У 1923 році чеський інженер Кріжка розробив проект використання природного перепаду висот між річками Теребля та Ріка, запропонувавши спорудити 45-метрову дамбу об’ємом 45 млн м³ води. Обидві річки протікають паралельно через Бовцарський хребет, при цьому Теребля розташована на 200 м вище Ріки, а відстань між ними становить 4 км. Проект передбачав відведення води через тунель довжиною 3700 м і діаметром 2,7 м до турбін майбутньої гідроелектростанції [1, арк. 1–7]. Через політичні обставини у Чехословаччині проект не був реалізований. Після встановлення радянської влади Українське відділення інституту «Гідроенергопроект» доручило львівській групі вивчити можливості використання місцевих водних ресурсів, і будівництво Теребле-Ріцької ГЕС розпочалося у 1949 році з плановим терміном у чотири роки, який подовжили до семи. Під час робіт (1949–1956) залучали фахівців і техніку з СРСР, Чехословаччини та НДР. За умовами репарацій турбіни виготовила фінська компанія «Francis», генератори — Урал, а фінська сторона також постачила 380-метровий трубопровід діаметром 2,15 м, прокладений у гірському схилі [1, арк. 1–7]. Швидкість потоку води становить 18 м³/с, нахил тунелю — 37°, товщина стінки труби — 2,5 см, діаметр — 2,2 м. Вода подається до трьох турбін, виготовлених підприємством «Ураелектроприлад» (Свердловськ, СРСР), кожна з яких виробляє 9 МВт електроенергії при 600 об/хв. Масляні системи постачалися з Фінляндії, а регулятори — зі Швеції [6, арк. 1–7]. Для організації робіт створено підрозділ «Закарпатгесбуд» на базі «Дніпрогесбуд», який отримав активи на суму понад 2 млн рублів: заплановані роботи — 292837,44 руб., основні засоби — 380978,08 руб., матеріали — 299638,30 руб., зарплати — 50442,88 руб., грошові кошти — 1367858,49 руб. У 1950 році загальна вартість будівництва становила 186265,9 тис. руб. за цінами 1950 року, з яких 25850 тис. руб. освоєно протягом року [11, арк. 1–3]. Основну увагу зосереджено на підготовчих роботах, будівництві водовідвідного тунелю, електрифікації, житловому будівництві та геодезичних дослідженнях [11, арк. 1–3].
Будівництво гідроелектростанції розпочалося з облаштування поселення для робітників та створення водосховища, для чого було зайнято значну територію — загалом 662 гектари землі. Для таких масштабних територіальних втручань необхідною є документація та регулювання, щоб захистити права та майно постраждалих громадян та організацій. У цьому контексті була створена комісія для визначення шкоди, завданої земельним ділянкам і майну через будівництво [4, арк. 1 – 47].
З архівних документів, що зберігаються в Державному архіві Закарпатської області, видно, що в селі Вільшани було переміщено 160 господарств, що торкнулося 1229 осіб. Крім того, в селах Бовцар і Нижній Бистрий довелося перемістити ще 21 господарство. Загальна сума компенсації для постраждалого населення склала 1,497 мільйона рублів, а загальні збитки від затоплення та інших втручань оцінювалися в 8 мільйонів 887 тисяч рублів [5, арк. 1 – 42].
Водосховище гідроелектростанції було збудоване в 1955 році. Площа водного дзеркала становить 80 гектарів, що при мінімальному рівні води зменшується до 72 гектарів, а при максимальному рівні води розширюється до 90 гектарів. Глибина водосховища досягає 8 метрів, його довжина перевищує 10 км, а середня ширина складає 100 метрів. Загальний об'єм води, який воно може вмістити, складає 24 мільйони кубічних метрів. Висота греблі становить 45 метрів, а її довжина — 153 метри. Для будівництва було використано 200 000 кубічних метрів бетону [40, арк. 1 – 19].
Віктор Льовушкін був призначений на першу керівну посаду в проекті гідроелектростанції, а Микола Зіневич, керівник «Дніпрогесбуду», отримав обов'язки головного інженера. Разом із ними працювали 11 інженерів і технічних спеціалістів, а також головний бухгалтер [7, арк. 1 – 70].
У 1950 році Рада Міністрів СРСР дала наказ Міністерству енергетики розпочати будівництво вузькоколійної (750 мм) залізничної лінії довжиною 35 км, яка починалася від села Теребля та вела до території греблі, проходячи через населені пункти: Буштино — Теребля — Колодне — Кричово — Драгово — Вільшани. Метою цього інфраструктурного проекту було забезпечення будівельними матеріалами та покращення зв'язку з навколишніми районами. На цій залізничній лінії працювали вузькоколійні паротяги типу ПТ-4, що були виготовлені у Фінляндії. Їхня максимальна швидкість становила 35 км/год [14, арк. 1 – 6].
Будівництво Теребле-Ріцької ГЕС не відповідало плану та супроводжувалося численними труднощами. У квітні 1952 року керівник «Закарпатгесбуд» Григорука у листі до заступника міністра енергетики СРСР І. Дмитрієва повідомляв, що вартість необхідних матеріалів становила 4080,5 тис. руб., з яких поставлено лише на 1795,2 тис. руб., тобто бракувало 2285,3 тис. руб. [24, арк. 6–10]. Це суттєво гальмувало будівництво. Виникли проблеми із залізничними рейками, які постачалися не за планом і спричинили додаткові витрати в 400 тис. руб., а також із низькоякісною деревиною, використаною для шпал та мостів [24, арк. 6–10]. Загальна вартість проекту становила 5 млн рублів, під будівництво вилучено 457 га земель [9, арк. 1–10]. Перед початком робіт планувалося зведення соціально-побутових об’єктів: 25 житлових будинків, 29 гуртожитків на 2039 місць, дитячого садка, школи, лікарні, амбулаторії, пекарні, клубу, кінотеатру, а також промислових споруд — дробарні, лазні, їдалень, складів і транспортних шляхів [7, арк. 1–4; 9, арк. 1–10]. Робітників розміщували у гуртожитках із нормою 4 м² на особу; орендна плата становила 42 рублі. За 1951 рік дохід від проживання склав 249660 руб., тоді як витрати — 402822 руб. [16, арк. 1]. Найвищу зарплату серед обслуговчого персоналу отримували бухгалтери; 26 осіб працювали на утриманні гуртожитків, середня зарплатна різниця між працівниками житлового та комунального секторів становила 19,63 руб. [16, арк. 1]. У будівництві щороку використовувалося понад 300 механізмів, 100 транспортних засобів, 420 тис. м³ бетону, 84 тис. т цементу, 250 тис. м³ щебеню, 90 тис. м³ піску, 80 тис. м³ каменю, 700 т металу, 1910 т рейок і 32 тис. м³ деревини; переміщено понад 1,9 млн м³ ґрунту, встановлено металевий трубопровід довжиною 380 м і діаметром 2,15 м [40, арк. 1–15].На фоні великого обсягу робіт виникли серйозні проблеми. У середині 1951 року Міністерство енергетики СРСР створило комісію, завданням якої було оцінити хід будівництва. До цього часу проект тривав уже 2,5 роки. За початковими планами запуск першої виробничої лінії був запланований на кінець 1952 року, а остаточне завершення будівництва гідроелектростанції — на 1954 рік. Однак, аналізуючи поточну ситуацію (на основі архівних документів), можна зробити висновок, що цей план було неможливо виконати за наявних ресурсів [19, арк. 1 – 2].
Зібрані дані свідчать про те, що жоден з двохрічних планів будівництва не було повністю виконано працівниками та керівництвом будівництва. Найбільше відставання спостерігається в будівництві дамби та турбінного будинку. Ці об'єкти є ключовими, і вже третину та п'яту частину робіт за планом слід було завершити на той момент. Причини затримок детально викладені в документі, який був складений комісією.
Основними причинами відставання вважаються, перш за все, низька кваліфікація працівників та нестача спеціалістів. Згідно з доповіддю, жоден з двох керівників будівництва не мав інженерної освіти. З дев'яти керівників будівельних підрозділів лише троє мали відповідну кваліфікацію. З дев’ятнадцяти тунельних бурильників лише чотири мали належну освіту. Крім того, проблемою є відстані між будівельними майданчиками, що ускладнює роботу і так недостатньо чисельного робочого контингенту. Доповідь також зазначає, що багато працівників та керівників хотіли б покинути свої робочі місця. Причинами є відстані, неналежне харчування та кліматичні умови, які, за словами спеціалістів комісії, створюють труднощі. Крім того, існує великий дефіцит наступних спеціалістів: електроенергетиків, зварювальників, механіків, трактористів, монтажників, операційників екскаваторів [19, арк. 2 – 3].
Також були значні проблеми з логістикою робочої сили. Через великі відстані працівники витрачали 10-15% робочого часу на транспортування. Причинами цього були неналежне харчування (яке, згідно з описом, не враховувало місцеві смаки та звичаї), проблеми з постачанням хліба та високі ціни на їжу в місцевих їдальнях [19, арк. 3].
До важливих проблем належить також рівень забезпечення електроенергією. Згідно з доповіддю, за 2,5 роки будівництва вдалося задовольнити лише 10-25% енергетичних потреб будівництва. Причинами цього є відсутність фінансування з боку міністерства, що призвело до затримки запуску високовольтних ліній на 1,5 роки [19, арк. 3 – 4].
Іншою складністю стала логістика постачання сировини. Причиною цього є відстань до найближчої залізничної станції, що складала 40 км (у той час ще будувалася вузькоколійна залізнична лінія). Іншими факторами були незадовільний стан з'єднувальних доріг. Їх обслуговування було важким процесом, але не було виконано належним чином і вчасно, що призвело до значного зменшення амортизаційного терміну транспорту. Також виникли проблеми з придбанням запчастин, зокрема шин для автомобілів і акумуляторів. В результаті автопарк протягом тривалого часу не міг виконувати покладені на нього завдання, і його ефективність становила приблизно 50-60% [19, арк. 4 – 5].
Виникли проблеми з деревиною, виготовленням основи для дамби, будівництвом тунелю (основними проблемами стали відсутність електроенергії та кваліфікованої робочої сили, через що будівництво тунелю могло б затягнутися на 3-4 роки), запуском бетонного заводу, укладанням залізниці та багатьма іншими аспектами. Комісія звернулася з відкритим листом до відповідних міністерств з метою вирішення існуючих проблем [19, арк. 8].
Таблиця 5
Список рішень, запропонованих комісією для вирішення вказаних проблем на середину 1951 року:
Сформував: Сілвестер Іжак. Джерело: Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 111, арк. 8-14.
На будівництві Теребле-Ріцької ГЕС працювало понад 2000 осіб, у 1954 році – 2736. Інженерно-технічний персонал було направлено з запорізького «Дніпроґесбуду». Середня річна заробітна плата становила 7297 рублів, а кошторисна вартість робіт на 1 липня 1950 року — 213,3 млн руб. [43, арк. 1–5]. У 1956 році 102 працівники отримали відзнаку «Відмінник соціалістичного змагання з будівництва гідроелектростанцій СРСР», того ж року ГЕС введено в експлуатацію [36, арк. 1–3]. Після перевірок 1951 року збільшено бюджет і обсяги робіт [22, арк. 1–6]. У 1952 році «Закарпатгесбуд» запланував на 50% більший обсяг, що в рублевому еквіваленті становив близько 15 млн руб., а відносно трирічного обсягу робіт — 70%. Основні витрати спрямовувались на дамбу, спускний тунель, вузькоколійку, головну будівлю та житловий сектор. Лінію електропередач (110 кВт/год) виконано на понад 90%, автодороги — на аналогічному рівні [22, арк. 1–3]. Перевірочна комісія попереднього року зафіксувала труднощі та шляхи їх усунення, однак залишалися відставання в будівництві греблі, тунелю, залізничної колії та турбінного залу. Середній рівень готовності основних об’єктів у 1952 році становив лише 12,75%, що унеможливило запуск ГЕС у 1954 році.
Найбільші події будівництва відбулися в 1953-1954 роках. Це підтверджується кількістю актів приймання, що зберігаються в Закарпатському обласному державному архіві. Наприклад, у 1954 році було зафіксовано 114 таких документів. Ці записи переважно стосуються здачі різних частин греблі. Сама гребля складається з кількох великих бетонних блоків, які по черзі встановлювали один за одним. Крім того, варто зазначити велику кількість заяв про несправності, які були складені під час будівельного процесу. Більшість проблем виникло з електричним обладнанням. Як можливі причини можна вказати виробничі дефекти, зношеність, непідготовленість будівельного персоналу та часті перебої в електропостачанні [28, арк. 1 – 114].
У 1953 році було виконано одну з найменших за вартістю робіт за весь період будівництва. З робочих планів 1954 року видно, що на початок року працівникам вдалося виконати роботи на суму 114500 тисяч рублів. Виходячи з виконаної частини робочого плану 1952 року, загальна вартість робіт, виконаних у 1953 році, становила приблизно 20000 тисяч рублів [26, арк. 1 – 5].
У 1954 році виконано вдвічі більше робіт, ніж у попередньому році. Запланована вартість становила 40000 тисяч рублів. 80% робіт припадало на будівельну діяльність. Цей рік вважається найпродуктивнішим за весь період будівництва [26, арк. 1].
У п’ятому році будівництва витрати, виражені в національній валюті, досягли високого рівня. Із загальної вартості запланованих робіт на звітний рік у 40 000 тисяч рублів приблизно 80% припадало на будівельні роботи. Цей показник однозначно свідчить про те, що даний період був переважно присвячений саме будівництву. Найбільші витрати було спрямовано на зведення греблі, яка складала 46% від загального обсягу будівельних робіт. Друга за значимістю сума була витрачена на будівництво відвідного тунелю, що становило 32% від запланованих витрат на об’єкти. Загалом ці два об’єкти формували 78% від загальних витрат на будівельні роботи [26, арк. 1].
Крім того, у досліджуваному році було заплановано завершення кількох статей витрат. Серед них були будівництво та обслуговування доріг, зведення житлових будинків, пожежної станції, гаражів, мостів. Одночасно з цим планувалося завершення будівництва вузькоколійної залізниці та лінії електропередачі високої напруги. Серед інших витрат виділялися кошти, спрямовані на знесення будівель. У звітному році було зруйновано більшість будівель у відселених селах для облаштування водосховища [26, арк. 1 – 2].
Спочатку запланований рік здачі в експлуатацію, 1954, виявився недосяжним, оскільки більшість ключових елементів гідроелектростанції не були готові. Проте, на основі звітних даних можна обчислити ступінь їхньої готовності на початок року. [22, арк. 1 – 6].
Згідно з даними 1954 року, середній рівень готовності основних елементів гідроелектростанції становив 62,75%. Найближчим до завершення було будівництво вузькоколійної залізниці. Однак, цей об'єкт зіткнувся зі значними проблемами, серед яких інженерні помилки, використання неякісних матеріалів, затримки в логістиці та фінансуванні. Одночасно з цим будівництво греблі велося з серйозними затримками, про що повідомляють у звітах керівників будівництва за 1954 рік. Найкритичніші помилки, які гальмували завершення будівництва, здебільшого стосувалися помилок у вимірах. У приймальних документах окремих секцій зазначаються відхилення в межах 1–1,5 метра від початкового плану, які важко і переважно на місці виправляли будівельники [28, арк. 31 – 92].
У серпні 1955 року в межах «Закарпатгесбуду» було створено пускову комісію, основним завданням якої було оцінити рівень готовності Теребле-Ріцької гідроелектростанції та підготувати план введення її в експлуатацію. Головою комісії було обрано інженера Кожевнікова. До складу членів комісії також увійшли інженери Василевський, Ільїнський та Нікітін [29, арк. 1].
Згідно з протоколом першого засідання, план введення в експлуатацію мав бути розроблений інженером Нікітіним протягом дуже короткого терміну — всього за два дні. Документ також повідомляє про серйозні проблеми, пов'язані з фінансуванням (це явище мало кілька причин, серед яких були неналежне ставлення робітників, оскільки звіти не були підготовлені та подані вчасно, а також відсутність або втрата деяких рахунків). Для вирішення цих проблем були призначені інженери Василевський і Ільїнський, які повинні були скласти список відсутніх документів. Проте одночасно з цим у протоколі зазначено, що два члени комісії (інженери Мотанцев і Ільїнський, які обидва працювали на будівництві гідроелектростанції) не були присутні на місці будівництва, тому не могли брати участь у роботі. Як день для засідань було визначено кожну середу. Протоколи подальших засідань повідомляють про вирішення вищезгаданих проблем, а результати виявились задовільними, тому гідроелектростанцію було введено в експлуатацію в 1956 році [29, арк. 1 – 13].
Об'єкти гідроелектростанції на момент завершення будівництва включали наступне: бетонну дамбу висотою 45 метрів на річці Теребля, за 1,5 км вниз за течією від села Вільшани; водосховище на тій самій річці з площею затопленої території 193,8 гектарів і водним дзеркалом площею 1,6 квадратних кілометрів; 100-метровий тунель з діаметром 7 метрів, який прокопали під горою Бовкар, довжиною 3700 метрів та з діаметром 2,15 метра; тунель для спуску води, що був прокладений уздовж схилу гори. Станція мала також ґрунтову конструкцію гідроелектростанції на річкових вимірювальних приладах. Останнє становило 37 метрів у довжину, 16,4 метра в ширину та 19,1 метра у висоту [43, арк. 1 – 3].
Витрати на великі будівельні проекти повернулися до держави через 6-7 років після початку виробництва електроенергії, у 1956 році. Потужність гідроелектростанції становить 27 000 кВт, і вона виробляє в середньому 123 мільйони кВт·год електроенергії на рік (залежно від рівня води в річці) [44, арк. 1 – 6]. За початковими планами, цей успішний приклад мав би продовжуватися будівництвом інших гідроелектростанцій на гірських річках Закарпаття. Однак увага до малої гідроенергії була відволікана на великі гідроелектростанції та атомні електростанції, які з'явилися в СРСР. Як результат, ця гідроелектростанція залишилася єдиною в Європі, що використовує енергію двох річок для виробництва електроенергії.
Коли гідроелектростанція вже працювала на повну потужність, радянські фахівці розглядали можливість будівництва атомної електростанції на тому ж місці. Водосховище площею 160 гектарів здавалося ідеальним для запланованої атомної станції, оскільки воду з водосховища планували використовувати для охолодження реакторів [45, арк. 1 – 6]. Таким чином, було поставлено два важливі завдання. Однак ці плани так і не були реалізовані. У радянську епоху гідроелектростанція була строго охороняємим об'єктом, стратегічно важливим підприємством, до якого можна було отримати доступ лише за наявності відповідного дозволу на безпеку. Охоронці конфіскували камери для забезпечення безпеки території [8, арк. 1 – 20]. Будівництво Теребле-Ріцької гідроелектростанції (1949–1956) стало важливим етапом індустріалізації Закарпаття. На основі архівних матеріалів встановлено, що процес реалізації проекту супроводжувався суттєвими труднощами, серед яких визначальними були дефіцит робочої сили та фахівців, нестача будівельних матеріалів і транспортно-логістичні обмеження. Невідповідність кадрового забезпечення технічним вимогам, обмеженість постачання цементу, сталі та деревини, а також складність доставки матеріалів у гірську місцевість зумовили відставання від планових термінів і перенесення завершення будівництва з 1954 на 1956 рік. Фінансові витрати перевищили 200 млн рублів. За період робіт використано 420 тис. м³ бетону, 84 тис. тонн цементу, 250 тис. м³ щебеню, 90 тис. м³ піску, 80 тис. м³ каменю, 700 тонн металу, 1910 тонн рейок і 32 тис. м³ деревини; переміщено понад 1,9 млн м³ ґрунту, встановлено 380-метрову металеву трубу діаметром 2,15 м. Попри технічні й організаційні проблеми, спорудження ГЕС стало одним із ключових об’єктів енергетичної інфраструктури регіону.
СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ
Архівні джерела:
1. Державний архів Закарпатської області (Держархів Закарпатської обл.), Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 3, арк. 1-7.
2. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 7, арк. 1-70.
3. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 11, арк. 1-7.
4. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 12, арк. 1-47.
5. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 13, арк. 1-42.
6. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 19, арк. 1-7.
7. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 20, арк. 1-4.
8. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 25, арк. 1-20.
9. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 26, арк. 1-10.
10. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 27, арк. 1-14.
11. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 45, арк. 1-3.
12. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 46, арк. 1-7
13. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 49, арк. 1-31.
14. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 50, арк. 1-6.
15. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 72, арк. 1-12.
16. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 87, арк. 1-3.
17. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 102, арк. 1-34.
18. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 103, арк. 1-2.
19. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 111, арк. 1-21.
20. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 145, арк. 1-16.
21. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 146, арк. 1-22.
22. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 165, арк. 1-6.
23. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 175, арк. 1-52.
24. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 192, арк. 1-18.
25. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 317, арк. 1.
26. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 344, арк. 1-5.
27. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 346, арк. 1-4.
28. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 370, арк. 1-114.
29. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 399, арк. 1-13.
30. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 417, арк. 1-9.
31. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 418, арк. 1-8.
32. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 437, арк. 1-9.
33. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 450, арк. 1-41.
34. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 467, арк. 1-9.
35. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 469, арк. 1-7.
36. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 470, арк. 1-3.
37. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 493, арк. 1-9.
38. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1097, Оп. 1, Спр. № 520, арк. 1-19.
39. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1914, Оп. 1, Спр. № 7, арк. 1-19.
40. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1914, Оп. 1, Спр. № 18, арк. 1-19.
41. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1914, Оп. 1, Спр. № 32, арк. 1-13.
42. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1914, Оп. 1, Спр. № 33, арк. 1-5.
43. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1914, Оп. 1, Спр. № 34, арк. 1-5.
44. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1914, Оп. 1, Спр. № 129, арк. 1-5.
45. Держархів Закарпатської обл., Ф. P–1914, Оп. 1, Спр. № 134, арк. 1-6.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter