При моделюванні будь-якого процесу або явища неминуче виникає проблема адекватності модельного опису дійсності, слід зазначити, що при побудові моделі завжди необхідно обмежувати її складність деякими розумними рамками. Модель завжди простіша за свій прообраз, але необхідно уміти знайти таку міру її складності, аби, з одного боку, вона з достатньою точністю описувала досліджуваний процес, а, з іншого боку, надавала можливість роботи з нею, тобто аби нею можна було користуватися. Все це відноситься і до моделей, що описують ефективність складних систем. Як відзначає Г.Ш. Мєєровіч [1, с. 23], практично неможливо і недоцільно створити єдину універсальну модель складної системи, придатну для всіх видів дослідження. Аналіз функціонування окремих частин системи вимагає детальніших, але менш ширших моделей. Для дослідження ж ефективності системи, як категорії комплексної, всесторонньої, важливо охопити всі сторони, врахувати дію всіх чинників, що підлягають розгляду. Тому модель в цьому випадку має бути досить широкою, але менш детальною, тобто вона повинна враховувати всі основні показники, від яких залежить ефективність функціонування системи.
Вибір системи оцінних показників, що дозволяє повно і всесторонньо охарактеризувати діяльність підрозділів підприємств, є одним з центральних моментів в рішенні задачі оцінки ефективності їх функціонування. Все це дозволяє сформувати основні принципи і вимоги, яким повинна задовольняти система оцінних показників:
1. Принцип достатньої повноти системи оцінних показників.
Він полягає в тому, що в систему повинна входити така кількість і таких оцінних показників, аби вона могла повністю і всесторонньо описувати діяльність досліджуваних підрозділів. Для таких складних економічних об'єктів, якими є підрозділи підприємств, число цих показників може бути достатньо великим, але передбачається, що на початковому етапі досліджень, його не слід обмежувати.
2. Принцип зв'язку показників з метою функціонування системи.
Даний принцип полягає в тому, що всі оцінні показники мають бути пов'язані з ефективністю, кожен з них має бути приватним критерієм ефективності, що характеризує один з її аспектів. Ця вимога обумовлена специфікою вибраного підходу, згідно якому необхідно, аби система показників містила в собі в неявному вигляді узагальнений критерій ефективності, визначала його в своїй сукупності.
З одного боку, набір оцінних показників визначається метою дослідження, тобто ефективністю, а, з іншого боку, коли показники вже визначені, вони вже самі (і лише вони) визначають оцінку ефективності через її математичну модель, яка будується по їх значеннях.
Зв'язок показників з метою функціонування системи виявляється, як корельованість кожного з них із узагальнюючим показником ефективності: зміна будь-якого з оцінних показників впливає на ефективність і навпаки, зміна показників ефективності завжди обумовлена зміною значень оцінних показників.
3. Принцип узгодженості цілей.
Він полягає в тому, що система оцінних показників повинна враховувати цілі всіх рівнів, як глобальні (зовнішні), так і локальні (внутрішні) цілі функціонування досліджуваних підрозділів. Це необхідно для того, щоб всі цілі були погоджені і об’єднані в узагальнюючому показнику ефективності.
4. Принцип сумірності показників.
Сенс цього принципу полягає в тому, що в систему включаються такі оцінні показники, використання яких для оцінки ефективності діяльності підрозділів було б коректним з економічної і математичної точок зору.
Причин, які лежать в основі несумірності оцінних показників, може бути декілька:
а) кількісні відмінності між об'єктами оцінки при збереженні їх якісної однорідності. Така ситуація зустрічається, наприклад, тоді, коли в оцінці беруть участь близькі по специфіці своєї діяльності, але різні по величині підрозділи. Для усунення такої несумірності необхідно використовувати питомі, відносні показники, які не залежатимуть від величини оцінюваних підрозділів;
б) несумірність із-за принципових якісних відмінностей між підрозділами, техніко-економічними умовами їх діяльності. Така несумірність існує, наприклад, між деякими показниками, що характеризують діяльність конструкторських і технологічних підрозділів, конструкторських підрозділів, що проектують індивідуальне і серійне устаткування і так далі. В цьому випадку всі дані підрозділи необхідно розбивати на однорідні групи і виробляти оцінку усередині кожної групи окремо. У кожну таку групу входять вже лише однорідні, порівнянні між собою об'єкти. Для цієї мети пропонується використовувати методи розпізнавання образів;
в) несумірність, викликана самою природою оцінних показників. Так, в оцінці можуть брати участь економічні і неекономічні показники. Окрім цих основних принципів формування системи оцінних показників до них пред'являється ще цілий ряд вимог, як, наприклад, вимога кількісної визначеності. Вона полягає в тому, аби всі показники виражалися яким-небудь числом.
Крім того, вони повинні досить легко розраховуватися або визначатися яким-небудь іншим способом. Показник, який важко розрахувати або який визначається з великими погрішностями, практично даремний. Більш того, такі показники взагалі не слід враховувати, оскільки вони вносять спотворення в дійсну картину явища, що вивчається. На даному етапі слід також уникати складних показників, всі вони повинні мати ясний економічний сенс.
5. Вимога апріорної рівнозначності оцінних показників.
На початку процесу формування системи оцінних показників всі вони розглядаються як рівноправні і не підрозділяються на основні і неосновні, тобто допоміжні. Це припущення залишається в силі до того моменту, поки не побудована математична модель показника ефективності. В процесі її побудови факторний аналіз дає можливість розкрити внутрішні зв'язки, що існують між показниками, і відбувається їх диференціація за значимістю.
Кожен з оцінних показників набуває своєї кількісно-певної значущості, ваги, відповідно до того впливу, який він надає на узагальнювальний показник ефективності.
Формування системи оцінних показників, що задовольняє всім вище переліченим вимогам, пропонується проводити в два етапи. На першому з них формується початковий набір показників, як можна ширший. Безумовно, що він володітиме інформаційною надмірністю, проте це не повинно наводити на думку, що формування максимального набору зайве. Саме його наявність дозволяє виділити взаємозв'язану систему найбільш інформативних показників на етапі зниження розмірності признакового простору, завдяки можливості перебору величезного числа варіантів їх поєднань [2, с. 56].
Список використаної літератури:
1. Меерович Г.Ш. Анализ эффективности: принципы, критерии, опыт. – М.: Знание. – 2009. – 64 с.
2. Гафт Л.Ш. Автоматизация управления созданием и освоением новой техники. – К.: Наукова думка, 2008. – 151 с.
e-mail; masha-05@inbox.ru
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter