:: ECONOMY :: АНАЛІЗ ТЕХНІКИ СПІВУ BEL CANTO У ВОКАЛЬНИХ ТВОРАХ ЕПОХИ БАРОКО :: ECONOMY :: АНАЛІЗ ТЕХНІКИ СПІВУ BEL CANTO У ВОКАЛЬНИХ ТВОРАХ ЕПОХИ БАРОКО
:: ECONOMY :: АНАЛІЗ ТЕХНІКИ СПІВУ BEL CANTO У ВОКАЛЬНИХ ТВОРАХ ЕПОХИ БАРОКО
 
UA  PL  EN
         

Світ наукових досліджень. Випуск 43

Термін подання матеріалів

15 липня 2025

До початку конференції залишилось днів 0



  Головна
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
Договір про співробітництво з Wyzsza Szkola Zarzadzania i Administracji w Opolu
Календар конференцій
Архів
  Наукові конференції
 
 Лінки
 Форум
Наукові конференції
Наукова спільнота - інтернет конференції
Світ наукових досліджень www.economy-confer.com.ua

 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше

 Наша кнопка
www.economy-confer.com.ua - Економічні наукові інтернет-конференції

 Лічильники
Українська рейтингова система

АНАЛІЗ ТЕХНІКИ СПІВУ BEL CANTO У ВОКАЛЬНИХ ТВОРАХ ЕПОХИ БАРОКО

 
04.07.2025 15:30
Автор: Ван Чунру, магістр першого року навчання, факультет культури і мистецтв, Волинський національний університет імені Лесі Українки, м. Луцьк, Україна
[10. Мистецтвознавство;]

Упродовж століть людство формувало уявлення про красу, досконалість і засоби їх втілення в мистецтві. Серед усіх музичних стилів, що виникали й занепадали, саме bel canto — витончена техніка співу, яка сформувалася в Італії у XVII–XVIII століттях — зберігає свою привабливість і педагогічну цінність донині. Вивчення цієї традиції дозволяє не лише зануритися в естетику минулого, а й краще зрозуміти шляхи становлення європейського вокального мистецтва. Особливо яскраво bel canto проявляється в музиці доби бароко, де техніка співу невіддільна від змісту, стилю й риторики епохи.

Формування стилю bel canto відбувалося на перетині кількох важливих культурних потоків: церковної поліфонії, народної пісенності та світської камерної музики. Уже в ранньому бароко композитори прагнули підпорядкувати музику виразному слову, що зумовило появу речитативу, аріозо та інших форм, у яких краса вокальної лінії поєднувалася з драматургічною точністю. У творах Джуліо Каччіні, наприклад, з його збірки Le nuove musiche, вперше системно представлено новий стиль, що став прообразом bel canto — із пріоритетом на чисту декламацію, плавність лінії та логічність фразування [1, с. 17]. Каччіні виступав проти надмірного орнаментування і наголошував на простоті та щирості вокального висловлення.

У творчості Клаудіо Монтеверді, зокрема в його операх Орфей, Коронація Поппеї, бачимо уже більш розвинену модель вокального письма — вільне поєднання речитативу, аріозо і арії, що дозволяє вокалісту використовувати весь арсенал технічних і виражальних засобів. Саме в цій музиці простежується зародження bel canto як мистецтва контролю звуку, нюансування, витонченого дихання та емоційної артикуляції. У вокальних лініях Монтеверді глибоко вкорінена риторика — композитор чітко розумів функцію кожної фрази, її психологічну спрямованість, що стало однією з основ bel canto [3, с. 75].

Протягом XVII століття італійські композитори вдосконалювали вокальні форми, а виконавці шукали нові засоби виразності. У творах Алессандро Скарлатті, одного з основоположників неаполітанської опери, арії набувають чіткої форми da capo, яка сприяє розвитку імпровізаційного мистецтва співака. Саме тут bel canto виходить на передній план як система, що потребує не лише вокальної вправності, а й глибокого музичного інтелекту. Скарлатті часто використовував орнаментальні прикраси в повторному розділі арії, залишаючи простір для творчості виконавця — принцип, який надалі перейняли Белліні, Доніцетті та інші представники зрілого bel canto.

Паралельно з оперною сценою розвивається духовна вокальна музика, де стиль bel canto також знаходить своє втілення. У творах Джованні Баттіста Перголезі, зокрема у знаменитому Stabat Mater, спостерігаємо досконале поєднання вокальної краси й релігійної експресії. Арії цього твору вимагають від виконавця надзвичайно точного legato, витриманого фразування та динамічної гнучкості. Вокальна музика Перголезі демонструє, що bel canto не обмежується світським мистецтвом — це універсальний стиль, що слугує провідником духовного змісту.

Важливим етапом у розвитку bel canto була творчість Генделя, який, хоч і не був італійцем, чудово засвоїв і адаптував італійську вокальну традицію. У його операх — таких як Giulio Cesare, Rodelinda, Alcina — арії вимагають від співака як технічної віртуозності, так і високої драматичної переконливості [2, с. 123]. Гендель був майстром створення контрастних емоційних станів, що втілювалися саме через bel canto: зміна регістрів, тонка динаміка, складні колоратури — все це стає засобом виразного монологу. У його музичному театрі співак — не просто виконавець, а актор, психолог, ритор.

Окрему сторінку становить творчість Антоніо Вівальді, чия вокальна музика — менш знана, ніж інструментальна — містить приклади надзвичайно насиченого та віртуозного bel canto. У його кантатах, ораторіях і операх (Orlando furioso, Griselda) композитор створює віртуозні вокальні номери, що вимагають від виконавця майстерності у фіоритурах, точності інтонації та сценічної виразності.

Особливе місце в історії цього стилю посідають кастрати — виконавці, які завдяки своїм фізіологічним особливостям могли поєднувати дитячу чистоту тембру з дорослою технічною майстерністю. Такі співаки, як Фарінеллі, Сенезіно, Кафареллі, стали символами bel canto-естетики XVIII століття. Їхній репертуар включав найскладніші вокальні партії — часто написані спеціально для них — із розлогими каденціями, блискучими прикрасами, широким діапазоном. Водночас у цей самий період виникає школа тенорів, зокрема в опері серія, що поступово витісняють кастратів з головних ролей, зберігаючи при цьому естетику bel canto й трансформуючи її у напрямку більш драматичного вираження.

Неаполітанська школа остаточно формалізувала bel canto як академічну вокальну систему, засновану на чітких технічних принципах. У центрах музичної освіти, таких як Неаполь, Болонья, Венеція, формувалися методи, що передбачали не лише вивчення сольфеджіо та фаху, але й логіку дихання, нюансування, інтонаційної точності. Учні проходили навчання через імпровізацію, орнаментику, акомпанемент і композицію — bel canto формувався як цілісна музична мова [4, с. 165].

Аналіз вокальної техніки бароко з педагогічної точки зору дозволяє побачити в bel canto не лише художню традицію, а й ефективну методику формування співацького голосу. Застосування принципів цієї школи у сучасному вокальному навчанні збагачує процес формування технічної бази, сприяє розвитку музичного слуху, інтонаційної виразності, уміння володіти диханням і нюансами. Bel canto вимагає цілісного підходу — поєднання техніки, стилю, смаку, здатності до імпровізації та емоційної глибини. 

Отже, звернення до техніки bel canto у вокальних творах доби бароко — це не просто вивчення історії. Це шлях до розуміння основ європейської вокальної культури, до усвідомлення того, як через звук формується зміст, як техніка слугує мистецтву, а не навпаки. І в цьому аспекті досвід минулого стає надійною опорою для сучасного вокаліста й педагога, відкриваючи перед нами світ краси, рівноваги й глибокого музичного сенсу.

Список літератури:

1.  Хоффманн А. Є. Феномен бельканто першої половини XIX століття: композиторська творчість, виконавське мистецтво та вокальна педагогіка : автореф. дис. … канд. мистецтвознав. : 17.00.02 / А. Є. Хоффманн. – М., 2008. – 23 с.

2.  Кириліна Л. В. Класичний стиль у музиці XVIII – початку XIX століть. Самосвідомість епохи і музична практика / Л. В. Кириліна. – М. : Московська держ. консерваторія, 1996. – 192 с.

3. Стахевич О. Г. Основи вокальної педагогіки / О. Г. Стахевич. – Суми : Сумський держ. пед. ун-т ім. А. С. Макаренка, 2002. – 92 с.

4. Луцкер П. В., Сусідко І. П. Італійська опера XVIII століття. У 2 ч. Ч. 2 : Епоха Метастазіо / П. В. Луцкер, І. П. Сусідко. – М. : Класика – XXI, 2004. – 768 с.

__________________________


Науковий керівник: Косинець Іван Іванович, доктор мистецтва, Волинський національний університет імені Лесі Українки





Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter


 Інші наукові праці даної секції
БАЛЕТ "ЧЕРВОНИЙ МАК" Р. ГЛІЄРА ЯК ПРИКЛАД ВТІЛЕННЯ КИТАЙСЬКОЇ ТЕМИ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ МУЗИЧНО-ХОРЕОГРАФІЧНОМУ МИСТЕЦТВІ
15.07.2025 23:29
ОБРАЗИ КИТАЮ В ЄВРОПЕЙСЬКОМУ ОПЕРНОМУ Й БАЛЕТНОМУ МИСТЕЦТВІ XVII-XX СТОЛІТЬ
09.07.2025 21:17
ХОРЕОГРАФІЧНА ОБРАЗНІСТЬ БАРОКОВОЇ СЮЇТИ: МУЗИЧНІ ДЖЕРЕЛА ТА СЦЕНІЧНІ ПРАКТИКИ
04.07.2025 15:25




© 2010-2025 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.economy-confer.com.ua обов’язкове!
Час: 1.135 сек. / Mysql: 1804 (1.013 сек.)