Навчання із засвоєнням матеріалу – це освітній підхід, у якому освітній прогрес ґрунтується на результатах. Студенти та інтерни практикуються і багаторазово проходять тренінги, доки досягнуть заданого рівня освоєння матеріалу. Для забезпечення безпеки майбутніх пацієнтів стандартні процедури вимагають коригування під час навчання в охороні здоров'я. Інформація про результати навчання та дані про успішність здобувачів вищої освіти відображається в їх атестатах, і за її відмітку несе відповідальність як фахівець, так і викладач, що надав йому знання. Безпека пацієнтів підтримується кон'юнктурними стандартами ключових областей знань та навичок. Навчання майстерності та іспити необхідні для досягнення та оцінки професійної діяльності, професійної досконалості [1].
Значення практичної підготовки в освіті медика є критично важливим і є невід'ємною частиною навчального процесу. Медицина - це професія, яка потребує не лише великих теоретичних знань, а й мануальної майстерності, клінічного мислення та емпатії, які розвиваються лише через безпосередній контакт із пацієнтами та виконання реальних процедур. Практика виконує ряд найважливіших функцій, перетворюючи студента-медика на компетентного фахівця. Студент не просто заучує алгоритми, а бачить, як патологічний процес чи захворювання проявляється у реальної людини, що закріплює розуміння. У клініці студент навчається інтегрувати інформацію з різних дисциплін для вирішення конкретних ситуаційних завдань, формулювання діагнозу та розробки плану лікування. Регулярна практика дозволяє довести ці навички до автоматизму, що є критично важливим в екстрених ситуаціях. Робота під контролем досвідчених наставників у реальних умовах формує відповідальність за свої дії та вчить працювати з дотриманням усіх вимог безпеки, тим самим мінімізуючи ризик лікарських помилок. У медичних установах резиденти стають частиною медичного колективу, освоюючи принципи командної роботи та взаємодії з колегами, медсестрами та молодшим персоналом. У результаті практична підготовка забезпечує готовність випускника до реальної професійної діяльності.
Для оториноларингології практична підготовка має першорядне значення. Це хірургічна спеціальність, яка вимагає від лікаря не просто знань, а й володіння широким спектром діагностичних та лікувальних маніпуляцій та навичок, які неможливо освоїти лише за книгами. Багато ЛОР патології виявляється лише при прямому огляді з використанням спеціальних інструментів. Без навичок, наприклад проведення отоскопії, риноскопії або непрямої ларингоскопії, неможливо побачити і правильно оцінити стан ЛОР органів. Безліч лікувальних процедур є виключно технічними. Невміле їх виконання може призвести до ускладнень. Оториноларингологія включає великий обсяг хірургічних втручань. Починаючи від простих амбулаторних маніпуляцій і закінчуючи складними операціями на приносових пазухах, середньому вусі або гортані, все вимагає мануальної майстерності.
Основними діагностичними практичними навичками є володіння освітлювачем або рефлектором для забезпечення адекватного освітлення. Насамперед, треба засвоїти, вміти оцінити нормальну картину та патологічні зміни під час виконання отоскопії - огляду зовнішнього слухового проходу та барабанної перетинки [2]; передньої та задньої риноскопії - огляду порожнини носа та носоглотки; фарингоскопії - огляду глотки; непрямої ларингоскопії - огляду гортані тощо. Функціональні методи включають дослідження слухової функції (мовою, камертонами), носового дихання, нюху, характеристик голосу. Важливо грамотно інтерпретувати результати інструментальних досліджень - рентгенограм, КТ та МРТ ЛОР органів, аудіометрії, імпедансометрії тощо.
Але основним у практиці отоларинголога є надання ургентної допомоги у невідкладних станах - зупинка носової кровотечі (виконання передньої і задньої тампонад носа); забезпечення відновлення зовнішнього дихання у випадках непрохідності верхніх дихальних шляхів (виконання конікотомії, трахеотомії); видалення чужорідних тіл з ЛОР органів, сірчаних пробок. У повсякденній практиці лікар отоларинголог широко використовує різноманітні маніпуляції на ЛОР органах, такі як продування Євстахієвих труб, промивання та пункції навколоносових пазух, ін'єкції та введення лікарських засобів у ЛОР органи. Отоларингологи-хірурги повинні оволодіти усіма типовими операціями на ЛОР органах для надання як ургентної, так і планової хірургічної допомоги (розтин паратонзилярних абсцесів, флегмон шиї, гематом носової перегородки, вушної раковини, тонзилектомія, септопластика, операції на приносових пазухах, виконання сануючих операцій на середньому вусі для запобігання розвитку життєво небезпечних ускладнень [3] тощо).
Таким чином, практична підготовка - це фундамент, на якому будується професіоналізм оториноларинголога. Вона забезпечує безпеку пацієнта, точність діагностики та ефективність лікування.
Література
1. Yudkowsky R, Park YS, Lineberry M, Knox A, Ritter EM. Setting mastery learning standards. Acad Med. 2015; 90(11):1495–1500. [PubMed: 26375263]
2. Wickens B, Lewis J, Morris DP, Husein M, Ladak HM, Agrawal SK. Face and content validity of a novel, web-based otoscopy simulator for medical education. J Otolaryngol Head Neck Surg. 2015; 44:7. [PubMed: 25889997]
3. Arora A, Hall A, Kotecha J, et al. Virtual reality simulation training in temporal bone surgery. Clin Otolaryngol. 2015; 40(2):153–159. [PubMed: 25403097]
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter