Оповідання Альберто Моравіа «Ромоло і Ремо» («Romolo e Remo») входить до збірки «Римські оповідання». Глибина, ємність, гостре слівце характеризують його твори. Як і у всіх інших оповіданнях із цієї збірки автор розповідає нам історію від першої особи. Але ця особа, на жаль, не є позитивним персонажем. Головний сюжет цього оповідання - це як один бідняк жорстоко обдурив і обікрав свого ще біднішого колишнього друга.
Автор вживає у своєму творі різні художні засоби, які допомагають йому розкрити обставини, характери героїв. Моравіа використовує порівняння, іронію і антитезу, які збагачують мову, роблять її більш живою і яскравою.
Головні герої оповідання мають імена засновників Риму Ромоло і Ремо, хоча насправді вони дуже бідні люди, які голодують і не мають грошей. Головний персонаж Ромоло, не тільки не заклав фундамент чогось великого, як легендарний герой Ромоло, а навпаки скривдив свого товариша Ремо. Хоча засновник Риму, згідно з легендою , убив свого брата Ремо у пориві гніву , коли вони визначали межу міста, то тут інший Ромоло відібрав гроші у сім’ї Ремо, бо заставив його нагодувати у таверні, при цьому добре знаючи, що заплатити він не зможе, видаючи себе за багатія. Він залишив голодними дітей Ремо і довів його сім’ю до повної кризи, нахабно втік і не заплатив за обід.
Іронія – це один із засобів комічного сприйняття дійсності, що містить у собі приховане глузування та лукавство над фактами чи людьми. Головною ознакою застосування іронії є те, що автор прагне показати істинну протилежність значення, яка є прихованою.
Гірка іронія — це художній засіб і різновид іронії , у якому прихована насмішка поєднується з глибоким болем, розчаруванням або трагізмом. На відміну від легкого чи жартівливого кепкування, гірка іронія виникає тоді, коли ситуація або слова викривають абсурдність, несправедливість чи безвихідь реальності, викликаючи гіркий подив, сум, розчарування.
Іронія виникає насамперед під час зустрічі Ромоло і Ремо. Обидва головні герої намагаються видати себе за заможних людей, приховуючи один від одного свою бідність і голод, ведуть вимушену світську бесіду через сором і гордість. Це проходить до тих пір поки не з’являється страва, тоді оголюється голод і все стає зрозуміло. Моравіа використовує у творі живу, розмовну мову римських простолюдинів.
Антитеза в художній літературі — це стилістична фігура, яка полягає у прямому протиставленні контрастних понять, думок, образів, характерів або явищ. У творі імена міфологічних героїв перетворюються у бідних жалюгідних героїв сьогодення.
Порівняння – це стилістичний прийом, який використовується для зіставлення двох різних об’єктів чи явищ із метою підкреслення їхніх спільних або відмінних рис. Цей прийом допомагає підсилювати емоційне забарвлення тексту.
«Нагальність потреби в їжі не йде ні в яке порівняння з іншими потребами. Спробуйте вимовити вголос: "Мені потрібне взуття... мені потрібен гребінець ..." [...], а потім скажіть: "Мені треба поїсти" — і ви одразу відчуєте різницю»
Антитеза і порівняння — це абсолютно різні художні прийоми , хоча в оповіданні «Ромоло і Ремо» вони тісно взаємопов'язані, розкривають тему бідності, жорстокості і трагізму.
Художні засоби, специфічні лінгвістичні прийоми, які використовує письменник у творі «Ромоло і Ремо», необхідні для створення ефекту виразності та емоційної насиченості.
Твір Альберто Моравіа привертає до себе увагу, примушує читачів задумуватися над людськими цінностями життя і відносин, огидністю вчинка головного героя, трагізмом ситуації. Коли людина втрачає свої людськи риси заради свого шлунку, скривджує свого друга і його дітей, перетворюється у жорстоку тварину, яка не має болі і здатна «пожерти» собі подібного не зважаючи ні на що.
Джерела та література
1. Alberto Moravia Racconti romani, Milano, Bompiani, 2001.- 408 p.
2. Альберто Моравіа // Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник: у 2 т. / за ред. Н. Михальської та Б. Щавурського. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2006.- Т. 2: - Л-я. – С.221
3. Альберто Моравіа. Римські оповідання. Переклад з італійської. І.Труша; – Київ : Дніпро, 1974. – С.238
3. А.А. Гребенюк, Т. Г. Демчук, Типологія мовних значень у діахронічному та зіставному аспектах Випуск 38, - м. Вінниця, 2019.-С.40
4. Л. Л. Звонська, Н. В. Корольова, О. В. Лазер-Паньків та ін. ; за ред. Л. Л. Звонської. — 2-ге вид. випр. і допов. // Енциклопедичний словник класичних мов / — К. : ВПЦ «Київський університет», 2017. — С. 321. — ISBN 978-966-439-921-7.
5. М. Г. Жулинський // Шевченківська енциклопедія: - Т.4: М-Па: у 6 т. / — Київ : Ін-т літератури ім. Т. Г. Шевченка, 2013. —С. 177-183.
6. І.К. Кучеренко. Категорія відмінка в сучасній українській літературній мові. –Львів, 1961. – С. 6-52
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter