Соціальний захист працівників підприємств є необхідною умовою розвитку соціально-орієнтованої економіки, в основі якої полягає створення сприятливих умов для ефективного використання праці, забезпечення можливості відтворення працездатності працюючих, гарантування належного рівня доходів працівників при виході за межі працездатного віку. Система соціального захисту працівників підприємств, яка складається із таких підсистем: соціальне забезпечення (утримання соціальної сфери), соціальна допомога і соціальне страхування, - потребує удосконалення в частині механізму управління витратами шляхом їх оптимізації. В часи структурної кризи 1990-х рр. в умовах переходу економіки України до ринкових відносин, фінансово-економічної нестабільності, недостатньо контрольованого роздержавлення підприємства активно відмовлялися від утримання об’єктів соціальної сфери на своїх балансах і значно скорочували «непродуктивні» витрати на соціальне забезпечення працівників. Наступне десятирічне економічне зростання у 1999-2008 рр. не тільки не вирішило, але ще більш загострило численні проблеми у фінансуванні соціального захисту, що виникали на перетині інтересів роботодавців, працівників та держави. Економічні реформи, які розпочалися в країні у зв’язку з подоланням наслідків кризи 2008-2009 рр., передбачають запровадження жорсткого режиму економії державних соціальних видатків і вимагають від роботодавців підвищення соціальної відповідальності за добробут своїх працівників та їхніх сімей, що пов’язано із формуванням ефективного механізму управління витратами підприємств на соціальний захист працівників.
Соціальне забезпечення (соціальний захист) — це система суспільно-економічних заходів, спрямованих на матеріальне забезпечення населення від соціальних ризиків (хвороба, інвалідність, старість, втрата годувальника, безробіття, нещасний випадок на виробництві тощо).
Соціальний захист в Україні реалізується через матеріальне забезпечення економічно активного населення (шляхом соціального страхування); пенсійне забезпечення; соціальну допомогу найбільш вразливим категоріям; матеріальну допомогу сім'ям з дітьми; компенсації, індексації та пільги населенню; соціальне обслуговування тощо. Таким чином, соціальний захист здійснюється за допомогою соціального забезпечення та соціальної допомоги.
Згідно зі ст. 46 Конституції України "соціальний захист" включає в себе таку важливу складову, як "соціальне забезпечення", яке відображає в собі одну з форм розвитку інституту соціального захисту. Основна функція соціального забезпечення - турбота про ті категорії населення, які в законодавче встановленому порядку мають право на тривалу або постійну допомогу (за віком, інвалідністю, обмеженою працездатністю, відсутністю інших джерел існування) і розподіл коштів соціального захисту, виплат по соціальному страхуванню. Соціальне забезпечення здійснюється у випадках тимчасової непрацездатності, вагітності та пологів, догляду за дитиною-інвалідом, хвороби; досягнення пенсійного віку, безробіття, смерті годувальника, нещасного випадку на виробництві, професійного захворювання тощо.
До форм соціального захисту працівників відносять: забезпечення за рахунок коштів соціальних фондів роботодавця; оплату перших п’яти днів тимчасової непрацездатності та обов’язкове державне соціальне страхування працівників, що здійснюється за рахунок роботодавців.
На відміну від соціального забезпечення питання про надання соціальної допомоги розглядається індивідуально, згідно чинного законодавства і стосовно людей, що в силу різних обставин суттєво знизили свій рівень життя. Соціальна допомога - це система заходів для покращення стану певних соціальних прошарків шляхом соціальних програм та забезпечення діяльності мережі відповідних соціальних закладів. При прийнятті рішення про соціальну допомогу враховується матеріальний стан людей. Прикладом соціальної допомоги, в якому втілилися її характерні особливості, є державна Програма житлових субсидій.
Система соціального захисту в Україні перебуває в кризовому стані. Невдоволені пенсіонери. Більшість з них добросовісно пропрацювали десятки років на виробництві, але тепер позбулися своїх накопичень, а на свою пенсію навіть не мають можливості задовольнити свої першочергові потреби. Невдоволені працівники бюджетної сфери, що по кілька місяців не можуть одержати заробітну плату, оскільки у держави не має для цього коштів. Невдоволений також уряд, оскільки соціальні виплати зайняли в бюджеті таке місце, що внаслідок їх обов‘язковості потіснили всі інші витрати, передусім інвестиції.
Важливими характеристиками системи соціального захисту слід вважати соціальне страхування та соціальний ризик. Соціальний ризик - це виникнення в суспільстві обставин, що наносять істотного збитку багатьом особам одночасно. Для адаптації людини, яка відчула на собі негативні наслідки дії соціального ризику, існує система соціального захисту. До страхових ризиків відносять такі випадки соціальної небезпеки, появу яких можна прогнозувати й оцінювати на базі історичних даних та за допомогою математико-статистичних методів.
Система державного соціального страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, що передбачає надання громадянам соціального захисту за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом сплати страхових зборів громадян і підприємств, установ і організацій, що використовують найману працю, а також за рахунок бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Задачею соціального страхування є "захист прав і інтересів громадян, що мають право на пенсію, а також на інші види соціального захисту, що включають право на їхнє забезпечення у випадку хвороби, постійної або тимчасової втрати працездатності, безробіття з незалежних від них обставин, народження дитини, необхідності догляду за малолітньою дитиною або дитиною-інвапідом, хворим членом родини, у випадку смерті громадянина і членів його родини та ін." Кошти за кожним із напрямів формуються за рахунок внесків роботодавців і найманих працівників (за винятком страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання). Управління в системі соціального страхування здійснюється на основі поєднання інтересів застрахованих громадян, роботодавців та держави на засадах трипартизму.
Міжнародний досвід свідчить, що добре налагоджена система соціального страхування активно сприяє розвитку економіки і розв'язанню соціальних проблем. Реалізація системи соціального захисту населення на страховій основі - прогресивний напрям соціальної політики, який забезпечує індивідуалізацію внесків застрахованих осіб, встановлює залежність розміру допомоги від сплати страхових внесків, страхового стажу, сприяє легалізації трудових доходів громадян. Але, слід зауважити, що в Україні запровадження такої системи має бути тісно пов'язане з податковою політикою та політикою грошових доходів населення, тому що перекласти на працівників частину сплати страхових внесків з роботодавців можна лише за умови підвищення його заробітної плати.
Таким чином, розглянувши складові соціального захисту громадян, стає зрозуміло, що найбільш зацікавленими сторонами є підприємства, тому що саме вони сплачують соціальні внески за своїх робітників та наймані особи, які очікують одержати соціальні гарантії від держави та роботодавця. Для будь якого підприємства соціальні витрати є найбільш важливими і в той же чай найбільш небажаними, бо вони є постійними витратами і не залежать від кількості виробленої продукції чи послуг. Великі підприємства можуть собі дозволити забезпечувати потреби працівників не лише у соціальному страхування та допомозі, а й у соціальному забезпеченні у розрізі соціальної сфери, яка також суттєво впливає на задоволеність працівників. Малі підприємства, особливо приватні, виконують лише той мінімум, який вимагає від них держава. Соціальні витрати складають близько 37% від фонду оплати праці, тому більшість підприємств як великих так і приватних мають нелігалізованих робітників, з метою зменшення витрат. Таким чином вони позбавляють своїх робітників навіть мінімальних соціальних гарантій. Ця складна ситуація вимагає розробки такого механізму, який би дозволив підприємствам зменшити свої соціальні витрати, збільшив би зацікавленість працівників та пробудив у них відповідальність та задовольнив потреби держави, як ключової ланки соціального забезпечення громадян.
Ключовими соціальними витратами для усіх підприємств є витрати на пенсійне забезпечення громадян, вони складають 33,2% фонду оплати праці, решта витрат не так суттєво впливають на їх діяльність. Тому розробку механізму оптимізації витрат підприємства на соціальних захист працівників необхідно почати саме з реформування цих витрат. Одним з варіантів вдосконалення пенсійного забезпечення в Україні є впровадження загальнообов’язкового накопичувального пенсійного страхування. Воно дозволить зменшити витрати підприємства, тому що працівники самі будуть формувати собі майбутню пенсії. У даному варіанті наймані особи матимуть більшу відповідальність за свою пенсію ніж підприємства, від яких зараз цілком залежить не лише розмір пенсії, але і її отримання. Несплата підприємствами пенсійних внесків призводить до відсутності у працівників права на отримання у майбутньому пенсії, або суттєве зменшення її розміру.
Список використання джерел:
1. Гончаров А. В. Соціальний захист як правова категорія // Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні: Всеукр.наук.7практ. конф., 24 квітня 2009 р., Запоріжжя: У 2 ч. – Запоріжжя, 2009. – Ч. 1. – С. 51–53.
2. Право соціального забезпечення / П. Д. Пилипенко, В. Я. Бурак, С. М. Синчук та ін. ; за ред. П. Д. Пилипенка. – 2-ге вид., переробл. і доп. – К. : Видавничий Дім „Ін Юре”, 2008. – 504 с.
3. Шевченко Ю. Поєднуючи інтереси учасників пенсійної системи / Шевченко Ю. // Вісник Пенсійного фонду України . - 2004. - №2. - с.11-13.
e-mail: anutaloveoleg@mail.ru |
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter