Скалатський замок є однією з найвиразніших пам’яток оборонної архітектури доби пізнього Ренесансу на території Східного Поділля. Його історія тісно пов’язана з політичними та соціальними процесами першої половини XVII століття, коли значна частина Поділля зазнавала систематичних нападів татарських і турецьких військ. Саме в цей період місцевий шляхтич Кшиштоф Віхровський, представник роду гербу «Побуг», отримав королівський дозвіл на зведення укріплення в місті Скалат, що мало стати не лише оборонним пунктом, але й адміністративним осередком округи [1].
Будівництво замку розпочалося орієнтовно у 1630-х роках. Вибір місця був продиктований стратегічними міркуваннями: пагорб у межах долини річки Гнилої, з природним підвищенням та можливістю створення навколо рову з водою [2]. Архітектурне вирішення Скалатського замку демонструє перехід від середньовічної фортифікаційної традиції до новітніх європейських принципів бастіонної системи, що активно впроваджувалася в тогочасних країнах Центральної та Східної Європи.
Замок має правильну чотирикутну конфігурацію з наріжними вежами, розташованими по осях діагоналей. Така композиція створювала замкнений оборонний периметр, забезпечуючи можливість перехресного обстрілу ворога з усіх сторін [3]. Висота стін сягала близько 6–8 метрів, а товщина мурів — понад 2 метри. Конструкції зведені з тесаного пісковику місцевого походження, скріпленого вапняним розчином із домішками дрібного каменю та глини, що відповідало традиціям подільського будівництва XVII століття [4].
Вежі замку мали п’ятигранну форму, що свідчить про вплив італійських бастіонних шкіл, зокрема ренесансної фортифікації, яка через Польщу поширювалася на українські землі. Нижні яруси башт були глухими, зі стрільницями, розміщеними під кутом для забезпечення ширшого сектору вогню. Верхні яруси використовувалися як артилерійські позиції. На внутрішніх рівнях облаштовувалися приміщення для зберігання боєприпасів, харчів та спорядження.
В’їзна брама розташовувалася у північному мурі замку, ймовірно, мала двостулкові дерев’яні ворота, укріплені залізними смугами, а перед нею перекидався підйомний міст через рів. Над в’їздом існував кам’яний портал із гербом родин власників, який, на жаль, не зберігся до нашого часу [5].
Усередині замкового подвір’я містилися житлові та господарські будівлі: палацовий корпус, конюшня, арсенал, комори, каземати та колодязь глибиною близько 30 метрів. Така криниця забезпечувала автономне водопостачання під час облоги, що було вкрай важливо для функціонування оборонних споруд. Палацовий корпус розташовувався вздовж південного муру, мав кілька кімнат, оздоблених у стилі раннього бароко, з кам’яними порталиками та склепінчастими перекриттями [6].
Зовнішній вигляд Скалатського замку вражав строгістю та функціональністю. В архітектурному вирішенні переважали лаконічні геометричні форми, що відповідали військово-технічним вимогам часу. Водночас декоративні елементи — фігурні кам’яні наличники, обрамлення вікон та порталів — свідчили про впливи ренесансної архітектури, поширеної в тодішніх польських землях [7].
Архітектурний стиль Скалатського замку можна визначити як регіональний варіант ренесансного бастіонного типу, адаптований до місцевих умов Поділля. Вплив подільської традиції проявився у використанні місцевих матеріалів, специфічному кам’яній кладці та невисоких пропорціях споруди. У цьому контексті Скалатський замок має спільні риси з фортифікаціями у Збаражі, Теребовлі, Микулинцях і Скалі-Подільській, однак вирізняється більш компактним плануванням та гармонійністю об’ємно-просторового рішення [8].
Після численних татарських і турецьких нападів у XVII столітті замок неодноразово руйнувався, однак щоразу відбудовувався місцевими майстрами. У XVIII столітті його оборонна функція поступово занепала, і частину будівель почали використовувати в господарських цілях. Незважаючи на це, архітектурна структура замку збереглася майже в первісних межах, що дозволяє сучасним дослідникам реконструювати його вигляд за археологічними та графічними матеріалами [9].
Сьогодні Скалатський замок є пам’яткою архітектури національного значення, яка становить важливий елемент культурного ландшафту Тернопільщини. Його архітектурна спадщина є невід’ємною частиною розвитку оборонного будівництва України, а також джерелом для подальших реставраційних і туристичних проєктів. Збереження замку має не лише історичне, а й виховне значення, адже сприяє формуванню національної ідентичності та підвищенню культурного рівня суспільства [10].
Список використаних джерел:
1. Вечерський В. Замки і фортеці України. — К.: Наш час, 2011. — 368 с.
2. Гупало В. Оборонна архітектура Поділля XVI–XVII ст. — Львів: Інститут українознавства, 2002. — 215 с.
3. Слободян В. Українські замки та фортеці. — Тернопіль: Джура, 2010. — 256 с.
4. Жолтовський П. Архітектура України доби Відродження. — К.: Наукова думка, 1982. — 296 с.
5. Коваль В. Історія міст і сіл України. Тернопільська область. — К.: УРЕ, 1973. — С. 587–588.
6. Ричков П. Подільські замки як феномен оборонного мистецтва. — Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2009. — 182 с.
7. Ченцова І. Архітектурна спадщина Східного Поділля XVII–XVIII ст. — Вінниця: ВНТУ, 2016. — 204 с.
8. Шишко О. Фортифікаційна спадщина Поділля. — Львів: Світ, 2018. — 190 с.
9. Пламеницька О. Українські замки доби Ренесансу. — Київ: Либідь, 2013. — 240 с.
10. Гаврилюк В. Архітектурна реставрація замкових об’єктів Поділля. — Тернопіль: Основа, 2020. — 168 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter