Сучасний етап розвитку української гуманітаристики позначений активним переосмисленням національної культурної спадщини та її місця у світовому мистецькому процесі. В умовах складних історичних спадщини та досвіду, особливої ваги набуває питання повернення та коректної атрибуції постатей, чия творча спадщина опинилася на перетині кількох культурних традицій та вимірів. У цьому контексті феномен Епіфанія Никифора Дровняка постає показовим прикладом проблеми ідентифікації художника, чия творчість тривалий час інтерпретувалася у різних національних наративах.
Актуальність дослідження зумовлена необхідністю критичного перегляду усталених підходів до визначення культурної приналежності митця, а також аналізу механізмів його саморепрезентації, що формувалися в умовах соціальної ізоляції, маргінального статусу та його специфічного художнього мислення. Особлива увага до постаті Никифора Дровняка дозволяє не лише уточнити питання його ідентичності, але й ширше осмислити феномен «наївного мистецтва» у Центрально-Східній Європі як простору перехресних культурних впливів.
Никифор Епіфаній Дровняк - унікальний представник наївного мистецтва, самоук. Цього непересічного художника першим помітив та відкрив широкому загалу український митець Р. Турин за опікування якого, Никифор отримав перше визнання, організацію виставок, залучення його подальших опікунів з мистецького осередку Польщі. Доля Никифора глибоко трагічна. Як представник української Лемківщини, тричі пережив примусове переселення в рамках сумнозвісної операції «Вісла», що було спрямовано на розпорошення та повну асиміляцію цієї унікальної етнічної групи. Долею митця опікувались українські митці, одначе, пізніше, за умов зміни політичних кордонів та війни доля художника та більша частина його творчого доробку залишились у руках польської сторони.
Бібліографія Никифора доволі обширна, проте аналіз джерел демонструє різний підхід викладення інформації щодо першовідкриття художника, його походження, етнічної приналежності, є також певні прогалини у складанні хронології виставок, а також в особливостях трактування образної та символічної мови митця в українському та польському мистецьких дискурсах. Відтак, певні джерела представляють Никифора виключно як польського художника, без зазначення його етнічної приналежності до українських лемків, що є некоректним та сприяє подальшій помилковій репродукції інформації та викривленням у репрезентації постаті та творчого спадку видатного митця-самоука [1].
На нашу думку, аналіз творчого спадку та визначення приналежності постаті та творчості Никифора Епіфанія Дровняка є непростим з огляду на його біографію, історичний та політичний обіг подій у зазначений період. Вивчення та систематизація біографічних даних, разом із дослідженням та аналізом його творів підводять до висновку про подвійну приналежність Никифора як до українського, так і польського культурного контексту, де зазначення його походження з української Лемківщини мало б бути невід’ємним та обов’язковим.
Література:
Коломієць Р. Никифор Дровняк. Фоліо, Харків. 2020. 128 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter