:: ECONOMY :: СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ГРОМАДЯН: НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ :: ECONOMY :: СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ГРОМАДЯН: НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ
:: ECONOMY :: СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ГРОМАДЯН: НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ
 
   
       

Світ економічної науки. Випуск 19

Термін подання матеріалів

20 грудня 2019

До початку конференції залишилось днів 11



  Головна
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Акція! 100 грн на мобільний
Календар конференцій
Наші збірники
  Наукові конференції
 
 Лінки
 Форум

 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше

 Наша кнопка
www.economy-confer.com.ua - Економічні наукові інтернет-конференції

 Лічильники
Українська рейтингова система

СИСТЕМА ОПОДАТКУВАННЯ ДОХОДІВ ГРОМАДЯН: НАПРЯМИ РЕФОРМУВАННЯ

 
14.02.2017 14:35
Автор: Федосова Вікторія Едуардівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка
[Секція 6. Податкова система. Бюджетна система. Правові відносини в економічній системі;]

Об’єктивним чинником деструктивного впливу на економічну систему є низька платоспроможність громадян, у сфері як поточного споживання, так і заощаджень. Дефіцит грошових ресурсів домогосподарств та їх низька купівельна спроможність провокують системні ризики для багатьох сфер суспільного життя. 

Йдеться, насамперед, про споживчий ринок, ємність якого має тенденцію до звуження внаслідок низької купівельної спроможності населення, що, у свою чергу, негативно позначається на рівні ділової активності, зайнятості, та, зрештою, на формуванні доходної частини бюджетів. 

Банківська система відчуває значні проблеми з формуванням ресурсної бази, що суттєво звужує спроможність банків щодо належного виконання функцій із забезпечення економіки фінансовими ресурсами у довгостроковому періоді. З огляду на те, що в загальному обсязі банківських депозитів майже 40% (за підсумками 2016 р.) припадає на депозити домогосподарств, їх вплив на інституційну спроможність банків виявляється досить вагомим.

Низька платоспроможність домогосподарств зумовлює відволікання значної частини бюджетного ресурсу на підтримання їх платоспроможності у сфері оплати за спожиті житлово-комунальні послуги через систему бюджетного субсидування, який цілком міг б бути використаний на підвищення рівня заробітної плати в бюджетній сфері та реалізацію важливих соціально-економічних програм. Так, «станом на початок листопада субсидії отримувало 5.5 мільйонів сімей, на що в бюджеті 2016 року передбачено 40.3 млрд. грн. Наступного року кількість отримувачів, за попередніми оцінками уряду, може зрости до 8.5 млн.  домогосподарств, а в бюджет на їх фінансування закладають 47.1 млрд. грн. Таким чином, на субсидії через бюджет у 2016 та 2017 роках буде перерозподілено майже 2% ВВП щороку, хоча раніше ці суми не перевищували 0.5% ВВП». [1] 

Про позитивний бік такої системи субсидування можна говорити лише в частині підтримання певного рівня платоспроможності відповідної категорії громадян у сфері поточного споживання, але виключно в частині споживання товарів першої необхідності, оскільки загальні грошові доходи цих громадян – отримувачів субсидій де-юре є невисокими. При цьому саме до такого рівня поточного споживання в умовах високих тарифів на житлово-комунальні послуги наближаються і категорії громадян – представники так званого (з огляду на критерії, які офіційно застосовуються при кваліфікації відповідного об’єкта) «середнього» класу, які зазначених субсидій не отримують. Залишок вільних грошових ресурсів у цих громадян після сплати вартості спожитих ними житлово-комунальних послуг, який може бути використаний у сфері поточного споживання та на заощадження, залишається незначним. 

Ситуація ускладнюється запровадженням нових, у першу чергу, майнових податків, жодним чином не ув’язаних з доходами громадян (йдеться про податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), що прямо порушує один з основних принципів податкового законодавства – соціальної справедливості, який встановлює вимогу «установлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків». [2]

Загалом в Україні сформувалася вкрай негативна тенденція зростання частки домогосподарств, змушених «позичати чи витрачати власні заощадження для того, аби профінансувати поточне споживання. … Схильність населення до заощаджень залишається низькою. За результатами опитування компанії GfK Україна, у ІІІ кварталі (2016 р. – добавлено В.Е.Федосовою) частка домогосподарств, яким бракує доходів навіть на забезпечення поточного споживання або вистачає лише на нього, становить 49%. … тільки 17% населення мало змогу заощаджувати, не обмежуючи споживання. Це свідчить у цілому про нестійку позицію домогосподарств як кредитора економіки …». [1]

Розв’язання зазначених проблем вбачається, насамперед, в проведенні дієвої політики доходів громадян, невід’ємною складовою частиною якої є політика їх оподаткування. Якісна трансформація системи оподаткування доходів громадян на основі формування нової парадигми, яка забезпечувала б органічне поєднання її стимулюючої, регулюючої та фіскальної функцій, що сприяло б належному балансуванню загальносуспільних та індивідуальних інтересів, розглядається нами в якості одного з перспективних, з точки зору очікуваного результату, шляхів подолання зазначених вище негативних тенденцій. При формуванні перспективної моделі оподаткування доходів громадян вбачається доцільним орієнтуватися, принаймні, на такі наступні її основні елементи.

Така модель, у першу чергу, з нашої точки зору, повинна передбачати можливість застосування як індивідуального, так і спільного (виходячи із сукупного доходу сім’ї, домогосподарства) оподаткування. При цьому вибір способу оподаткування платником (платниками) податку має бути добровільним, виключно за заявницьким принципом. 

Невід’ємним елементом такої моделі має бути неоподатковуваний мінімум, встановлений на рівні реального прожиткового мінімуму. При спільному оподаткуванні розмір такого неоподатковуваного мінімуму має становити суму прожиткових мінімумів, встановлених для відповідних соціальних і демографічних груп населення, з розрахунку на кожного члена таких сім’ї чи домогосподарства. Потреба у застосуванні саме реального значення прожиткового мінімуму зумовлена, передусім, самою сутністю цього поняття, яке представляє собою вартісну величину достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров’я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості [3]. Крім того, на сьогодні ні фактичний розмір прожиткового мінімуму (який використовується лише для «спостереження за динамікою рівня життя в Україні»), ні розмір, який затверджується щорічно законом України про Державний бюджет України, не відображають його реальну величину (яка, наприклад, розраховується Федерацією професійних спілок України [4]) та не виконують функцію базового державного соціального стандарту, на основі якого мали б визначатися державні соціальні гарантії та стандарти, в тому числі у сфері доходів населення, як це, власне, передбачено Законом України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» [5]. Запровадження у сферу оподаткування доходів громадян неоподатковуваного мінімуму у вигляді реального прожиткового мінімуму дозволить значною мірою за рахунок упорядкування податкових інструментів переорієнтувати особистий доход на дієвий важіль зростання рівня життя громадянина та членів його сім’ї, підвищення платоспроможності індивідуума у сферах поточного споживання, приватного інвестування та заощаджень.

З останнім безпосередньо пов’язана дієва система податкових преференцій, як індивідуальних, так і групових, яка має здійснюватися, на нашу думку, в кількох напрямах: 

удосконалення діючих преференцій, зокрема, тих, що спрямовані на: підвищення рівня доступу громадян до системи освіти, охорони здоров’я, іпотечного кредитування, підвищення стимулюючої ролі податку на доходи громадян в частині здійснення останніми заощаджень, в тому числі шляхом інвестування в різноманітні фінансові інструменти, розміщення коштів у вигляді депозитних вкладів у фінансових корпораціях тощо;

розширення асортиментної структури податкових преференцій (йдеться, передусім, про податкові преференції так званого енергетичного спрямування, інфраструктурного типу – в процесі реалізації програм енергоефективності будівель, придбання електротранспорту, встановлення енергоефективного обладнання в системах життєзабезпечення будівель, здешевлення вартості приєднання до систем енергопостачання, компенсація витрат на будівництво автомобільних доріг, прокладання ліній електро-, газо-, водопостачання та водовідведення, в тому числі шляхом взаємозаліку по податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, тощо).

Ще один аспект проблеми, на якому варто, як вбачається, акцентувати увагу, полягає в оцінці сукупного податкового навантаження на доходи громадян при запровадженні податків, джерелом сплати яких виступають не доходи, отримані від використання об’єктів, з яких сплачуються такі нові податки, а поточні (або ж навіть заощадження, тобто доходи, отримані в попередні періоди) доходи громадян. Таким, насамперед, є податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в частині нерухомості, яка використовується в якості основного місця проживання платника податку та членів його сім’ї. Річ у тому, що зазначений податок поширюється на нерухомість, яка не приносить доходу (більш того, збудована чи придбана на кошти, з яких вже сплачений податок). Отже джерелом сплати відповідного майнового податку виступає виключно поточний доход, а у випадку недостатності такого – доход, сформований у попередні періоди, або ж кредитні ресурси. Відтак, недостатність коштів на сплату відповідного майнового податку містить значний ризик втрати житла (що, до речі, передбачено чинним податковим законодавством). 

При запровадженні подібного податку на відповідний об’єкт нерухомості вбачається доцільним, по-перше, здійснення його значної диференціації в залежності від типу нерухомості (такої, що використовується в якості основного місця проживання, а всередині такої – з диференціацією податкових ставок в розрізі житлової та нежитлової площі, господарських будівель; іншої житлової нерухомості, що є у власності платника податку та теоретично може приносити доход від здачі її в оренду тощо,  комерційної нерухомості), по-друге, запровадження так званої «лінії відсікання», за якої сукупне фіскальне навантаження на платника податку в частині стягнення з отриманого протягом звітного періоду (року) доходу не перевищувало б певну величину (виключно у випадку оподаткування домоволодіння, яке використовується платником податку в якості основного місця проживання), або ж залишок доходу (в середньомісячному обчисленні) після сукупного оподаткування був не меншим за величину, кратну певній кількості реальних прожиткових мінімумів.

Підсумовуючи, зазначимо, що процес оновлення системи оподаткування доходів фізичних осіб має передбачати комплекс якісних трансформаційних змін, спрямованих на побудову нової моделі оподаткування особистих доходів. Основна мета таких змін – через посилення стимулюючої та соціальної функцій податків на доходи підвищити індивідуальну платоспроможність в сегментах поточного споживання, інвестицій та заощаджень, зменшити контингент суспільства, залежного від бюджетного ресурсу у вигляді різноманітних соціальних допомог, житлових субсидій тощо. Це відповідало б, загалом вірній, на нашу думку, в концептуальному плані, ідеї (сформульованої І.Лютим, Д.Осецькою), за якою «для соціального розвитку суспільства досить важливим є стабільність і підтримання на безпечному рівні необхідних для існування соціуму суттєвих параметрів, що відображені у системі соціальних стандартів рівня та якості життя населення» [6]. 




Список використаних джерел:

1. Звіт про фінансову стабільність, (2016) (Національний банк України. Випуск 2, грудень). Офіційний сайт Національного банку України. https://bank.gov.ua/doccatalog/document?id=40819104>.

2. Податковий кодекс України (2010) (Верховна Рада України).  Офіційний сайт Верховної Ради України. http://zakon0.rada.gov.ua/rada/show/2755-17/print>.

3. Закон України «Про прожитковий мінімум» 1999 (Верховна Рада України). Офіційний сайт Верховної Ради України. <http://zakon0.rada.gov.ua/rada/show/966-14> (2017, січень, 14). 

4. Прожитковий мінімум в цінах липня 2016 року. Офіційний сайт Федерації профспілок України, <http://www.fpsu.org.ua/napryamki-diyalnosti/sotsialnij-zakhist/10742-prozhitkovij-minimum-v-tsinakh-lipnya-2016-roku> (2017, січень, 17).

5. Закон України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», (2000) (Верховна Рада України). Офіційний сайт Верховної Ради України. <http://zakon0.rada.gov.ua/rada/show/2017-14>.

6. Лютий, І., Осецька, Д. (2014). Соціальні пріоритети фіскальної політики в посткризовий період. Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка, 1 (154), 28-33. < http://bulletin-econom.univ.kiev.ua/wp-content/uploads/2016/04/154.pdf> (2017, січень, 10).



допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter


 Інші наукові праці даної секції
БЮДЖЕТНЕ ПЛАНУВАННЯ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ В СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ ДЕРЖАВИ
20.03.2017 15:30
МІСЦЕВІ ПРОГРАМИ СТИМУЛЮВАННЯ МАЛОГО ТА СЕРЕДНЬОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА ЯК ЧИННИК ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ДОБРОБУТУ ТЕРИТОРІАЛЬНИХ ГРОМАД В УМОВАХ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
20.03.2017 14:22
МІСЦЕВІ БЮДЖЕТИ В УМОВАХ ФІСКАЛЬНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ
17.03.2017 16:43
СТРАТЕГІЧНИЙ ОБЛІК В УПРАВЛІННІ БЮДЖЕТНИМ ПРОЦЕСОМ: ХАРАКТЕРИСТИКА ОБЛІКОВИХ ІНЖИНІРИНГОВИХ ІНСТРУМЕНТІВ
16.03.2017 15:07




© 2010-2019 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.economy-confer.com.ua обов’язкове!
Час: 0.187 сек. / Mysql: 638 (0.139 сек.)