Наочною стає зміна дисциплінарної будови сучасного наукового знання. Відбувається трансформація від ідеалу «суворої науки» до більш широкого наукового дискурсу, що знаходить відображення в освіті, зокрема, у вищий її ланці. «В епоху постіндустріалізму та постмодерну філософські дослідження освіти отримали не лише підвищену актуальність, а й нову проблематику» [2, с.195]. Науково-природнича (сцієнтична) та культурологічна парадигми освіти вже не конкурують, STEM-освіта гармонізується з гуманістичним орієнтирами[3]. Гуманітарні напрями спрямовуються на дослідження систем типу «людина – машина» та процеси самоорганізації. Новітній етап розвитку наукового знання характеризується процесом переходу методологічної культури від картезіанської концепції наукового аналізу до дослідження еволюційних систем на основі філософії нестабільності. Пізнавальні системи стають «людиноорієнтованими» та «людиновимірними», а це потребує нових способів осмислення.
На рівні філософського знання принцип єдності світу втілений у концепції глобального еволюціонізму, відповідно до якої, всі аспекти Всесвіту – від неживої до живої матерії та соціальних форм буття – знаходяться у всезагальному полі розвитку та універсалізуються. Принципи синергії виявляють себе на різних рівнях буття і застосовуються до аналізу систем різноманітних онтологічних статусів.
В сучасній освіті та науці зрозумілою стає обмеженість та методологічна недостатність раціонально-механістичного, природничо-наукового пізнання. Очевидно, що методології різних областей знання настільки різні, що їх спільність може бути реалізована лише на концептуальному рівні в контексті синергетики.
Складно або навіть неможливо назвати галузь знань, в якій сьогодні не проводилися б дослідження під впливом синергетики. Ряд авторитетних авторів висловлюється про синергетику як нову наукову парадигму. Нова методологія виросла на ґрунті, підготовленому системним підходом. Основоположниками синергетики І. Пригожиним і Г. Хакеном проводилася думка про системну будову світу, який перебуває не тільки в стані порядку, але й хаосу. Звідси хаос стає предметом уваги науковців як елемент саморозвитку систем. При цьому хаос інтерпретується як потенційне джерело розвитку і конструктивного творчого начала. Синергетика дедалі впевненіше прокладає шлях у філософію та методологію гуманітарних наук, поширюються поняття нерівновагомості, нестабільності, біфуркації, фазових переходів, нелінійності. Синергетика постає як новий світогляд, що докорінно змінює розуміння необхідного (закономірного, визначеного) і випадкового в самих основах побудови світу та діяльності людини. По-новому з'ясовуються причини і форми розвитку неживої матерії, історичних процесів в економічній, політико-соціальній, військовій та інших сферах життєдіяльності суспільства. Формується нове розуміння випадку як самостійного фактора біологічної і соціальної еволюції, визнання ролі випадку в самоорганізованих процесах.
Системи, що становлять предмет вивчення синергетики, можуть мати різну природу та вивчатися різними науками, наприклад, фізикою, хімією, біологією, математикою, нейрофізіологією, економікою, соціологією, лінгвістикою (перелік наук, легко можна було б продовжити). Кожна з наук вивчає "свої" системи своїми, тільки їй властивими, методами і формулює результати на "своїй" мові. Інформаційний «вибух» та диференціація наук призводить до того, що досягнення однієї науки часто стають недоступні увазі і тим більше розумінню представників інших наук. Синергетика аж ніяк не є однією з «прикордонних» наук типу фізичної хімії або математичної біології, що виникають на стику двох або декількох наук. За задумом професора Г. Хакена, синергетика покликана відігравати роль свого роду метанауки, яка звертає увагу та змінює загальне розуміння характеру тих закономірностей і залежностей, які науки вважали "своїми". Фізик, біолог, хімік і математик вивчають свій обє’кт дослідження, і кожен з них, застосовуючи методи своєї науки, збагачує ідеї та методи синергетики, які можуть в адаптованій формі плідно виористовуватися в освітньому процесі.
Концепція самоорганізації містить нові можливості діалогу наук і нові підходи до їхнього викладання. Комплекс категорій синергетики дозволяє по-новому сформулювати і осмислити низку актуальних проблем сучасної філософії, освіти і науки.
Список літератури:
1. Андрущенко В. Філософія освіти ХXІ століття: пошук пріоритетів / В. Андрущенко // Філософія освіти. К.: МАЙСТЕР-КЛАС, 2005. № 1. С. 5−17.
2. Романенко M. I. Філософія освіти у системі філософського знання // Вісник Дніпропетровського університету. 2016. № 1. С. 194-199.
3. Філософія освіти і науки : навч. посібн. / І.С. Алексейчук та ін. 2-ге вид. переробл. та доповн. Слов’янськ: Вид-во Б. Маторіна, 2019. 365 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter