Розслідування міжнародних злочинів, а саме геноциду, воєнних злочинів, злочинів проти людяності та злочинів агресії, має вагоме значення для закріплення значення верховенства права, запобігання повторних злочинів та розслідування і покарання за них. Однак, процес збору доказів у таких справах є набагато складнішим за звичайні злочини, що були вчинені, наприклад, на національному рівні, адже це зумовлено масштабністю скоєного та ще деякими особливостями.
Серйозною складністю виступає відсутність можливості доступу до території, на якій було вчинено сам злочин. Більша частина міжнародних злочинів, зокрема воєнні злочини, злочини проти людяності та агресія, відбуваються в умовах збройних конфліктів, що ускладнює доступ до території, на якій було вчинено самі злочини. Спеціальні служби, що мали б розслідувати перебіг та наслідки злочинів, або не можуть дістатися до територій, на яких вони були вчинені, або не мають змоги забезпечити собі належні безпекові умови для проведення робіт. Частіше за все ці території знаходяться під контролем тієї сторони, що вчинила злочини, що підпадають під розслідування [1, с. 269].
Вирішенням цієї проблеми може слугувати дистанційне розслідування та співпраця з місцевими партнерами. Може бути застосовано сучасні технології, такі як супутникові знімки, аналіз даних, що знаходяться у відкритому доступі та матеріали, що були зроблені мешканцями, що перебували на території, де скоювалися злочини або біженців, що змогли з них виїхати.
Також існує проблема приховування доказів. Оскільки, частіше за все злочини були вчинені проти цивільного населення на непідконтрольній для держави-жертви території, то держава-агресор має змогу знищувати докази, що могли б дискредитувати її на міжнародній арені. Населення тієї території на момент вчинення злочинів, тобто свідки, може бути залякане, а сама документація може бути знищена, що унеможливлює збір фактів та свідчень [1, с. 269].
Держави та організації, що розслідують міжнародні злочини мають бути залученими до створення програми захисту свідків, що включає в себе фізичну охорону, зміну всіх даних про осіб, що погодились надати свідчення та забезпечення їхньої безпеки у їхніх місцях проживання, або надання таким особам тимчасового прихистку. Також опитування свідків може проходити в дистанційному режимі, коли ті знаходитимуться вже на безпечній території або за межами країни.
Законність збору доказів також є важливим нюансом. Докази допускаються Міжнародним кримінальним судом до розгляду в суді лише за умови, що вони були зібрані законним шляхом та їх зібрав спеціально створений орган іноземної держави. Має бути зазначений фактичний суб’єкт, дані та належне підтвердження скоєного, що часто неможливо або доступ до цього ускладнений [2, с. 189].
Замість покладання на іноземні держави, Міжнародний кримінальний суд розробив певні чіткі правила та формат збору доказів. Ці правила чітко визначають, що докази можуть збиратися не лише урядовими структурами, а й незалежними міжнародними місіями та міжурядовими організаціями. Для забезпечення законності та належної фіксації доказів створюються спеціальні структури, як от Міжнародна комісія з розслідування або Об’єднана слідча група.
Навіть за умови наявності свідків, їх показання можуть бути неточними та відрізнятись між собою. Кожен пережитий досвід є індивідуальним та існує фактор залякування та публічного виступу у ході судового процесу. Також кожне свідчення має бути підкріплене конкретними доказами, щоб довести правдивість сказаного [3, с. 139].
Ці проблема може вирішуватися за допомогою ретельного аналізу показань, перевірки інформації та мають бути застосовані спеціальні психологічні техніки. Методами перевірки свідчень можуть бути перехресна перевірка, коли слідчі порівнюють інформацію, що надали різні особи і виділяють однакові чи схожі деталі серед них, та комплексний аналіз свідчень, коли показання людей не є ізольованими одне від одного, а розглядаються в контексті додаткових фактів, як от супутникові знімки, цифрові матеріали та дані розвідки, щоб підтвердити їхню правдивість.
Проблему створює також відсутність ратифікації Римського статуту. Особливо державою, населення якої постраждало від будь-якого міжнародного злочину. На прикладі України можна побачити, що ратифікація цього документу є надзвичайно важливою. Україна ратифікувала його лише 21 серпня 2024 року, адже після початку повномасштабної війни стало зрозуміло, що відсутність Римського статуту ускладнить суд на міжнародному рівні над РФ за їхні злочини [4].
Отже, проблеми збору доказів для притягнення до відповідальності за скоєння міжнародних злочинів та їхнє вирішення є комплексними. Вони охоплюють як практичні труднощі у вигляді відсутності доступу до територій, на яких було скоєно злочини, небезпеку для слідчих і свідків, умисне знищення доказів, так і юридичні аспекти, що пов’язані із допустимістю та законністю зібраних доказів до міжнародних судів та наявність участі держави, на території якої проходили злочини, у відповідних міжнародних документах та організаціях. Також можна зазначити, що у підсумку дуже впливає людський фактор, як надання точних та правдивих свідчень від осіб, що потерпали самі (або їхні родичі) від цих злочинів.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ:
1. Громовенько К. В. Проблема притягнення до відповідальності за злочини проти людяності, вчинені в Україні, в Міжнародному кримінальному суді. Право та державне управління. 2023. № 3. С. 267–272. URL: http://pdu-journal.kpu.zp.ua/archive/3_2023/40.pdf
2. Осіпов В. О. Збір доказів у міжнародному кримінальному процесі. Міжнародний гуманітарний університет. 2025. Том 36 (75) № 2. С. ¬-188 – 192. URL: https://juris.vernadskyjournals.in.ua/journals/2025/2_2025/29.pdf
3. Цуркан-Сайфуліна Ю. В. War crimes in the context of armed aggression: criminal law qualification and challenges of punishment enforcement. Актуальні проблеми вітчизняної юриспруденції. 2025. № 2. С. 135 – 141. URL: http://apnl.dnu.in.ua/2_2025/23.pdf
4. Римський Статут Міжнародного кримінального суду : Статут; Міжнародні суди. 17 лип. 1998. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_588#Text
_________________________
Науковий керівник: Дунаєвський Руслан Валерійович, старший викладач
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter