Нині, у драматичний час війни, предметом активних досліджень постає так званий «третій вид розуму» - той,що відповідає на запитання «навіщо?» замість «як?». Він називається «духовний інтелект» (Spiritual Quotient, SQ). І саме він, на думку дослідників Даніели Зогар, Яна Маршалла, Роберта Еммонса, Франсес Воган, Девіда Кінга та Терези де Чіко, найбільш пов'язаний і з відчуттям стійкості в кризах та здатності жити осмислено. Існують навіть валідовані інструменти для вимірювання духовного інтелекту, зокрема SISRI-24 (Spiritual Intelligence Self-Report Inventory) Девіда Кінга, а також модель SQ21 Сінді Вігглсворт з 21 вимірюваним навиком. В результаті цих досліджень визначено рівні розвитку духовного інтелекту особи:
Каузальність цього процесу переконливо визначив у своїй «Психології дитинства» Василь Васильович Зеньківський. Він писав:
«Розвиток дитини як особистості йде у трьох напрямках:
• розвиток людських чеснот споконвічного розмежування добра і зла, і пов'язаний з цим розвиток початку свободи «задля»,
• розвиток своєрідності, основних творчих сил,
• перенесення цих здібностей у соціальне середовище.
Так «божественна іскра» надихає нашу долю, наш хрест» (2, с. 10).
Отже, людина приходить у цей світ з прагненням внутрішньої гармонії, самопізнання, співчуття і духовного розвитку.
Разом із особистісним зростанням розвивається і духовний слух (Отто Еріх Дейч). У християнській традиції духовний слух розуміється як форма внутрішньої сприйнятливості людини до Істини, що виникає не з особливих психічних здібностей отримання інформації про приховані процеси реальності (як зазначає езотеріологія),
а з цілісного перетворення особи задля світлого Стрітення. Він пов'язаний з очищенням серця, увагою до совісті та поглибленням внутрішньої тиші, в якій людина стає здатною розрізняти справжній духовний рух.
Драматична атмосфера сучасності спровокувала серйозні екзистенційні колізії ἀктора в інституційній інфраструктурі музичного перформансу як сфери афекту безсвідомої екфорії. Йдеться про особливий тип ментальності – гіперрефлексію, яка в умовах повної дискредитації ідеологічних концептів та надвиробництва предметів миттєвого споживання зумовлює установку на максимум ігрового, евристичного, деструктивного, а у сфері чуттєвого – на метисну параестетику. Її символ – лабирінт, "фристайл".
Надію на їх подолання дає духовний слух музиканта. Це «входження» його в озвучений простір істинного Буття. Йдеться про ієрофанічну природу музики як чинника екфорії енграм, тобто оживлення в пам'яті слідів (фрагментів) забутої сутності втраченого раю і відтворення по них його відносно цілісної картини. Символічним прикладом такого «внутрішнього слуху» вважається Людвіг ван Бетовен
Ця здатність реалізується у процесі перебування в інтонованій ієрофанії: як «подібного в подібному», як сутнісного співбуття «чистого в чистому». Супранатуральні (духовні) енграми цього перебування-подоби уява зберігає на карті людської душі, і саме «творчою невинністю можуть бути переможені у ній всі тяготи часу»
Нині,одним із прикладів реалізації духослуху постає Валентин Сильвестров, який стверджує: « не метод створює музику, а природа. Сάме природа становить красу і невловимість музики. Ось чому музику не треба придумувати, а просто чути і записувати. Утім, щоб музиканту відкрився духовний слух, треба самому думати, творити, вдосконалюватися. Духовний слух треба заслужити, тобто «мати вуха, щоб почути» [1,с.114]. Серед духовних миттєвостей теперішнього Сильвестрова, прозорого, тихого, виокремлюються «Миттєвості Шопена» і «Миттєвості весни».
Ось чому онтологічно перформер-музикант має стояти вище категорій технічної майстерності. Творчість для нього – це спосіб життя, а виконавство – екфанторія трансцендентного регformative-I:
від відмежованої індивідуальності до латентної інтегрувальної особистості. Його семіологічна активність в артикуляції динамічних імпульсів своєї душевно-тілесної природи спрямована на відчуття незворушного погляду субстанціального «Іншого-у-собі», «аlter Ego» на шляху сутнісної самореалізації. Чинником цієї надситуативної активності музиканта є екзистенційно-феноменологічна освітня методологія, що ґрунтується на закономірностях:
• антиномічної взаємозалежності альтернативного і коеволюційного шляхів розвитку дизайнового мислення музиканта-початківця та перманентної прискорюваності цього процесу з майбутнього (принцип Екклезіястового кола);
• дисипативності і дифузійності як чинника встановлення коґерентності Я–не-Я відношень;
• семасіологічної взаємодії виконавських акцій на основі духослуху.
Технологія мисленного музикування – це процес поступового сходження особи:
від підсвідомості реліктів індивіда до вищих рівнів свідомості відчуженої індивідуальності, а відтак – особистості як вираженої сублімації Духа.
Ця технологія ґрунтується на принципах:
• гармонізації душевного стану для інтонованого сприйняття світу;
• розвитку уміння слухати і чути світ, тобто дослідницьких якостей музиканта;
• розвитку його творчих здібностей;
• самопізнання у смиренності.
Середовищем для ефективної реалізації означеної технології вважаємо арт-лабораторію самонавчання як музичної творчості (зокрема, імпровізації). Тут, після лекцій-перформансів, студенти отримують можливість для розробки і обґрунтування безмежного розмаїття способів інтонованого самовираження, виходячи із власної експресивної (драйвової), комунікативної і сугестивної потреби осмислення відмінності між «наявним» і «присутнім» Світлом і себе у Ньому. Визначальною в організації цього процесу є стратегія метаної – стратегія свободи не "від", а "задля".
В результаті сам музикант, як «бунтівник- аутсайдер», розчиняється у тілесно-душевному хаосі виконавського образу-кластеру, щоб запустити механізми екзистенційної самоорганізації. Тобто він здійснює справжній ментальний вчинок.
Його компоненти:
• любов як мужність вистояти у нелінійному просторі;
• налаштованість на антиномічну полімодальність і парадоксальність;
• інтуїтивний синтез і схоплення ґештальту мережевого спектру інтонацій;
• допитуваність як чинник розкриття виконавської креативності;
• здатність до дизайнового проєктування інтонованого смислу;
• фрустраційна толерантність у ситуації екзистенційного вибору між «незмінністю» і «незвіданістю».
Короткочасність перформативної інтеракції – несподіваного ефекту сконцентрованого саморозуміння суб’єкта-учасника під час мисленного музикування – може дарувати досвід переживання виходу за межі горизонту інтонованих значень в залежності від морально-етичної відповідальності музиканта-перформера. І тут важливо, щоб освоюваний досвід поставав не просто мультисеквенціальним гіпертекстом, інтонованою метафорою «пустелі реального», одномірності, незмінності. Музикант-перформер має ототожнювати себе не з фіксованою сукупністю масок і ролей, але з самим процесом руху крізь них, процесом вибудови динамічної єдності не як чистої видимості, а як чистої справжності.
Список літератури
1. Сильвестров В. Дочекатися музики: Лекції-бесіди. За матеріалами зустрічей, організованих Сергієм Пілютиковим. Київ : Дух і Літера, 2011. 376 с. ISBN 978-966-378-199-0.
2. Ткаченко В.А. Філософсько-антропологічні ідеї у творчості Василя Зеньковського.. Київ, 2021. 43 с. URL: https://ekmair.ukma.edu.ua/server/ api/core/bitstreams/a9273756-5c26-4a4a-947e-ec6b573094eb/content
3. Deutsch, Otto Erich. In: Lexikon deutsch-jüdischer Autoren. Band 5: Carmo–Donat. Hrsg. vom Archiv Bibliographia Judaica. Saur, München 2017, ISBN 3-598-22685-3, S. 385–396.
4. Elkins D.N., Hedstrom L.J., Hughes L.L., Leaf J.A., Saunders K. Toward a humanistic-phenomenological spirituality: definition, description, and measurement // Journal of Humanistic Psychology. 1988. Vol. 28. No. 4. Pp. 5-18.
5. Hermans H.J.M. Who am I? Toward a multi-voiced dialogical self // Routledge International Handbook of Theoretical and Philosophical Psychology. New York and London: Routledge, 2021.
6. Jung J.G., Upenieks L. Belief in divine support and feelings of importance: The image of God as a moderator? // Review of Religious Studies. 2024.
7. Maurya R.K., Jain S., Gray B., Clarfield J. The evolution and process of spiritual awakening: a grounded theory study // Counseling and Psychotherapy Research. 2023. Vol. 23. No. 4. pp. 906-918.
8. Park K.L., Hale A. Religious/spiritual meaning systems: multiple pathways to well-being // Religion and spirituality across cultures. Dordrecht: Springer Netherlands, 2014. pp. 177-201.
9. Skshipinska K. The threefold nature of spirituality (SNS) in psychological cognitive structure // Archives of Psychology of Religion. 2014. Vol. 36. No. 3. pp. 277-302.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter