Фіскальна ефективність є необхідною умовою для виконання державою її функцій: фінансування охорони здоров’я, освіти, соціального захисту. Але зосередженість лише на фіскальному аспекті без уваги до соціальних аспектів може призвести до соціального дисбалансу, зниження довіри населення до влади, росту ухилення від оподаткування та посилення нерівності. Водночас, надмірна орієнтація лише на соціальну справедливість, наприклад, через занадто великі пільги або заниження податків, може підірвати доходну базу держави, призвести до бюджетного дефіциту чи зростання запозичень.
У контексті України баланс між фіскальною ефективністю та соціальною справедливістю має особливе значення через ряд факторів: високу частку тіньової економіки, значну нерівність доходів серед регіонів, економічні й соціальні потрясіння, що супроводжуються війною, інфляцією та змінами законодавства. Одним із головних викликів є невідповідність між проголошеними принципами і реальним застосуванням стандартів оподаткування, зокрема через законодавчі прогалини в частині нейтральності ставок та обмежених можливостей для соціальних вирахувань [1].
Сучасна теорія податків виділяє три основні напрями оцінки ефективності:
1) економічна нейтральність ‒ податкова система не повинна значно змінювати стимули для праці, заощаджень та інвестицій;
2) фіскальна результативність ‒ повнота збору податків і стабільність надходжень, що дозволяє державі планувати витрати та фінансові програми;
3) адміністративна ефективність ‒ мінімізація витрат податкових органів і платників податків на адміністрування та звітність.
Поряд із забезпеченням належного рівня фіскальної ефективності важливим завданням державного управління стає дотримання принципу соціальної справедливості. Адже податкова система не може обмежуватися виключно наповненням бюджету, вона має враховувати рівень добробуту громадян та суспільні очікування. Однак ефективність податкової системи не може розглядатися у відриві від соціальної складової, адже надмірне податкове навантаження без урахування рівня доходів населення підриває довіру до держави.
У сучасній науковій літературі виділяють два базові підходи до соціальної справедливості у сфері оподаткування: горизонтальна справедливість ‒ платники з однаковими доходами повинні сплачувати однакові податки; вертикальна справедливість ‒ платники з вищими доходами мають робити більший внесок у фінансування суспільних потреб, що реалізується через прогресивну шкалу оподаткування. Ці підходи поєднують економічні аспекти (розподіл податкового тягаря) й соціально-етичні категорії (довіра до держави, відчуття рівності). Важливо, що прагнення до соціальної справедливості в оподаткуванні не повинно підривати його фіскальну ефективність. З одного боку, надмірно високі ставки податку зменшують стимули до праці й інвестицій, сприяють приховуванню доходів, з іншого – надто низькі ставки створюють ризик бюджетного дефіциту. Теоретичний баланс досягається через оптимальне поєднання принципу справедливості з економічною доцільністю [2].
Податкова система в сучасній державі не зводиться лише до інструменту акумулювання фінансових ресурсів. Вона є також важливим механізмом соціального регулювання, через який здійснюється перерозподіл національного доходу, вирівнювання нерівностей та підтримка соціально вразливих верств населення. У цьому контексті державне управління виступає ключовим інструментом узгодження фіскальної ефективності та соціальної справедливості у сфері оподаткування доходів фізичних осіб.
Узгодження інтересів держави та платників податків можливе завдяки системі податкової політики, що включає: формування справедливих ставок оподаткування, які забезпечують як надходження до бюджету, так і врахування соціальної ролі податків; встановлення податкових пільг і відрахувань, спрямованих на підтримку соціально незахищених груп населення; застосування прогресивної шкали оподаткування у країнах з високим рівнем доходів населення (досвід держав ЄС, ОЕСР); розробку механізмів боротьби з ухиленням від сплати податків, що підвищує довіру до податкової системи [3].
Висновки. Проблеми забезпечення фіскальної ефективності та соціальної справедливості в Україні взаємопов’язані. Недосконалість адміністрування та обмежена прогресивність шкали знижують ефективність наповнення бюджету, а відсутність дієвих механізмів перерозподілу посилює соціальну нерівність. Дослідження ролі державного управління в забезпеченні фіскальної ефективності та соціальної справедливості оподаткування дозволяє дійти висновку про те, що ця роль полягає у пошуку та підтриманні балансу між завданнями наповнення бюджету та забезпеченням соціальної рівноваги в суспільстві.
Список літератури:
1. Юрківський О. Й., Литвинчук О. В. Нейтральність оподаткування та соціальна справедливість як принципи оподаткування в Україні. Економіка, управління та адміністрування. 2023. № 3 (105). С. 59–65.
2. Росоха О. В., Славкова, А. А. Непрямі податки: фіскальна ефективність в Україні та зарубіжних країнах. Грааль науки. 2023. № 27. С. 107-116.
3. Крисоватий А. І., Валігура В. А. Домінанти гармонізації оподаткування: національні та міжнародні вектори : Монографія. Тернопіль: Підручники і посібники, 2010. 248 с.
________________________________
Науковий керівник: Прямухіна Наталія Валентинівна, доктор економічних наук, професор, Донецький національний університет імені Василя Стуса
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter