Стрімкий розвиток технологій штучного інтелекту зумовлює появу нових викликів для цивільного права України, оскільки традиційні підходи до визначення відповідальності за завдану шкоду не враховують автономності та складності сучасних алгоритмічних систем. В умовах відсутності спеціального законодавства постає питання про те, хто має нести відповідальність за наслідки рішень, прийнятих штучним інтелектом, у ситуаціях, коли ці рішення важко або неможливо передбачити чи повністю проконтролювати. Українське право наразі не визнає штучний інтелект ані суб’єктом права, ані самостійним носієм правосуб’єктності, що означає необхідність покладення відповідальності на людей або юридичних осіб, пов’язаних із створенням, навчанням чи використанням таких систем. Це зумовлює складні дискусії щодо правової природи ШІ, адже він може розглядатися як інструмент у руках користувача, як джерело підвищеної небезпеки або як потенційний “квазісуб’єкт”, здатний до автономних дій. З-поміж цих підходів найбільш практичними для сучасного права є перший та другий, тоді як ідея надання ШІ правосуб’єктності на нинішньому етапі є занадто суперечливою та технічно необґрунтованою.
Проблеми доведення вини та причинного зв’язку при завданні шкоди системами ШІ мають ключове значення для цивільно-правової відповідальності. Автономність алгоритмів, можливість їх самонавчання та зміни поведінки в процесі експлуатації ускладнюють встановлення того, хто саме діяв недбало чи неправомірно. У практиці можливе виникнення “розмитої вини”, коли програміст, виробник, оператор і кінцевий користувач одночасно впливають на результат, але встановити конкретний внесок кожного практично неможливо. Додатковою проблемою є феномен так званої “чорної скриньки”, коли складні моделі машинного навчання не дозволяють простежити логіку прийняття рішення або відтворити послідовність внутрішніх процесів системи. Це ускладнює доведення причинного зв’язку, без якого класична модель відповідальності не працює. Через непередбачуваність поведінки ШІ можливими є і випадки, які традиційно розглядаються як казус, коли шкода завдається без наявності людської провини. Однак перекладання відповідальності на потерпілих у таких ситуаціях суперечить принципам справедливості та правової визначеності.
У світовій практиці сформувалося кілька моделей встановлення відповідальності за шкоду, заподіяну системами штучного інтелекту, які можуть бути адаптовані і для українського законодавства. Однією з них є відповідальність виробника, що ґрунтується на концепції дефектності продукту. Цей підхід передбачає покладення відповідальності на розробників і компанії-виробників у разі недоліків програмного забезпечення, помилок алгоритму або недостатніх заходів щодо забезпечення безпеки. Інша модель стосується відповідальності оператора або користувача, що є доцільним у випадках, коли шкода виникає через неправильне використання системи або порушення інструкцій експлуатації. Водночас для високоризикових систем доцільним є застосування безвиновної відповідальності за аналогією із джерелами підвищеної небезпеки, оскільки автономні системи часто діють поза межами повного контролю людини. Такий підхід забезпечує швидке відшкодування шкоди потерпілому та стимулює власників технологій до дотримання підвищених стандартів безпеки. Важливим елементом сучасних моделей є також страхування відповідальності, що дозволяє компенсувати шкоду незалежно від того, хто був винним, проте потребує відповідної статистики ризиків і технологічної прозорості.
Європейський Союз активно формує комплексне регулювання штучного інтелекту. Прийняття AI Act, який класифікує системи ШІ за рівнями ризику, а також проєкту Директиви щодо відповідальності за шкоду, заподіяну ШІ, є ключовими кроками у створенні гармонізованих правил. Європейські норми запроваджують презумпцію причинного зв’язку між шкодою та діями високоризикової системи, спрощують доступ потерпілих до доказової інформації й визначають підвищені вимоги до безпеки для розробників. Оскільки Україна орієнтується на європейську модель правового регулювання та інтегрується до правового простору ЄС, імплементація цих підходів є не лише актуальною, а й необхідною для забезпечення правової визначеності та конкурентоспроможності на технологічному ринку.
З огляду на зазначене, українському законодавцеві доцільно закріпити визначення штучного інтелекту у Цивільному кодексі або спеціальному законі, виокремити норми щодо відповідальності за шкоду, заподіяну високоризиковими системами, а також встановити обов’язок страхування відповідальності у сферах, де застосування ШІ пов’язане з підвищеними ризиками. Вкрай важливими є створення процедур доступу потерпілих до технічної інформації, визначення стандартів розробки, тестування та аудиту алгоритмів, а також гармонізація правових норм із законодавством ЄС. Формування змішаної моделі відповідальності, яка поєднуватиме елементи вини, дефектності та безвиновної відповідальності, забезпечить баланс між інтересами потерпілих і потребами інноваційного розвитку.
Узагальнюючи, питання цивільно-правової відповідальності за шкоду, заподіяну штучним інтелектом, є однією з найбільш актуальних проблем сучасного права, оскільки автономні алгоритмічні системи дедалі частіше впливають на процеси, що мають значення для життя, здоров’я, майнових прав і безпеки людей. Вирішення цієї проблеми вимагає глибокого аналізу принципів вини, причинного зв’язку та ризику, а також створення гнучкого та адаптивного правового механізму, здатного реагувати на швидкі технологічні зміни. Розроблення системи спеціалізованих норм щодо відповідальності за шкоду, спричинену штучним інтелектом, сприятиме формуванню справедливої та ефективної моделі захисту прав осіб у цифрову епоху й забезпечить належний баланс між розвитком інновацій і гарантіями безпеки для суспільства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV.
2. Proposal for a Directive on Adapting Non-Contractual Civil Liability Rules to Artificial Intelligence (AI Liability Directive). European Commission, 2022.
3. Barfield, W., Pagallo, U. (Eds.). Research Handbook on the Law of Artificial Intelligence. Edward Elgar Publishing, 2018.
__________________________
Науковий керівник: Дунаєвський Руслан Валерійович, старший викладач
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter