Право на працю закріплено в чинній редакції Конституції України як фундаментальне право громадян. У статті 43 зазначено, що кожна людина має право на працю, яка передбачає можливість заробляти собі на життя працею, обраною добровільно або на яку дано згоду. Однак у статті 64 Конституції зазначається, що в умовах воєнного стану допускається запровадження тимчасових обмежень прав і свобод, зокрема права на працю (стаття 43), права на страйк (стаття 44) та права на відпочинок (стаття 45). Таким чином, у період дії воєнного стану створюється особливе правове поле, у якому реалізація права на працю потребує адаптації до нових умов. Метою цього дослідження є аналіз забезпечення конституційного права на працю в контексті воєнного стану в Україні. Зокрема розглядаються чинні законодавчі механізми, допустимі обмеження, проблеми, які виникають у процесі реалізації цього права, а також можливі шляхи його вдосконалення. Закон України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану" (№ 2136-IX від 15.03.2022) регулює специфіку трудових відносин під час воєнного стану. Згідно з цим законом, окремі норми трудового законодавства тимчасово не застосовуються, якщо відповідні відносини врегульовані спеціальними положеннями закону. Зокрема, передбачено можливість переведення працівника на іншу посаду без його згоди (за винятком випадків, коли це стосується територій з активними бойовими діями), а також зміну тривалості робочого часу. Таким чином, хоча право на працю залишається закріпленим в Конституції, його реалізація адаптується відповідно до надзвичайних обставин. У період дії воєнного стану держава має законні підстави обмежувати конституційні права за умови дотримання положень Конституції. Стаття 64 передбачає можливість таких обмежень для забезпечення безпеки та належного функціонування держави в умовах надзвичайних ситуацій. У контексті права на працю це означає, що норма залишається чинною, однак її реалізація може бути обмежена у зв’язку з актуальними викликами. Науковці звертають увагу на те, що Закон № 2136-IX частково звужує трудові гарантії, але такими обмеженнями не мають порушуватися основоположний зміст права та принцип тимчасовості. Серед основних проблем, які фіксуються як у науковій літературі, так і в практиці: - послаблення трудових гарантій: хоч право на працю формально збережено, проте умови його реалізації значно змінюються. - системні труднощі для роботодавців і працівників: суттєва частина підприємств змушена зупиняти або призупиняти діяльність через бойові дії, що створює перешкоди для забезпечення заробітної плати та зайнятості. - серйозний вплив бойових дій на окремих територіях: у регіонах з активними бойовими діями організація роботи суттєво ускладнена через питання безпеки працівників, логістики та відновлення інфраструктури. Щоб забезпечити право на працю навіть у складних умовах воєнного стану, доцільно здійснити кілька заходів: посилити державні гарантії щодо своєчасної виплати заробітної плати; забезпечити прозорість та ефективний контроль за впровадженням спеціальних законодавчих норм; створити умови для розвитку альтернативних форм зайнятості й дистанційної роботи; посилити правова допомога працівникам.Законодавство передбачає тимчасові обмеження та спеціальні режимні норми, що допускають адаптацію трудових відносин до надзвичайних обставин.
Список літератури:
1. Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-IX
2. Прокопчук Н. Р. «Обмеження права на працю в умовах воєнного стану». «Галицькі студії: Юридичні науки», 2023. journals.gi.ternopil.ua
3. Мірошник Б. Ю. «Законодавчі особливості процесу організації праці працівників в умовах воєнного стану». «Нове українське право», 2025. newukrainianlaw.in.ua
4. Кайда Н. «Право на працю в умовах воєнного стану». Вища школа адвокатури НААУ, 11.05.2022. Вища школа адвокатури НААУ
__________________________
Науковий керівник: Бахмат Світлана Вікторівна, викладач юридичних дисциплін Таращанського технічного та економіко-правового фахового коледжу
|