В революційну добу розв’язання земельного питання в інтересах усіх верств населення набуло дуже важливого значення. Воно обумовлювалося тим, що в селах мешкало понад 80% населення України, а частка малоземельних та безземельних селян складала понад 60 %. Так, у 1917 р. у Сквирському повіті проживало на селі – 221300 осіб, що становило 80% від загальної кількості населення [1, с. 30].
Малоземельне і безземельне селянство покладало великі надії на українську владу, які посилювалися із прийняттям Центральною Радою Третього універсалу, що у листопаді 1917 року оголосив про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські та землі нетрудових господарств і передачу їх земельним комітетам.
Сквирський земельний комітет, готуючись до законодавчого забезпечення земельної реформи, провів облік усіх земель, будівель, інвентаря, зібрав відомості про сільськогосподарські угіддя. В селах повіту почали складати списки малоземельних і безземельних селян, планувати виділення землі для дослідних і селекційних і господарств [2, с. 4]. Однак відсутність належної законодавчої бази не дозволила земельному комітету провести в повіті аграрну реформу.
В червні 1917 року продовольча управа Сквирського повіту отримала від Київського губернського продовольчого комітету телеграму, в якій вимагалося, щоб місцева адміністрація посилила збір продуктів для російської армії. При цьому зазначалося, що на фронті російська армія розпочала наступ, а продуктів харчування для солдатів не вистачає. Російська армія оцінювалася як «революційна армія», і без допомоги населення вона не зможе перемогти ворога, а це загрожує тим, вказувалось у телеграмі, що «люди попадуть у рабство до німців» [3, с. 1]. Генерал-лейтенант Павський, який очолював відділ постачання Південно-Західної армії телеграфував Сквирському повітовому комісару: «Благоволите принять энергичные и решительные меры по прекращению насилий со стороны крестьян, захвата ими урожая и возвращению ими всего захваченого...» [4, с. 47].
У перші місяці своєї діяльності Центральна Рада затягувала земельну реформу, належним чином не реагувала на вимоги селянства. Така бездіяльність української влади стала однією із причин того, що селяни переходили до більш радикальних дій.
Скасування Третім Універсалом Центральної Ради приватної власності на землю селяни деяких сіл зрозуміли як скасування приватної власності взагалі. В селі Буки Сквирського повіту селяни самовільно забрали у поміщика частину врожаю [4, с. 16, 35]. Селяни села Заваківки власною худобою понищили посіви озимини на панському полі. У зв’язку з цим, поміщик Кобилевський звернувся за допомогою до губернського комісара. У цьому ж повіті селяни села Шамраївка вимагали поділу поміщицьких земель та роздачі селянам коней, що належали власнику місцевого заводу. Для охорони майна поміщиці Браницької адміністрація звернулася за допомогою до васильківського повітового комісара [5, с. 586]. Ігноруючи розпорядження Генерального секретаріату земельних справ щодо збереження цілісності економій, органи місцевого самоврядування, вважаючи себе головними розпорядниками «панського майна», діяли на свій розсуд. Заклики і перестороги влади УНР майже не мали впливу на хліборобів.
Широкого поширення набрав рух селянства за справедливу їм оплату за збирання хліба в поміщиків. На відмову графа Собенського видати зароблену частину врожаю селянам Ходарковської волості Сквирського повіту вирішили силоміць забрати належне їм [4, с. 73]. У таких економіях, як Мормолієвка, Капустинці, Чепижинці Сквирського повіту, землі яких знаходилися на правах оренди кашперівських цукрових заводів, селяни 22 червня 1917 року ухвалили провести збирання хлібів тільки за третій сніп.
До селян приєднувалися і робітники цукрових заводів. Упродовж вересня – жовтня 1917 р. страйкували робітники Антоніни Свейковської (Токарівська) на Сквирщині. Страйкарі припинили усі роботи, заборонивши військовополоненим і поденним працювати в ці дні [4, с. 95, 102, 106].
Більшовики, захопивши українські землі (кінець 1917 – початок 1918 рр.), стали запроваджувати свою земельну політику. Одним із напрямків було утворення колективних господарств на основі поміщицьких маєтків.
Так, у Сквирському повіті селяни створили сільськогосподарські спілки для спільного обробітку землі, продажу сільськогосподарської продукції. До спілок мали право вступати малоземельні і безземельні селяни, які володіли не більше як чотирма десятинами землі, працездатне населення сіл і містечок повіту [6, с. 5]. Гайворонська селянська спілка Сквирського повіту навіть заснувала свій банк з грошовим фондом у 500 карбованців, який постійно поповнювався внесками селян. Однак, такі господарства поширення на тому етапі більшовицької влади не одержали, бо більшовики більше зусиль зосереджували на захопленні хлібних запасів та вивезенні їх до більшовицької Росії для постачання червоноармійських загонів.
Отже, в добу Центральної Ради земельне питання на законодавчому рівні в інтересах малоземельних і безземельних не було вирішене. Бажання прискорити земельну реформу призводили до того, що в багатьох селах Київської губернії, зокрема і в Сквирському повіті, селяни самостійно захоплювали землю у поміщицьких господарствах, ділили панські маєтки та інвентар. Усе це викликало соціальну напругу та дестабілізувало суспільно-політичну ситуацію краю.
Список літератури:
1. Статистический бюлетень Киевского губернського статистического бюро. 1922. № 4-5. 248 с.
2. Тимчасова інструкція волосним земельним комітетам. Спілка (Сквира) 1918. №1. С. 4.
3. Телеграмма Уманской Уездной Продовольственной Управе. Національна бібліотека України імені В. Вернадського. Інститут рукопису. Кл 478. 1 с.
4. Дело № 22 по Сквирскому уезду (в 3-х томах). Том 2 О выступлениях крестьянства против землевладельцев и крупных собственников – самовольные захваты земли, хлеба с полей, запрещение заготовку дров, постановления об уплате натурой за сельхозработы и др. ДАКО (Державний архів Київської області). Ф. 1716. Оп. 1. Справа 47. Арк. 47.
5. Історія міст і сіл Української РСР. Київська область. Ред. колегія Рудич Ф.М. (голова) та інші. Київ : 1971. 791 с.
6. Організація селянства. Народна воля (Київ). 1918. № 55. С. 5.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter