:: ECONOMY :: МУЗЕЙНО-КОМЕМОРАТИВНІ ПРАКТИКИ ТА ПОВЕРНЕННЯ «ЗАМОВЧУВАНОЇ» ПАМ’ЯТІ (НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ) :: ECONOMY :: МУЗЕЙНО-КОМЕМОРАТИВНІ ПРАКТИКИ ТА ПОВЕРНЕННЯ «ЗАМОВЧУВАНОЇ» ПАМ’ЯТІ (НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ)
:: ECONOMY :: МУЗЕЙНО-КОМЕМОРАТИВНІ ПРАКТИКИ ТА ПОВЕРНЕННЯ «ЗАМОВЧУВАНОЇ» ПАМ’ЯТІ (НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ)
 
UA  PL  EN
         

Світ наукових досліджень. Випуск 57

Термін подання матеріалів

18 листопада 2026

До початку конференції залишилось днів 0



  Головна
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
Календар конференцій
Архів
  Наукові конференції
 
 Лінки
 Форум
Наукові конференції
Наукова спільнота - інтернет конференції
Світ наукових досліджень www.economy-confer.com.ua

 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше

 Наша кнопка
www.economy-confer.com.ua - Економічні наукові інтернет-конференції

 Лічильники
Українська рейтингова система

МУЗЕЙНО-КОМЕМОРАТИВНІ ПРАКТИКИ ТА ПОВЕРНЕННЯ «ЗАМОВЧУВАНОЇ» ПАМ’ЯТІ (НА ПРИКЛАДІ НАЦІОНАЛЬНОГО МУЗЕЮ ГОЛОДОМОРУ-ГЕНОЦИДУ)

 
23.10.2026 20:35
Автор: Чаусова Ірина Леонідівна, магістр, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв
[8. Культурологія;]

Оскільки процес інституціоналізації та музеєфікації колективної травми Голодомору 1932–1933 років в Україні у хронологічних межах 1990–2014 років потребує дослідження, варто розглянути його на прикладі створення та функціонування Національного музею Голодомору-геноциду у рамках трансформації музейної парадигми від радянського експозиційного дидактизму до створення сучасного комеморативного простору. Також варто приділити увагу виконанню музеєм не лише зберігаючої, а й активно-комеморативної, громадянсько-виховної та науково-інтерпретаційної функцій у контексті формування автономної української культурної ідентичності.

Трансформація українського соціокультурного простору на зламі ХХ–ХХІ століть супроводжувалася глибинним переосмисленням механізмів формування культурної пам’яті. Тривала перебуваність України в тоталітарному імперському дискурсі зумовила виникнення травматичних лакун та насильницьке замовчування ключових сторінок нашої історії, насамперед геноциду української нації — Голодомору 1932–1933 років. Відновлення державної незалежності у 1991 році зумовило процес виходу з-під ідеологічного тиску, де ключову роль відіграло переведення замовчуваного травматичного досвіду з «пасивного архіву» у «функціональну пам’ять» суспільства (за концепцією А. Ассман) [1, с. 48]. У цьому контексті виникнення та еволюція Національного музею Голодомору-геноциду постає як центральний елемент музеєфікації «важкої пам'яті» та утвердження зрілої соціокультурної суб'єктності українського суспільства. Постала необхідність розкрити специфіку музейно-комеморативних практик повернення «замовчуваної» пам’яті на прикладі функціонування Національного музею Голодомору-геноциду у хронологічному вимірі до 2014 року. Процес інституційної меморіалізації Голодомору в Україні пройшов шлях від перших громадських ініціатив та наукових публікацій 1990-х років до вищого державного рівня. Законодавчим фундаментом для творення нового комеморативного простору стало прийняття Закону України «Про Голодомор 1932–1933 років в Україні» (2006 р.), яким події 1932–1933 років були офіційно визнані геноцидом українського народу [2]. Це створило правовий та ідеологічний підгрунтя для виходу комеморації за межі локальних вшанувань і зумовило заснування у Києві Державного музею «Меморіал пам’яті жертв голодоморів в Україні» (2008–2009 рр., згодом — Національний музей Голодомору-геноциду) [5].

Архітектурна та просторова вирішеність музею (скульптура «Гірка пам'ять дитинства», свеча Анатоля Гайдамаки «Свіча пам'яті», Зала пам'яті) втілили нову для українського середовища семіотику пам'яті. Музейний комплекс розроблений не як застигле зберігалище експонатів, а як сакрально-комеморативний ландшафт, де кожен елемент закликає відвідувача до екзистенційного співпереживання та рефлексії [3, с. 112].

Аналіз функціонування Національного музею Голодомору-геноциду дозволяє виокремити три ключові векторні функції, які вивели його за межі класичного музейного закладу:

1. Активно-комеморативна функція. Музей перетворився на головний центр загальнонаціональних ритуалів пам’яті. Щорічна акція «Запали свічку» у четверту суботу листопада, центральні меморіальні заходи за участі державних діячів, дипломатичного корпусу та міжнародних делегацій перетворили музей на сакральне місце консолідації нації. Комеморативні практики музею забезпечують безперервну трансляцію міжпоколінної пам'яті, де персональні родинні історії інтегруються у суцільний національний нарратив [4, с. 78].

2. Громадянсько-виховна та просвітницька функція. Музей став потужним інструментом подолання постколоніального «комплексу меншовартості» та травматичного заперечення. Через впровадження спеціальних екскурсійних програм, інтерактивних уроків для школярів та студентів, лекторіїв та документальних виставок музей формує у молоді ціннісний каркас критичного сприйняття тоталітаризму. Висвітлення механізмів створення штучного голоду акцентує увагу на цінності людського життя, прав людини та державної незалежності як єдиного гаранта безпеки нації [5].

3. Науково-інтерпретаційна та джерелознавча функція. Завдяки формуванню та відкриттю архівних фондів, збору усних свідчень очевидців Голодомору (проєкт «Усні історії»), музей виконує функцію подолання семантичних лакун. Наукові видання, міжнародні конференції та експозиційні проєкти музею дозволили деконструювати радянські міфи й фальсифікації, повернувши в науковий та суспільний обіг правду про масштаб злочину [3, с. 115].

Таким чином, у період 1990–2014 років Національний музей Голодомору-геноциду став яскравим прикладом якісного зламу в українській музейній парадигмі. Здійснена через функціонування музею репрезентація «важкої пам'яті» дозволила українському суспільству пройти важливий етап подолання колективної травми, вийти зі стану замовчування та закласти основи для формування зрілої, інституційно оформленої культурної суб’єктності. Музей довів свою спроможність функціонувати як динамічний інститут діалогу, комеморації та громадянського виховання.

Література:

1. Ассман А. Простори спогаду. Форми та трансформації культурної пам’яті / пер. з нім. К. Дмитренко, О. Юдін. Київ : Ніка-Центр, 2012. 440 с.

2. Про Голодомор 1932–1933 років в Україні : Закон України від 28.11.2006 р. № 376-V. Відомості Верховної Ради України. 2007. № 3. Ст. 23.

3. Касьянов Г. М. Образи минулого: 'політика пам'яті' в Україні. Початок XXI ст. Український історичний журнал. 2011. № 5. С. 106–119.

4. Гриневич Л. Голодомор 1932–1933 рр. як мобільний елемент культурної пам’яті та чинник конструювання української ідентичності. Стратегічні пріоритети. 2008. № 3 (8). С. 75–83.

5. Офіційний сайт Національного музею Голодомору-геноциду. URL: https://holodomormuseum.org.ua (дата звернення: 17.10.2026).

____________________________

Науковий керівник: Соболєвська Світлана Олександрівна, кандидат культурології, доцент кафедри гуманітарних дисциплін, Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter




© 2010-2026 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.economy-confer.com.ua обов’язкове!
Час: 0.131 сек. / Mysql: 2212 (0.1 сек.)