В умовах війни та політичної і соціально-економічної нестабільності, що супроводжується реалізацією фінансової децентралізації в Україні чітко проявилися глибинні структурні диспропорції у фінансовій базі територіальних громад, що мають системний характер і обумовлюють нерівномірність фіскальної самодостатності між різними групами громад. Дані диспропорції відображають різницю у стартових соціально-економічних передумовах розвитку регіонів і посилюються під впливом політико-економічних, демографічних і адміністративних чинників. Насамперед, домінуючу роль у формуванні такого дисбалансу відіграє просторово нерівномірне розміщення виробничого потенціалу, капіталовкладень і підприємницької активності, що концентрується переважно в економічно активних регіонах, агломераційних зонах та мегаполісах, тоді як значна частина східних, північних і центральних громад перебуває в стані стагнації, що істотно обмежує їхню здатність до акумуляції фіскальних ресурсів. Зокрема, нерівномірність розміщення підприємницької активності та капіталовкладень, тобто нових підприємств та виробничих об’єктів, спостерігається саме в західних регіонах України, а також у Київській та Одеській областях. Це спричиняє концентрацію податкових надходжень у цих регіонах, тоді як центральні, північні та особливо східні області (зокрема, Донецька та Луганська) стикаються зі зниженням економічної активності, що негативно позначається на їхніх місцевих бюджетах. Отже, розрив у податковій спроможності громад різних регіонів поступово поглиблюється [1].
Самостійність бюджетів можлива лише за наявності достатніх власних дохідних джерел. Як свідчить досвід економічно розвинених країн, частка власних доходів у бюджетах органів самоврядування повинна становити принаймні 40%. В Україні ж спостерігається негативна тенденція до зменшення частки власних доходів у структурі доходів місцевих бюджетів (в останні роки цей показник не перевищує 5%) і, як результат, збільшення кількості дотаційних бюджетів. Недостатність власних стабільних доходів значно обмежує вплив місцевих органів влади на соціально-економічний розвиток територій [2]. Фінансова автономія місцевих органів влади, яка згідно з логікою децентралізації мала б стати інструментом мобілізації локального потенціалу, на практиці продемонструвала свою амбівалентність: з одного боку, надання громадам повноважень зі стягнення місцевих податків і зборів, формування власної дохідної бази, а також делегування відповідальності за фінансування інфраструктури та соціальних послуг створює передумови для підвищення ефективності управління; з іншого – така модель виявила глибоко вкорінені асиметрії, що проявляються в нерівномірному рівні податкової спроможності, відмінностях в управлінському та кадровому потенціалі, неспроможності до стратегічного бюджетного планування, що загалом загострює міжгромадні фіскальні нерівномірності. Тому в межах бюджетної децентралізації було сформовано нову модель фінансового вирівнювання, в основі якої лежить механізм горизонтального вирівнювання податкоспроможності бюджетів територіальних громад. Згідно з положеннями чинного Бюджетного кодексу України, цей механізм базується на обчисленні індексу податкоспроможності, що відображає співвідношення надходжень ПДФО на одну особу в конкретній громаді до середнього показника по країні.
Список використаних джерел
1. Перепелюкова О. В. Диспропорції регіонального розвитку в умовах системних трансформацій. Регіональна економіка. 2019. № 4(42). С. 88-95. DOI: https://doi.org/10.32983/2222-0712-2019-4-88-95
2. Татарин Н. Б., Войтович В. В. Місцеві бюджети як фінансова база місцевого самоврядування. Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Міжнародні економічні відносини та світове господарство. 2017. Вип. 11. С. 159–162. URL: http://www.visnyk-econom.uzhnu.uz.ua/archive/11_2017ua/37.pdf
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter