Завданням філософії, етики і педагогіки є культивування ціннісного ставлення до життя та людини. Принципи гуманізму вимагають поваги до людей і визнання гідності кожної особи. Головні принципи педагогічної етики та деонтології беруть свій початок у основних ідеях гуманізму, таких як добро, емпатія, справедливість, автономія особистості. Концепція антропоцентризму в цьому контексті є однією з основних і відповідає завданням вищої педагогічної освіти, які диктує сучасний світ, постійному професійному вдосконаленню педагогів.
Тлумачення антропоцентризму - одного з напрямків сучасної філософської думки, передбачає спробу опису антропоцентризму як ключової ідеї деонтологічного дискурсу, обумовленої важливістю і навіть фундаментальністю самої когнітивної установки зрозуміти світ з опорою на досвід розуміння законів буття та природи людини [2]. Антропоцентризм належить до ідей, які формують базову матрицю роздумів про людину і, як наслідок, ставлення до людини в сучасній освітній практиці.
У праці «Сутність християнства» Л. Фейєрбах стверджував, що людина – це єдиний і найвищий предмет філософії. У певному сенсі таке потрактування визначило момент актуалізації ідеї антропоцентризму у філософії. Однак, передісторія антропоцентризму сформувалася ще в античні часи і стала ключовою константою античного світу. Сократ вважав, що у Всесвіті для людини немає цікавішого об'єкта пізнання, ніж сама людина. Приблизно те ж саме мав на у вазі Протагор, наголошуючи, що людина є мірою всіх речей. На думку Аристотеля, людина - це сутність загального буття. В епоху середньовічної патристики і схоластики людина займала особливе місце у світі, адже в ній поєднувалися матеріальний та духовний світи, що забезпечувало єдність матеріального тлінного тіла та безсмертної душі і пояснювало її богоподібність.
В сучасних світоглядних координатах та постнекласичній науці антропоцентризм стає вкрай затребуваним поняттям, одночасно багатозначним і складним. Антропоцентризм - це прагнення поставити людину в центр, але не цінностей, як це робить гуманізм, а буття. Основною перевагою принципу антропоцентризму є вказування на унікальність статусу людини у бутті. «Людина – це істота, яка здатна до трансценденції, до виходу за межі власного досвіду»[1, 8].
Своєрідні етичні «координати», які описують моральний статус людини в системі соціально-педагогічних відносин, правила професійної поведінки педагогічного працівника окреслюють наступні принципи деонтологічної парадигми: повага людської гідності, визнання автономії особистості, благодіяння («твори добро!»), справедливість. Термін «автономія» походить від грецьких слів autos і nomos, що відповідно означають «сам» та «закон». У Стародавній Греції та Римі це слово означало самоврядування міст-держав (полісів). І. Кантом термін "автономія" був запропонований для характеристики автономної волі, яка сама встановлює закон своєї дії. "Автономія" відрізняється від "гетерономії" - несправжнього буття людської волі, коли, як закон, вона орієнтується на зовнішній для себе авторитет. В педагогічній етиці цей термін розуміється більш прагматично — людина визнається як «автономна особистість» у тому випадку, коли вона діє вільно на основі раціонального розуміння власного блага.
Принципи благодіяння («твори добро») здається самоочевидним. Хіба не доречно вимагати прагнути добра і не завдавати собі чи іншим зла? Поняття «блага» і «зла» відносні, їхня релятивність визначається точкою зору про «адресність» блага.
Отже, в сучасному світі ідея антропоцентризму, у певному сенсі повертаючись до своїх античних витоків, інтерпретує людину як центр макрокосму і вищу цінність. Антропоцентризм, будучи по суті філософською проблемою, виходить за межі філософії, стає домінантою деонтологічного дискурсу в освіті, основою сучасної педагогічної етики. Антропологічна спрямованість професійно-етичної парадигми в освіті характеризується переорієнтацією з традиційних моделей патерналізму до колегіальної моделі, що, з одного боку, забезпечує успадкування традиційних моральних цінностей, а, з іншого – сприяє формуванню духовно-етичного потенціалу фахівців-педагогів в нових соціокультурних умовах.
Список літератури:
1. Загороднюк В. Ідентичність людини: даність чи проблема. // Ідентичність людини: філософсько-антропологічний аналіз. Монографія.В.П. Загороднюк, Г.І. Шалашенко, В.В. Козачинська, Т.В. Лютий, Н.В. Хамітов, Г.П. Ковадло, Л.А. Солонько, А.М. Дондюк, С.Д. Вишинський, К.С. Малєєв, Київ: НАН України, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди, 2023. 296 с.
2. Хамітов Н. В. Філософська антропологія: актуальні проблеми. Від теоретичного до практичного повороту : [монографія] / Н. В. Хамітов. Київ : КНТ, 2017. 394 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter