Впровадження системного підходу для аналізу процесів розвитку системи менеджменту туризму в сьогоднішніх нестабільних умовах функціонування держави є особливо актуальним. Дослідження питань управління сферою туризму дає змогу опанувати напрями, форми, результати та наслідки взаємодії та взаємовпливу в системі менеджменту туризму на усіх ієрархічних рівнях. Класифікація сприяє у розкритті суттєвих ознак системи менеджменту туризму, виявленні специфічних рис формування, розвитку і беззаперечно вдосконалення.
Система туризму – це є сукупність і єдність відносин, процесів і явищ, які відбуваються в туристичній галузі держави, що складається в результаті взаємодії двох субсистем – об’єкта туризму (туристичних підприємств, організацій і туристичних регіонів) і суб’єкта туризму (туристи, споживачі туристичних продуктів і послуг) з зовнішнім середовищем: економікою, політикою, соціальною сферою в цілому та ін.
Система – це багатогранна конструкція,що дає змогу розглядати об’єкт дослідження із врахуванням системно-структурних, функціональних характеристик та ознак; множина взаємопов’язаних елементів, що утворюють єдине ціле, взаємодіють із середовищем та між собою, і мають мету [4].
Під системою можна розкрити багато різноманітних понять, як туристична(сфера обслуговування – транспортна система, медична система, система керування базами даних), так і логічних (банківська система, політична система, система рівнянь).
В системному аналізі використовують різні визначення поняття «система». Зокрема, за В. М. Сагатовським [5], система – це скінченна множина функціональних елементів й відношень між ними, виокремлена з середовища відповідно до певної мети в межах визначеного часового інтервалу [2].
Згідно з Ю. І. Черняком [6], [7], система – це відображення у свідомості суб’єкта (дослідника, спостерігача) властивостей об’єктів та їх відношень у вирішенні завдання дослідження, пізнання. Відома також велика кількість інших визначень поняття «система» [1], [2] що використовуються залежно від контексту, галузі знань та цілей дослідження.
Елементом системи називають найпростішу складову частину системи, яку умовно розглядають як неподільну. Поняття неподільності є умовним та визначається залежно від конкретних завдань.
Під системою називають складову частину системи, яка сама є системою. У сукупності елементи й підсистеми називають компонентами системи. Поділ системи на окремі елементи й підсистеми є неоднозначним та залежить від мети й конкретних завдань дослідження [2, с. 144].
Зв’язком називають співвідношення між компонентами системи, засновані на взаємозалежності і взаємообумовленості. Поняття «зв’язок» характеризує чинники виникнення й збереження цілісності та властивостей системи. З формального погляду зв’язок визначають як обмеження кількості ступенів вільності компонент системи [2, с. 144].
Метою системи називають її бажаний майбутній стан. Залежно від стадії пізнання об’єкта, етапу системного аналізу у цей термін вкладають різний зміст – від ідеальних устремлінь, що виражають активну свідомість окремих осіб або соціальних систем, до конкретних цілей-результатів. У першому випадку можуть формулюватися цілі, досягнення яких є неможливим, але до яких можна безупинно наближатися. У другому – цілі мають бути досяжними в межах певного інтервалу часу і формулюються іноді навіть у термінах кінцевого продукту діяльності. Часто розрізняють суб’єктивні та об’єктивні цілі. Суб’єктивна ціль – це суб’єктивний погляд дослідника (керівника, власника) на бажаний майбутній стан системи. Об’єктивна ціль – це майбутній реальний стан системи, тобто стан, до якого буде переходити система при заданих зовнішніх умовах і керівних впливах. Суб’єктивні й об’єктивні цілі системи у загальному випадку можуть розрізнятися. Зокрема, вони не збігаються, якщо система є погано дослідженою або якщо суб’єкт, який визначає цілі, недостатньо обізнаний із закономірностями функціонування системи чи ігнорує їх [4, с. 21].
Структурою системи називають сукупність необхідних і достатніх для досягнення цілей відношень (зв’язків) між її компонентами. При цьому в складних системах структура відображає не всі елементи та зв’язки між ними, а лише найістотніші, що мало змінюються при поточному функціонуванні системи й забезпечують існування системи та її основних властивостей. Структура характеризує організованість системи, стійку упорядкованість її елементів і зв’язків. Структурні зв’язки є відносно незалежними від елементів і можуть виступати як інваріант при переході від однієї системи до іншої, переносячи закономірності, виявлені й відбиті у структурі однієї з них, на інші.
Стан системи – це чітка сукупність визначених значень та параметрів (властивостей) у певний момент часу. Визначають або через вхідні впливи й вихідні сигнали (результати), або через макропараметри, макровластивості системи (тиск, швидкість, температура, уставний фонд тощо) [4, с. 21].
Здатність системи переходити з одного стану в інший, висувається твердження, що вона має певну поведінку. Поняттям системи користуються, коли не відомі закономірності (правила) перехід з одного стану до іншого. Ось так і зазначають, що система має якусь поведінку, та з’ясовують її характер, механізми, алгоритми тощо. Рівновага – це, як правило, здатність системи за умови відсутності зовнішніх впливів, що пробуджують (чи при постійних впливах), зберігати свою поведінку як найдовше. Системний підхід у вивченні феномена менеджменту туризму сприяє у розкритті суттєвих ознак системи менеджменту туризму, виявленні специфічних рис формування, розвитку і беззаперечно вдосконалення. Основні ознаки системи менеджменту наведено в класифікації основних ознак [4, с. 22].
Класифікація основних ознак системи менеджменту туризму:
1. Основні ознаки системи менеджменту туризму, які пов’язані із структурою – це : ієрархічність (система менеджменту туризму з усіма структурно – функціональними елементами розглядається як підсистема (сфера) масштабної системи (національної економіки); цілісність (множина структурно – функціональних елементів, яким притаманна ознака впорядкованості); структурність ( декомпозиція системи менеджменту туризму на структурно – функціональні елементи та виявлення взаємозв’язків поміж ними).
2. Основні ознаки системи менеджменту туризму, які пов’язані із функціями та цілями – це: синергічність (цілеспрямованість поведінки та дії структурно – функціональних елементів системи менеджменту туризму); цілеспрямованість (усвідомлений процес впливу економічних суб’єктів через відповідні методи управління та засоби забезпечення на процес надання туристичних послуг); емерджентність (цілі, функції структурно – функціональних елементів системи менеджменту туризму можуть бути не синхронізовані з цілями та функціями усієї системи).
3. Основні ознаки системи менеджменту туризму, які пов’язані із особливостями взаємозв’язку із зовнішнім середовищем, ресурсами тощо: надійність (збереження значень параметрів системи менеджменту туризму у процесі її розвитку навіть за умови зниження активності, виявлення проблемності розвитку одного із елементів); адаптивність (намір системи менеджменту туризму рухатись до стану рівноваги у змінних умовах зовнішнього середовища); стійкість (надійність та міцність зв’язків у системі менеджменту туризму,здатність витримувати вплив негативних чинників); взаємодія (проявляється у певній формі кооперації усіх господарюючих суб’єктів у системі менеджменту туризму, що формує у своєрідний комплекс економічні відносини поміж ними, відбувається виявлення чинників, що підвищують рівень конкурентоспроможності сфери туризму, розроблення та впровадження політики, завдяки якій здійснюється усунення негативного впливу цих чинників); комунікативність (існування ускладненого ієрархічного вигляду комплексу зв’язків у системі менеджменту туризму, між елементами та зовнішнім середовищем, системою національної економіки); взаємозалежність (проявляється у певній формі кореляції системи менеджменту туризму та зовнішнього середовища); інтерактивність (розкривається через ступінь і характер взаємодії поміж елементами системи менеджменту туризму, системою національної економіки та іншими сферами) [4, с. 24].
Отже, класифікація, основних ознак системи менеджменту туризму, впливає на ступінь менеджменту туризму та має вагоме значення і вплив на ефективність, результативність економічних процесів у сфері туризму, діяльності суб’єктів господарювання та стан розвитку туризму загалом. Сприяє у розкритті суттєвих ознак системи менеджменту туризму, виявленні специфічних рис формування, розвитку і беззаперечно вдосконалення.
Список використаних джерел:
1. Волкова В. Н. Теория систем. М.: Высшая школа, 2006, 188с.
2. Горбань О. М., Бахрушин В. Є. Основі теорії систем та системного аналізу. Запоріжжя, ГУ «ЗІДМУ», 2004, 239с.
3. «Енциклопедія кібернетики», відповідальний ред. В. Глушков, 2 тт., 1973, 774с.
4. Перегудов Ф.И., Тарасенко Ф.П. Введение в системный анализ. – М.: Высшая школа, 1989, 55с.
5. Сагатовский В.Н. Основы систематизации всеобщих категорий. Томск. 1973, 38с.
6. Черняк Ю. И. Системный анализ в управлении экономикой. М. 1975., 616с.
7. Черняк Ю. И. Анализ и синтез систем в экономике. М.: Экономика, 1970. 506с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter