Згідно зі спрощеним уявленням про людські мови, вони складаються з набору збережених одиниць (лексики) та набору правил їхнього поєднання між собою (граматики). У класичному формулюванні Романа Якобсона це бачення відображається в термінах парадигматичної осі та синтагматичної осі [4, с. 83]. В ідеальному випадку парадигматична вісь складалася б із простих одиниць (слів), які за допомогою граматичних правил комбінуються в синтагматичній осі для утворення складних послідовностей (синтагм, речень, текстів).
У мові дуже часто лексичні одиниці (слова) також мають внутрішню структуру, тобто в певній мірі синтаксичні правила або принципи, які служать для поєднання парадигматичних одиниць у синтагматичних ланцюжках, також використовуються для формування самих слів, які, в свою чергу, стануть предметом подальшого вибору при формуванні більш складних ланцюжків.
Але відхилення від ідеальної моделі йде далі, оскільки мови мають ще одну цікаву і, можна навіть сказати, несподівану особливість: іноді групи слів поводяться як слова, а не як речення чи синтагми. Х. Мендівіль Хіро називає ці групи слів, що поводяться як слова, словами із зовнішньою структурою (palabras con estructura externa (РPEE)) [4, с. 83]. Слова із зовнішньою структурою є одиницями, які за певними властивостями належать до парадигматичної осі, тобто в певному сенсі є результатом «єдиного вибору» на цій осі, але формально насправді представляють «фрагменти» синтагматичної структури, зазвичай синтагми або фрази. Інтуїтивно, слова із зовнішньою структурою – це синтагма, яка за певними семантичними та формальними ознаками функціонує як єдине слово.
Прототипними РPEE є фразеологічні одиниці типу іспанських виразів estirar la pata (померти), ojo de buey (ілюмінатор корабля), hacerse el ganso (робити з себе дурня). Авторитетний іспанський лексикограф Х. Касарес визначає цей тип словосполучень як стабільну комбінацію двох або більше термінів, яка функціонує як елемент речення і загальноприйняте цілісне значення якої не можна пояснити просто як суму звичайних значень її складових [3]. У цьому визначенні відображені основні властивості, завдяки яким ці одиниці сприймаються як щось середнє між словом і синтагмою. Поєднання двох або навіть більше термінів свідчить про синтагматичну природу фразеологізмів. Але, з іншого боку, вони мають усталений, фіксований характер, тобто обмежені у своїй формальній конфігурації і не дозволяють модифікацій у зв’язку із зменшеним комбінаторним потенціалом елементів, що їх складають. Таким чином, не можна сказати замість meter la pata (припуститися помилки) meter las patas, introducir la pata або meter la pata izquierda. Така властивість цих одиниць помітно нівелює їхній синтагматичний характер і наближає їх до поняття слова.
Коли Х. Касарес говорить про загальноприйняте цілісне значення цих одиниць, яке не можна пояснити просто як суму звичайних значень їх складових, він має на увазі, що це значення є ідіоматичним, а не композиційним, обчисленим за допомогою формальних відносин між компонентами. Іншими словами, це значення є відносно довільним, вже заданим значенням, яке і зберігається у пам’яті. Це найбільш типова лексична особливість фразеологізмів.
Дорослий носій, який володіє середнім рівнем іспанської мови, ймовірно, ніколи протягом свого дорослого життя не припускається помилки у використанні такого типу виразів, не використовує їх невідповідно до своїх намірів або в ситуаціях, в яких вони могли б бути неправильно витлумачені. Але для граматистів і дослідників деривативної морфології ці вирази, деякі з яких мають іменниковий, а інші дієслівний характер, створили багато проблем. Прихильники лексикалістських теорій стверджують, що такі вирази утворюються і розміщуються в лексиконі носіїв і там зберігається їх цілісне значення. З точки зору теоретиків-синтаксистів, ці конструкції формуються в синтаксисі, а потім зберігаються в словнику [2, с. 33-34].
За моделлю, яку запропонував Марк Аронофф, ідіосинкратичні значення утворюються і зберігаються в словнику [1]. Наприклад, у виразі hacer una burrada буквальне значення, яке дозволяє морфологія, це «об’єднати купу ослів», але ідіосинкратичне значення для носія іспанської мови – «зробити дурницю». На думку М. Ароноффа, саме останнє значення зберігається у словнику кожного носія мови. Виходячи з цього, перед викладачами і методистами постає чергова задача: як забезпечити засвоєння ідіосинкратичного знання у тих, хто вивчає іспанську мову як іноземну.
Список використаних джерел
1. Aronoff M. Word formation in generative grammar. Cambridge, MА: MIT Press, 1976. 135 р.
2. Barrios L., Grynberg S. Reconocimiento de palabras con estructura externa mediante NooJ: una propuesta para estudiantes de español como lengua segunda y extranjera (ELSE). Infosur, 2022, №1. Рр. 32–42. URL : https://doi.org/10.35305/revinfosur.vi1.44
3. Casares J. Introducción a la lexicografía moderna. Madrid: C.S.I.C., 1993. 354 р.
4. Mendivil Giró J. L. Palabras con estructura externa. Panorama de la lexicología. Barcelona: Ariel Letras, 2009. Рр. 83–112.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter