У сучасній лінгвістиці в контексті міжкультурної комунікації спостерігаємо посилений інтерес до засобів відтворення категорії хронотопу. Художнє моделювання часопростору не лише формує наратив, а й відображає культурологічні особливості епохи, періоду написання літературного твору. Функціональний контекст хронотопу в історичному дискурсі дозволяє глибше осмислити механізми конструювання художньої реальності та способи її адаптації засобами іншої мови у контексті перекладознавства.
Часопростір у творі не існує сам по собі: він визначає умови життя персонажів, впливає на їхні рішення і навіть на спосіб, у який ми, читачі чи глядачі, відчуваємо сюжет. Хронотоп визначаємо як одну з основних текстових категорій, що інтегрує просторові й часові параметри твору, задає умови існування персонажів, логіку подій і спосіб їх сприйняття. Він має виразний суб’єктивний вимір (авторське бачення, «художній час»), реалізований на лексичному, граматичному та стилістичному рівнях.
Художнє моделювання розглядаємо як цілеспрямоване конструювання у творі естетично організованої моделі світу, де відбір і поєднання знакових засобів (образ, мотив, персонаж, наратор, хронотоп, композиція, символіка, жанровий код) формують специфічну картину реальності. На відміну від наукового моделювання, пріоритетними є не точність виміру, а внутрішня цілісність, переконливість та емоційно-смисловий ефект, при цьому критерієм успішності виступає художня доцільність і комунікативна результативність.
Вербалізація моделювання часу події відносно до часу мовлення або іншої події демонструє, яким чином персонажі встановлюють хронологічні зв'язки, локалізують дії у тристоронньому часовому вимірі, створюючи багатовимірну темпоральну структуру наративу.
Мовні засоби моделювання плину часу фіксують його динаміку та тривалість. Ці засоби маркують часові інтервали та дедлайни, визначають темпоральні межі для здійснення дій, підкреслюючи швидкоплинність або, навпаки, тривалість композиційно-художніх подій.
Хронотоп у сценарії виконує роль структурного принципу організації подій. Він визначає просторово-часові координати сцен і послідовностей, регулює динаміку подієвості (еліпсиси, ретроспекції, прискорення чи сповільнення часу). Окрім того, хронотоп формує співвідношення між внутрішнім світом історії (звукові та зорові образи, що існують для персонажів) і зовнішнім коментарем для глядача (закадрова музика, титри, позакадровий виклад). У результаті він стає центральним механізмом керування сприйняттям і розумінням причинно-наслідкових зв’язків на екрані.
Саме тому аналіз сценарію як системи хронотопів дозволяє описати механізми конструювання екранної реальності та пояснити її смислову й емоційну дієвість.
Відтворення засобів художнього моделювання екранного хронотопу в українському перекладі здійснено через три ключові підходи: трансформаційний, денотативний і комунікативний. Ці підходи становлять методологічну основу для адекватної передачі часопросторових характеристик кінотексту.
Трансформаційний підхід передбачає перетворення лексичних та граматичних одиниць англійського оригіналу на українські відповідники через систему перекладацьких трансформацій. Застосовуючи денотативний підхід, насамперед, сприймаємо вихідне повідомлення, далі визначаємо його референт і, зрештою, відтворюємо цей зміст українською мовою. Комунікативний підхід передбачає, що перекладений текст має викликати в реципієнта іншої мови таку ж реакцію, яку викликає вихідний текст у своєї аудиторії. Зазначені підходи дозволяють зберегти адекватність та еквівалентність викладу засобами цільової мови.
Література:
1. Бондаренко Ю. Хронотопний аналіз тексту у світлі історіософських підходів. Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. 2007, Серія «Філологія», Вип. 47, С. 11–20.
2. Шерстюк Н. Хронотоп як літературознавча категорія: генеза, еволюція, дискурс, 2018. Філологічні науки, 28, 56–360.
3. Valdeón R. Latest trends in audiovisual translation. Perspectives: Studies in Translation Theory and Practice, 2022. Vol. 30(3), 369–381. https://doi.org/10.1080/0907676X.2022.2069226
|