|
|
|
РОЛЬ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ У ЗАБЕЗПЕЧЕННІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ДЕРЖАВИ
| |
| 06.12.2011 22:30 |
|
Автор: Сидорук Ірина Вікторівна, студентка Вінницького фінансово-економічного університету
|
|
[Секція 5. Банківська справа. Фінанси, грошовий обіг та кредит;] |
Поточна фінансова криза спонукає до переосмислення впливу грошово-кредитної політики на рівень економічної безпеки держави. Девальвація гривні прискорила згортання ринку запозичень та відтоку іноземних інвестицій, викликала негативну реакцію приватного сектору та громадян. Загострилася залежність держави від позик Міжнародного Валютного Фонду (МВФ). Гостро постала проблема вдосконалення механізму валютно-курсової політики, у зв'язку з фундаментальною зміною режиму обмінного курсу в Україні - переходом НБУ до керованого гнучкого курсоутворення.
Грошово-кредитна, або монетарна політика — це «комплекс взаємозв'язаних, скоординованих на досягнення заздалегідь визначених соціально-економічних цілей, заходів щодо регулювання грошового ринку, які здійснює держава через центральний банк країни». Виходячи з національних економічних інтересів, грошово-кредитну сферу слід розглядати, як важливу складову державного суверенітету в економіці. Справді, грошова одиниця є одним з атрибутів державного суверенітету. Держави мають автономію на випуск грошей та контроль грошової маси та обігу.
Не менш важливий національний економічний інтерес у монетарній сфері полягає у забезпеченні безперешкодного виконання економічних функцій грошей та кредиту. Це стосується доступності кредитних ресурсів для бізнесу та громадян, можливості грошей забезпечувати обмін товарами та послугами, заощадження, інвестиції та міжнародну торгівлю.
Взаємозв'язок грошово-кредитної політики з реальною економікою виявляється на рівні цілей грошово-кредитної політики. Відомо, що одночасне досягнення цих цілей є неможливим через специфіку дій інструментів монетарної політики. Для України ж характерна певна невизначеність цих стратегічних цілей, сформульованих як забезпечення цінової стабільності, економічного зростання, стабільності обмінного курсу, сприяння високому рівню зайнятості тощо.
Важливою особливістю грошово-кредитної політики є необхідність оперативного прийняття рішень, що не меншою мірою ускладнює завдання забезпечення економічної безпеки.
Грошово-кредитна політика вимагає гармонізації її основних складових - управління пропозицією грошей та валютно-курсової політики. У різних державах ці напрямки можуть зосереджуватися в одній інституції, наприклад, НБУ, або Банк Росії (подібним чином Європейський Центральний Банк (ЄЦБ) є агентом держав-членів ЄС у здійсненні як керування пропозицією грошей, так і валютно-курсової політики у зоні євро). Натомість, США наділяють функцією головного агента керування грошовою масою Федеральну резервну систему (ФРС), а за валютно-курсову політику несе відповідальність Міністерство фінансів. Згідно до Ст. 99 Конституції України, забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією НБУ. Закон про банки і банківську діяльність у ст. 8 визначає, що НБУ є центральним банком України, який проводить єдину державну політику в сфері грошового обігу, кредиту та забезпечення стабільності національної грошової одиниці.
НБУ використовує такі основні інструменти регулювання пропозиції грошей, як купівля цінних паперів на відкритому ринку та кредитування комерційних банків. Відсоткова політика у розвинутих країнах є потужним, хоча сьогодні і не бездоганним інструментом, через який держава впливає на економіку, через інвестиції та попит на гроші. Водночас, облікова ставка НБУ не була до останнього часу економічним орієнтиром і її зміни мало впливають на відсоткові ставки фінансового ринку.
Основними інструментами валютно-курсової політики НБУ є операції з купівлі та продажу іноземної валюти на міжбанківському ринку, а також інструменти прямої дії, які стосуються валютного регулювання та валютного контролю. Взаємозв'язок валютно-курсової політики та політики керування обігом грошей полягає передусім у можливості держави створювати, чи вилучати додаткову грошову масу у гривнях через купівлю та продаж іноземної валюти. На сьогодні, цей інструмент є насправді «якорем» монетарної політики, що відображено у цілях грошово-кредитної політики держави.
Сьогодні, в Україні відбулася зміна режиму валютного курсу. За погодженням з МВФ, здійснено перехід від режиму валютного коридору до фіксованого плаваючого курсоутворення. За таких умов, НБУ повинен встановлювати офіційний курс гривні у відповідності до середньозваженого курсу міжбанківського ринку, але може впливати на курсоутворення, головним чином через ринкові інтервенції. Це посилює залежність курсоутворення від ринкових чинників.
Список використаної літератури:
1. Центральний банк та грошово-кредитна політика. А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна, М. І. Савлук та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. А. М. Мороза і канд. екон. наук, доц. М. Ф. Пуховкіної. — К.: КНЕУ, 2005. — 556 с.
2. Гроші та кредит: Підручник. — 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А. М. Мороз, М. Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. — К.: КНЕУ, 2002. — 598 с.
3. Конституція України. - Закон від 28.06.1996. - № 254к/96-ВР
4. Закон України про банки і банківську діяльність. - Закон від 07.12.2000.- №2121-111.
e-mail: irina_sidoruk@ukr.net
|
|
 Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
|
|
|
Голосування 
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter