Фінансування проєктів у сфері відновлюваної енергетики (ВДЕ) є одним із ключових чинників успішного енергетичного переходу України та досягнення кліматичної нейтральності, визначеної Європейським зеленим курсом. Однак високі капітальні витрати, тривалий період окупності та ризики регуляторної нестабільності обмежують доступ таких проєктів до традиційних джерел фінансування. У цих умовах саме банківський сектор стає центральним елементом мобілізації «зеленого» капіталу, поєднуючи функції фінансового посередника, інституційного інвестора та оцінювача екологічних ризиків.
Розширення участі банків у фінансуванні ВДЕ відкриває нові можливості – формування портфелів «зелених кредитів», емісію сталих облігацій, участь у механізмах зеленого лізингу та фінансування енергоефективних технологій. Водночас воно супроводжується системними викликами: недостатньою оцінкою екологічних ризиків, нестачею стандартів верифікації сталих активів, обмеженою ліквідністю «зелених» фінансових інструментів і потенційними ризиками «greenwashing».
Для України питання активізації ролі банківського сектору у фінансуванні проєктів ВДЕ є особливо актуальним у контексті післявоєнного відновлення економіки, інтеграції до європейського фінансового простору та виконання зобов’язань у межах Угоди про асоціацію з ЄС. Визначення можливостей і ризиків участі банків у фінансуванні відновлюваної енергетики дозволить сформувати ефективні механізми трансформації національної банківської системи у напрямі сталого розвитку та кліматично орієнтованого кредитування.
Фінансування проєктів відновлюваної енергетики (ВДЕ) з боку банківського сектору розглядається як ключовий елемент переходу до низьковуглецевої економіки та реалізації принципів сталого розвитку. Банки, виступаючи фінансовими посередниками, забезпечують трансформацію заощаджень у довгострокові інвестиції, зокрема у капіталомісткі проєкти з високою суспільною віддачею, але значними ризиками.
Можливості банківського сектору
– Диверсифікація кредитного портфеля. Інвестування у проєкти ВДЕ дозволяє банкам зменшити залежність від високовуглецевих секторів та забезпечити стабільність у довгостроковій перспективі. В умовах глобальної кліматичної політики така диверсифікація знижує ризики регуляторного тиску та потенційних втрат від «застарілих» активів (stranded assets).
– Доступ до міжнародного капіталу. Участь у «зеленому» фінансуванні підвищує можливість банків залучати кошти через випуск зелених облігацій, кредитні лінії міжнародних фінансових інституцій (International Finance Corporation (IFC), European Investment Bank (EIB), European Bank for Reconstruction and Development (EBRD)) (IFC, 2020).
– Підвищення репутаційного капіталу. Участь у фінансуванні ВДЕ підвищує ESG-рейтинг банків, формує довіру з боку клієнтів та інвесторів і забезпечує відповідність вимогам ЄС-таксономії.
– Інноваційність фінансових продуктів. Розвиток напрямів «зеленого банкінгу» стимулює створення нових фінансових інструментів — зелених кредитів, сталих облігацій, кліматичних фондів, зеленого лізингу (IFC, 2024).
– Державна підтримка. Уряди й регулятори запроваджують пільгові механізми (гарантії, податкові стимули, субсидовані ставки), що знижує кредитний ризик для банків і стимулює участь у фінансуванні ВДЕ-проєктів.
Ризики банківського сектору
– Кредитний ризик. Проєкти ВДЕ часто мають довгий інвестиційний горизонт, високу капіталоємність і залежність від коливань тарифів чи ринкових цін на енергію.
– Регуляторний ризик. Нестабільність енергетичної політики, зміна «зелених» тарифів або умов підтримки може впливати на прибутковість проєктів. Банки стикаються з невизначеністю щодо державних гарантій або стандартів звітності.
– Екологічний та репутаційний ризик. Невірна оцінка впливу проєкту на довкілля чи недостатній контроль за цільовим використанням коштів створюють ризик «greenwashing», що може підірвати довіру інвесторів і регуляторів.
– Операційний ризик. Бракує фахівців із оцінювання сталих активів та інтеграції кліматичних критеріїв у процедури кредитного скорингу.
– Ризик ліквідності. Зелений сегмент ринку капіталу в більшості країн залишається малоліквідним, що ускладнює вторинний обіг «зелених» паперів.
Баланс між можливостями і ризиками
Теоретично ефективна участь банків у фінансуванні ВДЕ можлива за умови створення збалансованої екосистеми, що включає регуляторну стабільність, наявність екологічних стандартів оцінювання проєктів, державні гарантії та партнерство з міжнародними фінансовими інститутами. Згідно з підходом IFC (2020), комбінація державної підтримки, прозорого звітування та ринкових механізмів розподілу ризиків є ключовою передумовою сталого розширення банківського фінансування у секторі ВДЕ.
Фінансування проєктів відновлюваної енергетики (ВДЕ) є одним із ключових елементів успішного енергетичного переходу, особливо в умовах значних інвестиційних потреб і обмежених державних ресурсів. Банківський сектор відіграє центральну роль у мобілізації приватного капіталу, здійснюючи функції фінансового посередника, кредитного провайдера та управлінця екологічними ризиками (International Finance Corporation, 2023). Через довгі строки окупності, технологічні ризики та нормативну невизначеність ВДЕ-проєкти вимагають від банків застосування нових підходів: створення «зелених» кредитних ліній, випуску сталих облігацій та участі у механізмах ризик-розподілу (IFC, 2020).
За даними Європейського управління банківського нагляду (EBA, 2025), банки сектору ЄС/ЕЕА мають істотну частку кредитного портфелю – вище ніж 70 % – спрямовану до корпорацій із високим внеском викидів парникових газів, що створює підвищені ризики переходу (transition risk) у банківському секторі. Це означає, що банки, які не адаптуються до фінансування ВДЕ та низьковуглецевих технологій, можуть стикнутися з ризиком залишкових активів. За іншими даними, аналітики BNEF у 2024 р. оцінювали співвідношення фінансування на користь низьковуглецевих активів як приблизно 0,89:1 у порівнянні з підтримкою викопного палива – тобто на кожний долар, спрямований на викопні джерела, банки виділяли близько 0,89 долара на низьковуглецеві активи (BloombergNEF, 2025).
Можливості банків включають: по-перше, створення «зелених» кредитів з пільговими умовами або з державними гарантіями, що зменшують ризик і полегшують доступ до фінансування ВДЕ-проектів; по-друге, участь у механізмах лізингу, фінансових послуг для енергоефективності та накопичення енергії; по-третє, підвищення рейтингової привабливості своєї діяльності через ESG-комітменти та «зелені» продуктові лінії, що стимулює інституційних інвесторів. Наприклад, International Finance Corporation (IFC) підтримала банки в випуску понад 2,4 млрд доларів зелених облігацій у період 2015-2020 рр. та працює над капіталізацією банківських інструментів “green banking” (IFC, 2020).
Однак існують серйозні ризики: банки часто мають недостатній досвід оцінювання екологічних ризиків, використання нових фінансових продуктів погано стандартизовано, й існує загроза «greenwashing» – коли фінансування маркується як «зелене», але не має реальних екологічних результатів (European Investment Bank, 2023). Крім того, банківський сектор часто недофінансовує ВДЕ: згідно з Європейським центральним банком (ECB) та звітом щодо «Banking Sector Alignment», понад 30 % невідповідності (misalignment) в єврозоні пов’язано з недостатнім фінансуванням відновлюваної енергетики (ECB / SSM, 2024).
Для України активізація ролі банківського сектору у фінансуванні ВДЕ має надзвичайну актуальність: післявоєнне відновлення, інтеграція у європейський фінансовий простір і виконання кліматичних зобов’язань потребують додаткових джерел фінансування. Банкам варто впроваджувати «зелені» кредитні лінії, адаптувати процедури оцінки екологічного ризику, інтегрувати критерії ЄС-таксономії та співпрацювати з міжнародними фінансовими інститутами. При цьому держава має стимулювати банки, наприклад через держгарантії, податкові пільги на «зелені» кредити, або створювати ландшафт, в якому банки матимуть вигідні умови для фінансування ВДЕ-проєктів.
Отже, ролі банківського сектору у фінансуванні ВДЕ – це формування каналу приватного капіталу, який може стати каталізатором «зеленого» переходу. Проте успіх цієї ролі залежить від усунення нормативних бар’єрів, підвищення компетенції банків у “зеленому” кредитуванні та управління екологічними ризиками.
Список літератури:
1. International Finance Corporation. (2020). Green Finance. https://www.ifc.org/en/what-we-do/sector-expertise/financial-institutions/climate-finance/green-finance
2. International Finance Corporation. (2024). Green & Sustainable Finance: Structuring Options [PDF]. https://www.industrialefficiency.co.za/conference/wp-content/uploads/2024/10/4-Christoph-Kausch_IFC-Green-Sustainable-Finance.pdf
3. European Banking Authority. (2025, April 25). The EBA publishes key indicators on climate risk in the EU/EEA banking sector. https://www.eba.europa.eu/publications-and-media/press-releases/eba-publishes-key-indicators-climate-risk-eueea-banking-sector
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter