Актуальність теми. Лисенківщина є одним із найбільш показових прикладів трансформації наукового знання під впливом політичних та інституційних чинників у радянській біології середини ХХ століття. Її становлення не було наслідком одномоментного політичного рішення чи виключно адміністративного утвердження Т. Д. Лисенка, а відбувалося поступово через зміну умов наукової конкуренції, критеріїв оцінювання біологічних програм та механізмів функціонування наукових інституцій [3; 6; 7].
У дослідженні лисенківщина розуміється як феномен інституційного та ідеологічного утвердження лисенківської програми, тоді як «лисенкоїзм» позначає сукупність відповідних біологічних і методологічних положень. У 1920–1930-х рр. радянська біологія залишалася простором конкуренції, зокрема між класичною генетикою та лисенківською агробіологією. Ключовою проблемою є з'ясування того, яким чином одна з конкуруючих програм поступово отримала переваги, була інституційно закріплена та перетворилася на монопольну модель радянської біології [1; 3; 7].
Мета дослідження полягає в аналізі трансформації наукової конкуренції в радянській біології 1920–1950-х рр. у лисенківську монополію та визначенні ролі в цьому процесі наукових, політичних і інституційних чинників, з особливою увагою до зміни критеріїв оцінювання біологічних програм та механізмів витіснення альтернативних напрямів, насамперед класичної генетики.
Наукова конкуренція та зміна критеріїв. На початковому етапі становлення лисенківщини радянська біологія була простором співіснування та конкуренції різних наукових шкіл і програм. У 1920-х — першій половині 1930-х рр. розвивалися генетика, селекція та інші напрями біології, представники яких по-різному трактували природу спадковості, роль середовища та можливості цілеспрямованої зміни організмів. Вагоме місце посідала класична генетика, пов'язана, зокрема, з науковою школою М. І. Вавилова [3; 6]. Паралельно формувалася лисенківська агробіологічна програма, яка залишалася одним із конкуруючих напрямів і поступово здобувала прихильників завдяки орієнтації на практичні завдання сільського господарства [3; 5; 6; 7].
Утвердження лисенкоїзму відбувалося на тлі глибоких соціально-економічних трансформацій, пов'язаних із колективізацією, форсованою індустріалізацією та загостренням проблеми продовольчого забезпечення. Аграрна криза посилила державний запит на науку, здатну демонструвати швидкий і безпосередній виробничий результат. Унаслідок цього оцінювання біологічних концепцій дедалі більше залежало не лише від їхньої теоретичної обґрунтованості, а й від заявленої здатності оперативно розв'язувати практичні завдання сільського господарства [3; 6; 7].
У цьому контексті лисенківська програма отримала додаткові переваги, позиціонуючи себе як безпосередньо пов'язану з потребами виробництва. Практична результативність ставала не лише наслідком наукової теорії, а й критерієм її правильності та перспективності, що дозволяло протиставляти лисенківську агробіологію генетиці як нібито відірваній від практичних потреб сільського господарства [3; 6; 7].
Паралельно посилювалася політична підтримка Т. Д. Лисенка, що змінювало співвідношення сил між конкуруючими напрямами. Лисенкоїзм отримував ширші можливості для інституційного поширення, тоді як його конкуренти дедалі більше залежали від політичних та адміністративних умов функціонування науки. Відтак відповідність державному запиту почала створювати для окремих наукових програм додаткові переваги, безпосередньо не пов'язані з їхньою науковою переконливістю [1; 3; 6; 7].
Наукова конкуренція поступово набувала асиметричного характеру. Зміна критеріїв наукової легітимації — від переважно теоретичної та експериментальної обґрунтованості до поєднання практичної результативності, політичної відповідності та інституційної підтримки — створила передумови для перетворення лисенкоїзму на домінуючу програму.
Інституційна трансформація конкуренції. Надалі переваги лисенкоїзму були підкріплені адміністративними механізмами контролю над науковим середовищем, що зменшувало залежність його поширення від результатів наукової дискусії [1; 3; 6; 7].
Упродовж 1930-х — першої половини 1940-х рр. лисенківські погляди дедалі ширше закріплювалися в академічних і науково-дослідних установах. Важливим механізмом стала кадрова політика: контроль над керівними посадами, науковими підрозділами та професійними можливостями визначав здатність різних наукових шкіл до інституційного відтворення. Лояльність до лисенківської програми розширювала доступ до інституційних ресурсів, тоді як критичне ставлення до неї сприяло професійній ізоляції [1; 4; 6].
Унаслідок цього лисенкоїзм отримував інституційні ресурси для поширення своїх положень, тоді як альтернативні напрями втрачали можливості повноцінної участі в науковій дискусії. Обмеження критики та кадрові зміни сприяли переходу від професійного суперництва до адміністративного регулювання допустимих напрямів біологічних досліджень [1; 4; 6].
Кульмінацією цього процесу стала серпнева сесія ВАСГНІЛ 1948 р., рішення якої створили нормативні передумови для офіційного витіснення класичної генетики та поширення лисенківських положень у радянській біології [2; 8]. Отже, 1948 рік був не початком, а нормативним закріпленням тривалого процесу зміни співвідношення сил між конкуруючими програмами [2; 3; 5; 7].
Формування монополії. Інституційне закріплення лисенкоїзму створило умови для систематичного витіснення альтернативних програм. Найбільшого тиску зазнала класична генетика: її інституційне представництво звужувалося через реорганізацію та ліквідацію відповідних підрозділів, кадрові зміни й обмеження можливостей для проведення та поширення досліджень [1; 4; 6; 7].
Після інституційного утвердження лисенкоїзму звужувався простір публічної наукової дискусії, а відповідність офіційній доктрині дедалі більше ставала умовою повноцінної участі в науковому середовищі. Зміни в науковій літературі та професійній підготовці обмежували поширення альтернативних генетичних концепцій і забезпечували відтворення лисенківських понять та методологічних установок [3; 4; 7].
У результаті лисенківська програма перестала бути однією з конкуруючих концепцій і перетворилася на нормативну модель радянської біології. Політична легітимація трансформувалася в інституційні механізми її відтворення та контролю, визначаючи допустимі межі біологічного знання [1; 3; 4; 7].
Висновки. Лисенківська монополія в радянській біології сформувалася через послідовну трансформацію умов наукової конкуренції: соціально-економічні зміни посилили значення практичної результативності та відповідності державному запиту, а партійно-державна підтримка, кадрова політика й контроль над науковими установами створили асиметричні умови для конкуруючих напрямів. 1948 рік став кульмінацією цього процесу, закріпивши на офіційному рівні домінування лисенківської програми [2; 8].
Отже, перехід від наукової конкуренції до лисенківської монополії відбувся через поєднання зміни критеріїв оцінювання, політичної легітимації та інституційного витіснення альтернатив. Лисенківщина стала результатом не лише поширення певної біологічної концепції, а й трансформації механізмів виробництва та легітимації наукового знання: політична санкція перетворилася на інституційно закріплену нормативну основу визначення допустимих меж біологічного знання.
Список використаних джерел:
1. Birstein V. The Perversion of Knowledge: The True Story of Soviet Science. New York: Basic Books, 2009. 512 p.
2. Borinskaya S., Ermolaev A., Kolchinsky E. Lysenkoism Against Genetics: The Meeting of the Lenin All-Union Academy of Agricultural Sciences of August 1948, Its Background, Causes, and Aftermath. Genetics, 2019. Vol. 212, № 1. P. 1–12. DOI: 10.1534/genetics.118.301413
3. deJong-Lambert W. The Cold War Politics of Genetic Research: An Introduction to the Lysenko Affair. Dordrecht: Springer, 2012. 185 p.
4. Gordin M. Lysenko Unemployed: Soviet Genetics after the Aftermath. Isis. 2018. Vol. 109, № 1. P. 56–80. DOI: 10.1086/696937
5. Joravsky D. The Lysenko Affair. Cambridge, MA : Harvard University Press, 1970. 459 p.
6. Ptushenko V. The pushback against state interference in science: how Lysenkoism tried to suppress Genetics and how it was eventually defeated. Genetics. 2021. Vol. 219, № 4. iyab162. DOI: 10.1093/genetics/iyab162
7. Soyfer, V. Lysenko and the Tragedy of Soviet Science. New Brunswick, NJ: Rutgers University Press, 1994. 434 p.
8. О положении в биологической науке: стенографический отчет сессии Всесоюзной академии сельскохозяйственных наук имени В. И. Ленина, 31 июля — 7 августа 1948 г. Москва: ОГИЗ-СЕЛЬХОЗГИЗ, 1948. 536 с.
______________________________-
Науковий керівник: Солоненко Анатолій Миколайович, доктор біологічних наук, професор
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter