Диференціація дослідницьких напрямів у мовознавстві зумовлена потребою адекватно описати комунікативні практики у сферах з обмеженим доступом. Військово-миротворча документація становить унікальний дискурсивний простір, де перетинаються юридичні, військові, політичні та гуманітарні коди комунікації. Зростання участі України в міжнародних місіях під егідою ООН та ОБСЄ вимагає стандартизації військово-політичної термінології та її адаптації до стандартів міжнародного документообігу.
Лінгвістична природа таких документів ґрунтується на їхній належності до офіційно-ділового стилю із чіткими законодавчими маркерами. Як зазначає Ю. І. Дем’янчук [2], воєнно-політична та військово-політична лексика інтегрує політичний, воєнний і дипломатичний дискурси. Це помітно в документах, що регламентують спостереження, контроль за припиненням вогню (наприклад, терміни ceasefire agreement – угода про припинення вогню, buffer zone – буферна зона, demilitarized area – демілітаризована зона), роззброєння та гуманітарну допомогу. Семантична неоднозначність у визначенні міжнародних миротворчих операцій може спричинити правові колізії, тому точність номінації є критично важливою.
Специфіка цієї документації полягає в прагненні до однозначності терміносистеми. На думку П. П. Мельника та М. М. Юрковської [3], систематизована термінологія дозволяє чітко формулювати команди й координувати спільні дії представників різних культур. Документи виконують перформативну функцію: визначають правила застосування сили та регламентують захист населення. Такі концепти, як protection of civilians (захист цивільного населення), rules of engagement (правила застосування сили), directives on the use of force (директиви щодо застосування сили), потребують не просто перекладу, а глибокої культурно-правової адаптації.
Лінгвістичний аналіз миротворчих текстів обов’язково охоплює їхні синтаксичні особливості. За спостереженнями Т. М. Гнедько та М. В. Богачук [1], для військового дискурсу характерні пасивні конструкції, безособові речення та інфінітивні звороти. Вони переносять акцент із суб’єкта на об’єкт і сам процес. Структури на кшталт assistance may be provided only if requested by a responsible official (допомога може надаватися лише за запитом відповідальної особи) або threats must be prioritized (загрози повинні визначатися за пріоритетністю) відображають імперсональність викладу, де домінує категорія необхідності та регламенту.
Окремої уваги вимагає лексика, пов’язана із захистом осіб у зонах конфлікту. Термін civilian у міжнародному гуманітарному праві потребує чіткого відмежування від категорії direct participant in hostilities (безпосередній учасник бойових дій), оскільки від цього залежить легітимність застосування сили. Документація Департаменту миротворчих операцій ООН [5] доводить вплив формулювань на оперативні процедури: фраза within capabilities and areas of deployment (у межах можливостей та зон розгортання) чітко окреслює межі мандату, а all necessary means, up to and including deadly force (усі необхідні засоби, аж до застосування сили зі смертельними наслідками) фіксує правові рамки застосування зброї.
Геополітичні зміни й технологічний прогрес безперервно трансформують військову лексику. В. Стецюк та Л. Мініч [4] стверджують, що сучасне мовознавство вивчає ці номени у функційному аспекті. Миротворча документація поповнюється одиницями, що описують гібридні загрози та кібероперації: unmanned aerial vehicle / UAV (безпілотний літальний апарат), cyber deterrence (кіберстримування), information operation (інформаційна операція). Це ставить перед українськими лінгвістами завдання кодифікувати новітні концепти, зберігаючи їхню сумісність зі стандартами НАТО (зокрема угодами STANAG).
Отже, військово-миротворча документація потребує міждисциплінарного вивчення на перетині дискурс-аналізу, контрастивної лінгвістики та когнітивної семантики. Її дослідження сприяє розумінню специфіки військового дискурсу та має прикладне значення для підготовки перекладачів і вдосконалення вітчизняної термінологічної бази в умовах інтеграції України до міжнародних безпекових структур.
Список використаних джерел:
1. Гнедько Т. М., Богачук М. В. Contrastive analysis of military terminology in English and Ukrainian languages. Науковий вісник Міжнародного гуманітарного університету. Сер.: Філологія. 2018. № 37. Том 4. С. 24–27.
2. Дем’янчук Ю. І. Воєнно-політична та військово-політична лексика у фокусі теоретичної лінгвополітичної синергетики. Закарпатські філологічні студії. 2025. Вип. 41. Том 1. С. 293–315.
3. Мельник П. П., Юрковська М. М. Визначення поняття військової лексики та підходи до її вивчення. 2021. С. 137–141.
4. Стецюк В., Мініч Л. Воєнна лексика в парадигмі лінгвістичних досліджень. Славістичні студії: лінгвістика, літературознавство, дидактика. 2024. Вип. 15. С. 307–314.
5. United Nations Department of Peace Operations. DPO Policy on the Protection of Civilians in United Nations Peacekeeping. Ref. 2023.05. New York : UN, 2023. 24 p.
________________________________
Науковий керівник: Пефтієва Олена Федорівна, кандидат філологічних наук, доцент, Маріупольський державний університет
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter