінювання регулювання, що корелює з підходами SIGMA до законодавчого процесу та координації державної політики [5]. Важливим стає узгодження тимчасових воєнних рішень із довгостроковими реформами, аби після завершення воєнного стану не збереглися надмірні обмеження та неефективні конструкції управління.
Інституційно-організаційний механізм у воєнний період базується на принципі єдності командування та координації між сектором безпеки і оборони, центральними органами виконавчої влади, обласними/районними адміністраціями, органами місцевого самоврядування, держпідприємствами та операторами критичної інфраструктури [4; 8]. Практичною формою цього механізму виступають міжвідомчі штаби, ситуаційні центри, координаційні платформи гуманітарного реагування, а також нові ланцюги управління логістикою та відновленням. Водночас європейський вектор зумовлює необхідність чіткого розмежування повноважень, уникнення дублювання функцій, запровадження стандартів публічної служби та розвитку багаторівневого врядування відповідно до підходів ЄС щодо субсидіарності та партнерства [2; 5]. Особливої ваги набуває спроможність інституцій реалізовувати політики за принципами результативності та підзвітності, що є ключовими для ефективного використання міжнародної допомоги та майбутніх інструментів фінансування відновлення.
Адміністративно-процедурний механізм в умовах війни спрямований на забезпечення безперервності публічних послуг, спрощення процедур, оперативні закупівлі для оборонних і гуманітарних потреб, прискорення прийняття управлінських актів та реагування на інциденти [8]. Однак спрощення процедур підвищує ризик корупційних зловживань і неефективності, що суперечить вимогам євроінтеграції. Тому критичною є побудова «захисних контурів» – мінімально необхідних процедур контролю, прозорих реєстрів, цифрових слідів рішень, стандартів обґрунтування винятків та аудиту [6; 7]. У цьому контексті показовою є роль електронних систем закупівель, відкритих даних (у допустимих межах безпеки), а також процедур внутрішнього контролю та управління ризиками в органах влади [6].
Фінансово-економічний механізм у період воєнного стану трансформується у режим пріоритетного фінансування оборони, безпеки, підтримки населення та критичної інфраструктури, водночас зростає значення міжнародної бюджетної підтримки та грантових програм [3; 8]. Євроінтеграційний вимір робить акцент на прозорості управління публічними фінансами, середньостроковому бюджетному плануванні, публічних інвестиціях, державній допомозі, фінансовому контролі й аудиті за підходами, близькими до практик ЄС [5; 6]. Поєднання цих завдань вимагає розбудови інституційної спроможності фінансових органів, удосконалення механізмів пріоритизації видатків, а також створення інструментів моніторингу ефективності витрат на відновлення з опорою на показники результату (output/outcome) [6].
Кадровий механізм охоплює питання спроможності публічної служби діяти в умовах ризиків, релокації, кадрового дефіциту, психологічного навантаження, а також необхідності зберігати професійність і політичну нейтральність [1; 3]. Євроінтеграція посилює вимоги до меритократії, доброчесності, навчання та розвитку компетентностей, у тому числі у сфері європейського права, управління проєктами, антикорупційного комплексу, стратегічних комунікацій [5; 7]. Практично важливим є впровадження кризових протоколів безперервності роботи органів, програм підтримки персоналу, а також систем управління знаннями для швидкого масштабування кращих практик у громадах і регіонах.
Цифровий механізм у воєнний час стає чинником стійкості: електронні реєстри, дистанційні послуги, цифрова ідентифікація, електронний документообіг і взаємодія реєстрів забезпечують швидкість, контрольованість і зменшення транзакційних витрат [6]. Водночас зростають кіберризики та вимоги до захисту інформації, що потребує балансу між відкритістю даних і міркуваннями безпеки [8]. У контексті ЄС цифровізація має узгоджуватися з підходами до інтероперабельності, захисту персональних даних, кіберстійкості, а також із принципами «digital by default» та «once-only» у частині взаємодії держави з громадянами й бізнесом (з урахуванням національних реалій) [5; 6]. Таким чином, цифрові рішення є не лише сервісним інструментом, а й механізмом підзвітності та антикорупційної профілактики.
Комунікаційний механізм у період війни має подвійне призначення: підтримка суспільної стійкості (довіра, згуртованість, готовність до виконання обмежень) та протидія дезінформації [8]. Євроінтеграційна рамка вимагає прозорості, залучення заінтересованих сторін, публічних консультацій (у можливих форматах), а також стратегічних комунікацій щодо реформ і умов членства [2; 5]. Дієвість цього механізму зростає за умов системності: єдині меседжі на основі фактів, чітке розмежування відкритої та обмеженої інформації, регулярність комунікацій та розвиток партнерств із громадянським суспільством і медіа.
Контрольний та антикорупційний механізм є критично важливим, оскільки воєнний час створює підвищені можливості для зловживань через терміновість, закритість певних даних і концентрацію ресурсів [7; 8]. Євроінтеграційні вимоги передбачають зміцнення незалежності та спроможності інституцій запобігання корупції, внутрішнього і зовнішнього аудиту, доброчесності публічної служби, ефективного розслідування та невідворотності відповідальності [2; 7]. Оптимальна модель – ризик-орієнтований контроль: збереження необхідного рівня перевірок у чутливих сферах (закупівлі, відбудова, гуманітарна допомога), цифровізація слідку рішень, а також розвиток механізмів громадського моніторингу там, де це не шкодить безпеці [6; 7].
Узагальнюючи, механізми публічного управління України в умовах воєнного стану та євроінтеграції мають розвиватися як інтегрована система, де швидкість та централізована координація поєднуються з правовою визначеністю, прозорістю, підзвітністю та управлінням, орієнтованим на результати [1; 5; 7]. Пріоритетними напрямами вдосконалення є:
• інституціоналізація кризового управління та безперервності діяльності органів влади;
• посилення міжвідомчої координації та багаторівневого врядування;
• розвиток цифрових і процедурних запобіжників доброчесності у сфері ресурсів відновлення;
• узгодження тимчасових воєнних управлінських рішень із дорожньою картою гармонізації з правом ЄС;
• зміцнення кадрової спроможності та професійних стандартів публічної служби [2; 6; 8].
Реалізація зазначених підходів сприятиме підвищенню стійкості держави, якості публічних послуг і довіри громадян, а також забезпечить інституційну сумісність України з управлінськими стандартами Європейського Союзу [5; 7].
Список літератури
1. Покатаєв П. С., Латинін М. А., Степаненко С. В., Пасемко Г. П., Таран О. М. Основи публічного управління та адміністрування : навч. посібник для здобув. спец. 281 «Публічне управління та адміністрування». Харків : ТОВ «Оберіг», 2024. 240 с.
2. European Commission. Ukraine 2023 Report (enlargement package). Brussels : European Commission, 2023. URL: https://neighbourhood-enlargement.ec.europa.eu (дата звернення: 20.01.2026).
3. Мельник А. Ф., Оболенський О. Ю., Васіна А. Ю., Гордієнко Л. Ю. Державне управління : підручник. Київ : Знання, 2009. 582 с.
4. Про правовий режим воєнного стану : Закон України від 12.05.2015 № 389-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19 (дата звернення: 20.01.2026).
5. SIGMA (OECD/EU). Principles of Public Administration. Paris : OECD Publishing, 2014. 64 p. URL: https://www.sigmaweb.org (дата звернення: 20.01.2026).
6. OECD. Public Integrity Handbook. Paris : OECD Publishing, 2020. 260 p. URL: https://www.oecd.org (дата звернення: 20.01.2026).
7. GRECO. Fourth Evaluation Round: Corruption prevention in respect of members of parliament, judges and prosecutors – Ukraine. Strasbourg : Council of Europe, 2017. URL: https://www.coe.int/greco (дата звернення: 20.01.2026).
8. Національна безпека України : монографія / за ред. О. С. Власюка. Київ : НІСД, 2021. 384 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter