Харківське музичне середовище є родючим ґрунтом для народження цікавих і сміливих експериментів у поєднанні звукового та візуального мистецтва. Автори знаходять натхнення у різних явищах: один – у побачених краєвидах природи, інший – у творах образотворчого мистецтва, а буває, що композитора вражає архітектурний об’єкт, який він прагне перекласти на мову звуків. Саме так сталося у випадку з симфонічним циклом «Архітектурні портрети» Єлизавети Волошиної.
Унікальність цього твору полягає в тому, що об’єктом музичного оповідання став не один окремий будинок, а ціла вулиця Дарвіна, що розташована в історичному центрі Харкова. Її можна назвати справжнім архітектурним заповідником, де зосереджені будівлі різних епох і стилів: від еклектики та модерну до конструктивізму. Кожен будинок має свій характер, а разом вони створюють унікальний світ, в якому відчувається подих минулого. Вулиця Дарвіна – це не просто ряд будинків, а своєрідний музей під відкритим небом, де окрема будівля є носієм своєї історії, стилю, естетики та символізму. Саме ця багатогранність і різноманітність надихнули композиторку на створення циклу, частини якого стають звуковим відображенням архітектурного образу, втілюючи не лише зовнішню форму, а й атмосферу, настрій і навіть можливі історії, приховані у стінах цих будинків.
За зізнанням авторки, спочатку частини циклу мали назву, що відповідала певному будинку: перший портрет називався «Будинок №25», другий – «Будинок №27», третій – «Будинок №31». Однак згодом композиторка вирішила відмовитися від прив’язки до адрес, щоб надати слухачеві більше свободи в уявному моделюванні архітектурного образу та інтерпретації музики. Тим не менш, не виключаючи існування першоджерел, в кожному з «малюнків» ввижається конкретний архітектурний образ, втілений засобами оркестрових фарб. Зокрема, у «Портреті № 1» фанфарне звучання мідних духових створює відчуття монументальності, що відсилає до скульптурного оздоблення будівлі. В свою чергу пластичні «перемовини» дерев’яних духових додають теплоту та нюансованість, ніби передаючи гру світла на ажурних деталях фасаду. У «Портреті № 2» контрастний тематизм відображує здібність споруди створювати неоднозначний вплив на місцевих жителів. Як зауважила Є. Волошина в особистій бесіді: «для когось вона буде лякаючою, або занедбаною, а для когось архітектурною родзинкою, що нагадує фантазійну фортецю». Тож, темні, хмарні акорди, тріольні послідовності у струнних, що «повзуть» підступним змієм символізують її містичний образ, а мелодійні лінії струнних, дійшовши кульмінації, зливаються в хвалебну пісню її чарівній елегантності. Нарешті «Портрет № 3», вирізняється прозорою, легкою, танцювальною фактурою, яка покликана, за словами авторки, «передати простоту, але в той же час ошатність і вишуканість будівлі».
Загалом, ознайомившись з програмою твору, слухач підспудно починає сприймати «портрети» своєрідними архітектурними планами, де оркестрові групи виконують роль певного елемента будівлі, шари фактури – проглядають тінями, що падають на кам’яну кладку, ритмічні акценти – відлунюють кроками по бруківці, динамічні хвилі – підхоплюють вітром, що гуляє вулицями старого міста. Ясності та своєрідної кінематографічності «картинам» додає традиційний спосіб висловлювання, зрозумілий широкому загалу відвідувачів цього унікального віртуального музею.
На цьому тлі іншу грань інтеграції візуальних елементів у музичний організм репрезентує фортепіанний диптих «За картинами І. Айвазовського» Володимира Богатирьова. Перша п’єса «Спочатку був хаос» віддзеркалює події з полотна «Хаос. Створення світу», друга – «Спокійне море», спирається на пейзаж «Пляж. Спокійне море». Для втілення живописних образів композитор використовує тут інструментарій сучасних композиційних засад. Зокрема, в початковій мініатюрі для створення хаотичного ефекту автор звертається до засобів техніки пуантилізму, що виглядає цілком логічним, адже за допомоги дещо сумбурної «крапковості» інспірується стан хиткості, «піксельності» навколишнього простору. В той час як для відбиття медитативно-релаксуючої атмосфери мирної водної гладі, що ледь колишеться під м’яким сонячним світлом у фінальній частині обрано інструментарій імпресіонізму.
Ряд яскравих, талановито втілених прикладів можна продовжувати, згадуючи імена Д. Малого, К. Палачової, О. Щетинського та інших представників харківської композиторської школи, що сміливо інтегрують перформативні та візуальні елементи, створюючи комплексні художні форми.
Список літератури:
1. Попов Ю. Фортепіанна мініатюра у творчості сучасних українських композиторів. Методичні рекомендації. 2023. URL: https://repo.num.kharkiv.ua/items/3ad2743c-13f1-44c7-a275-4816c2e3c9e5 (дата звернення: 10.12.2025).
2. Byelik-Zolotaryova, N., Zaverukha, O., Mykhailova, O., Sukhomlinova, T., Chumak, O. Landscape in the Twentieth Century Composing in the Aspect of Performing Interpretation. STUDIA UNIVERSITATIS BABES-BOLYAI MUSICA. 2024. Vol. 1. P. 49-70. URL: http://studia.ubbcluj.ro/arhiva/abstract_en.php?editie=MUSICA&nr=Special%20Issue%201&an=2024&id_art=21014 (last accessed: 10.12.2025).
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter