У сучасних умовах тривалого воєнного конфлікту, зростання рівня загроз, напруження службового навантаження та емоційного вигорання, особливого значення набуває професійна стійкість психологів, які працюють у секторі безпеки і оборони. Саме вони виступають основною ланкою у системі психоемоційної підтримки військовослужбовців, рятувальників, працівників спеціальних служб та інших суб’єктів, що перебувають у зоні постійної загрози.
Ефективність професійної діяльності таких фахівців значною мірою залежить від рівня їх психологічної стійкості — здатності зберігати функціональність у складних, травматичних або тривалих стресогенних умовах. Питання формування стійкості є предметом міждисциплінарного наукового інтересу та практичної значущості, що потребує детального аналізу психічних, емоційних, особистісних і соціальних чинників, які лежать в основі цього процесу.
Психологи сектору безпеки і оборони щодня працюють із травмованими, постраждалими, агресивно налаштованими чи дезорієнтованими людьми, що потребує не лише високої кваліфікації, а й психологічної витривалості. Вони самі перебувають у стані вторинної травматизації, професійного вигорання та когнітивного перевантаження [9, с. 14].
З огляду на інтенсивність професійних викликів, розуміння чинників, що формують психологічну основу стійкості, стає критично важливим для розробки системи підготовки, підтримки та профілактики психоемоційного виснаження серед фахівців-психологів у силових структурах [8, с. 21].
Новизна дослідження полягає у виявленні специфічних психологічних чинників, які формують професійну стійкість саме у психологів сектору безпеки й оборони, з урахуванням українського контексту – війни, морально-психологічного навантаження, ресурсної нестабільності.
Мета дослідження – визначити та проаналізувати ключові психологічні чинники, що забезпечують стійкість до стресу, адаптивність, професійну ефективність та збереження психічного здоров’я психологів силових структур.
Професійна стійкість психолога сектору безпеки — це не лише здатність справлятися з критичними ситуаціями, а й підтримувати високу якість допомоги іншим, зберігаючи власне емоційне здоров’я. До основних ознак такої стійкості належать:
• стресостійкість;
• емоційна саморегуляція;
• професійна ідентичність;
• наявність «внутрішнього ресурсу»;
• соціальна підтримка [1, с. 45].
На відміну від інших спеціалістів, військовий або польовий психолог повинен працювати у фронтових або прифронтових умовах, постійно балансуючи між професійною компетентністю та особистим виживанням.
Особистісні характеристики професійної стійкості мають ключове значення у її формуванні. Дослідження показують, що найбільш значущими є: самоефективність (Bandura), екзистенційна смисложиттєва орієнтація (Frankl), високий рівень саморефлексії, оптимізм і життєстійкість (hardiness) [3, с. 58].
Також важливим є темперамент, тип нервової системи, когнітивні схеми подолання труднощів, рівень тривожності та домінуючий стиль поведінки у стресових умовах [2, с. 36].
Емоційна компетентність, особливо здатність до розпізнавання, диференціації, контролю та вираження емоцій, прямо впливає на стійкість. Наявність розвиненого емоційного інтелекту (EI) забезпечує:
• кращу адаптацію до змін;
• регуляцію емоційного виснаження;
• профілактику синдрому професійного вигорання [5, с. 72].
Психологи з високим рівнем емоційного інтелекту ефективніше відновлюються після кризових втручань, рідше схильні до депресивних та тривожних розладів.
Ключову роль відіграють стилі копінгу, які використовує психолог у складних ситуаціях. Найефективнішими є проблемно-орієнтовані стратегії (аналіз, планування), когнітивна переоцінка ситуації та гумор як ресурсна стратегія [4, с. 97].
Найбільш ризикованими є емоційне уникнення, заперечення, проєкція та залежність від зовнішнього схвалення.
Психологи, які усвідомлюють сенс своєї місії, демонструють вищий рівень стійкості. Сформована професійна ідентичність (відчуття своєї ролі, компетентності, значущості) є буфером від травматичного впливу середовища [10, с. 66].
Високий рівень професійної мотивації також підтримує внутрішній ресурс, навіть за умов перевантаження.
Серед організаційних чинників найважливішими є:
• підтримка з боку колег і керівництва;
• чітка структура завдань;
• наявність процедур відновлення;
• доступ до супервізії або психологічного супроводу [7, с. 41].
Наявність функціонального середовища, де психолог не ізольований, а залучений у професійну спільноту, посилює ефект стійкості.
Найефективнішими підходами до формування стійкості є: підвищення самосвідомості (self-awareness), когнітивно-поведінкове тренування (CBT), майндфулнес-практики, індивідуальні програми психопрофілактики [6, с. 88].
Застосування мультифакторних моделей (як-от Model of Protective Factors або Multilevel Resilience Approach) дозволяє будувати системні програми розвитку стійкості фахівців.
Висновки
Формування професійної стійкості у психологів сектору безпеки і оборони України є багатофакторним процесом, який охоплює особистісні, емоційні, когнітивні, мотиваційні та соціальні складові. Врахування цих психологічних чинників при підготовці, супроводі та розвитку фахівців забезпечить не лише збереження їх працездатності, а й підвищить ефективність надання психологічної допомоги іншим учасникам бойових дій.
Список літератури:
1. Connor K. M., Davidson J. R. T. Development of a new resilience scale: The CD-RISC scale. // Depression and Anxiety. – 2003. – №18. – P. 76–82.
2. Frankl V. Man’s Search for Meaning. – Beacon Press, 2006.
3. Kobasa S. Personality and resistance to illness. // American Journal of Community Psychology. – 1979. – №7. – P. 413–423.
4. Lazarus R.S., Folkman S. Stress, Appraisal, and Coping. – Springer, 1984.
5. Mayer J.D., Salovey P., Caruso D. Emotional Intelligence: Theory, Findings, and Implications. // Psychological Inquiry. – 2004. – №15(3). – P. 197–215.
6. Reivich K., Seligman M. The Penn Resilience Program. – University of Pennsylvania, 2007.
7. Rutter M. Resilience reconsidered: Conceptual considerations, empirical findings, and policy implications. // Handbook of Early Childhood Intervention. – 2000. – P. 651–682.
8. Антонова Н. П. Ресурсні стратегії професійної стійкості в кризових професіях. // Психологія і безпека. – 2023. – №1. – С. 19–27.
9. Гуменюк С. І. Професійне вигорання та психогігієна праці психологів військових формувань. – Львів: НДІ ПП, 2022. – 218 с.
10. Чубарева Т. М. Професійна ідентичність та стійкість фахівців у галузі безпеки. – К.: НПУ, 2021. – 165 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter