Лев Крамаренко – видатний український художник та педагог, чий вплив на розвиток мистецтва України важко переоцінити. Його творчість, сповнена глибокого розуміння національних традицій та прагнення до новаторства, стала справжнім надбанням української культури. Особливе місце в його житті посідала Ірина Жданко, яка була не лише його дружиною, а й вірною соратницею, талановитою художницею, чий творчий шлях нерозривно пов’язаний з іменем Лева Крамаренка.
Ірина Жданко – видатна українська художниця, творчий шлях якої нерозривно пов’язаний і видатним митцем Левом Крамаренком. Саме він відіграв важливу роль у її становленні як мисткині, спочатку будучи її вчителем та наставником, а згодом – партнером у житті та мистецтві. Їхня співпраця стала вагомим внеском у розвиток українського мистецтва, а їхні роботи – невід’ємною частиною культурної спадщини народу.
Народилася Ірина Жданко 9 вересня 1905 року в Санкт–Петербурзі в родині генерал-майора Олександра Єфимовича [1, с. 2]. Однак більшу частину свого життя вона провела в Україні, де її талант розквітнув у повній мірі. Переїхавши до Києва у 1920 році, вона вступила до Київського художнього інституту, де навчалася в майстерні Лева Крамаренка. Саме під його керівництвом вона набула необхідні навички, які згодом допомогли їй реалізуватися як художниці-монументалістці. У 1924 році Ірина дебютувала на Професійній художній виставці в Києві, що стало важливою віхою в її творчій кар’єрі.
Закінчивши інститут у 1927 році, вона постала перед вибором між станковим і монументальним живописом. Вибравши останній, Ірина продемонструвала не лише свій талант, а й прагнення до масштабних проєктів. Вона долучилася до створення монументального розпису їдальні в «Ленінському дитячому городку» та працювала над розписом клубу, отримавши диплом художника–організатора монументального малярства. Попри певну критику в пресі [2, c. 20], її робота була високо оцінена викладачами.
Того ж року вона разом з Левом Крамаренком та іншими митцями стала членкинею Об’єднання сучасних мистців України (ОСМУ) та взяла участь у виставці «Мистецький Київ – Західній Україні» [6, с. 15], яка мала не лише мистецьке, а й соціальне значення: її організували для допомоги постраждалим від повені в Західній Україні. Наприкінці 1927 року подружжя Крамаренків представляло українське мистецтво на виставці «Мистецтво народів СРСР» у Москві, що підтвердило їхній статус провідних художників країни.
Ірина Жданко завжди була поруч з Левом Крамаренком і підтримувала його у всіх починаннях. Вона згадувала, що коли він учителював у Глинській керамічній школі, то прагнув вберегти своїх учнів від голоду та холоду у ті важкі 1920-ті роки і запропонував їм жити в колишньому монастирі у Межигір’ї, який учні жартома називали «академією». Там вони могли обмінювати свої малюнки на їжу, що було справжнім порятунком для багатьох. Про це у своїх спогадах нотує Павло Іванченко – майстер художньої кераміки та один із випускників Глинської школи [4, c. 280].
У своїх спогадах Ірин7а відзначала, що 1930–ті роки стали періодом багатьох подорожей разом із чоловіком. У 1934–1935 роках вони відвідали Бухару та Самарканд, які справили значний вплив на її художній стиль. Під час цієї поїздки вона створила серію етюдів, присвячених східним пейзажам та міським мотивам. У 1936–1941 роках вона разом з Левом Крамаренком здійснювала творчі подорожі до Криму та на Кавказ, де вона працювала над серією морських пейзажів і жанрових сцен.
Друга світова війна внесла корективи у їхнє життя. У 1941 році вони евакуювалися до Середньої Азії, де у 1942 році Лев Крамаренко помер [5, c. 47]. Втративши чоловіка, Ірина повернулася до Москви та присвятила себе створенню робіт, присвячених героїчним подіям війни.
З 1950–х років вона продовжувала працювати, відкривши у своїй квартирі на Арбаті вечірню студію малюнка. Водночас вона активно займалася громадською діяльністю: у 1965–1990 роках була членом Комісії з народного мистецтва при Спілці художників СРСР, а також продовжувала подорожувати, досліджуючи культуру Середньої Азії. Особливе місце у її творчості займали мотиви східної кераміки, якою вона захоплювалася протягом багатьох років.
Чимало зусиль Ірина Жданко приділяла збереженню спадщини Лева Крамаренка. У 1960 році вона листувалася з Уманським краєзнавчим музеєм і передавала йому архівні матеріали, світлини та живописні твори чоловіка. Завдяки її зусиллям мистецька спадщина Крамаренка збереглася для майбутніх поколінь [3].
Померла Ірина Жданко 23 травня 1999 року в Москві, залишивши по собі багатий творчий спадок. Її картини, сповнені ліризму, емоційності та глибокого відчуття світу, надихають своєю життєстверджуючою силою і теперішні покоління. Її життя та творчість стали яскравим прикладом самовідданості мистецтву, а її роботи є невід’ємною частиною українського культурного надбання.
Список літератури:
1. Абрамова А. Ирина Александровна Жданко. Живопись. Графика. Москва. 1983. С. 89.
2. Виставка дипломантів художнього інституту. Глобус. №11. 1927.С. 20.
3. Вихристюк А. З мистецького сузір’я Уманщини : [до 115-річчя з дня народження уродженця Умані, художника-монументаліста Л. Ю. Крамаренка]. Уманська зоря. 2003. 15 січня.
4. Павло Іванченко. Спогади про вчителя – Лева Крамаренка. Сучасні проблеми художньої освіти в Україні. 2012. Вип. 7. С. 279 – 288.
5. Логвинська Л., Малашенко О. Лев Крамаренко. К., 1975. 48 с.
6. Художня виставка «Мистецький Київ – західній Україні». Глобус. №1. 1928. С. 20.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter