Слово «віктимологія» дедалі частіше вживається в суспільстві, позначаючи науку про осіб, які перебувають у кризовому стані (жертв злочинів, катастроф, відчуження, біженців тощо), та засоби допомоги їм. Вона досліджує постраждалих, їхню поведінку і риси, що сприяють потраплянню у віктимогенно-небезпечні ситуації [2, с. 27].
Одним із ключових понять виступає віктимність — підвищена здатність особи з певних причин ставати об’єктом злочинних посягань. В.О. Туляков конкретизує поняття віктимності як суб’єктивної підвищеної схильності бути жертвою злочину та вразливості як об’єктивної підвищеної можливості стати жертвою злочину [4, с. 13].
Особливу увагу в цій проблемі викликає питання щодо віктимності неповнолітніх, як найбільш вразливої і соціально незахищеної верстви населення з огляду на нестабільну психіку та несформовані ціннісні орієнтири. Їхня віктимність має системний характер, зумовлений як психологічними, так і соціально-психологічними чинниками.
На неї впливають економічні, культурні, політичні проблеми, що дестабілізують суспільство й сприяють формуванню негативних якостей особистості [2, с. 38]. Одна із найбільш яскравих характеристик підліткового віку – особистісна нестабільність, яка виявляється в емоційній лабільності, тривожності, суперечливості почуттів, моральній нестійкості, коливаннях самооцінки.
До суб’єктивних чинників підвищеної віктимності належать: біофізичні (стать, вік, стан здоров’я), фізіологічні (індивідуальні особливості організму), психологічні (мотиви, установки, переконання, патології психіки тощо) [1,.с..2]. Наприклад, фізично слабкі дівчата частіше стають жертвами булінгу; підлітки з вадами здоров’я — ізольованими; надміру слухняні — піддаються маніпуляціям; інтелектуально обдаровані — стикаються з неприйняттям.
Аналізуючи психофізіологічні характеристики неповнолітнього віку, можна дійти висновку, що причиною підвищеної конфліктності з батьками та педагогами, емоційної напруженості, запальності, нестриманості, низького рівня самоконтролю та самокритичності є особливості нервової системи, що мають генетичну основу. Для дітей та підлітків характерна слабкість нервової системи, яка обумовлює надчутливе сприйняття дійсності, вразливість, легкість переходу до збудження та імпульсивності (швидкість реакції, з якої емоції стають спонукальною силою вчинків, без попереднього обмірковування та осмислення), емоційність та інтенсивність переживань.
Зокрема, наприклад, хлопець, який швидко збуджується і не вміє контролювати гнів, може провокувати конфлікти, що закінчуються фізичними нападами на нього з боку інших; участь у небезпечних челленджах, сексуальних експериментах або контактах із сумнівними компаніями, лише для того, щоб отримати схвалення або «відчути себе дорослим». Такі дії нерідко закінчуються ситуаціями, у яких підліток стає жертвою — психологічно або фізично.
Віктимну поведінку в підлітків більшість вчених поділяють на п’ять основних типів: агресивну (схильність до конфліктів, провокацій, емоційна нестійкість), саморуйнівну (ризикована, необачна поведінка як форма протесту чи самоствердження), ініціативну (принциповість і рішучість, що можуть провокувати агресію з боку інших), пасивну (байдужість, емоційне відчуження, ізоляція), некритичну (наївність, довірливість, відсутність життєвого досвіду). Додатково також виокремлюють типи, пов’язані з корисливістю, статевою розбещеністю, побутовими конфліктами, алкоголізмом, психічними відхиленнями тощо [3, с. 62]. Така суголосність позицій вчених, на наш погляд, пов’язана із застосуванням однієї і тієї самої методики «Схильність до віктимної поведінки» О. О. Андроннікової, яка пов’язує віктимність із дезадаптацією та умовами, які зумовлюють дезадаптивний стиль реагування, що призводить до ураження психофізичного здоров’я.
Висновки. Проблема віктимності неповнолітніх потребує особливої уваги, оскільки саме дана вікова група є найбільш вразливою. Психологічна нестабільність, емоційна чутливість, та складнощі із соціалізацією підвищують їхню сприйнятливість до зовнішніх загроз. Серед чинників віктимності виділяють як біологічні (вік, стать, фізичний стан), так і психологічні (низький самоконтроль, нестійка самооцінка, імпульсивність, тривожність, депресивність). Дослідники зазвичай виокремлюють п’ять основних типів віктимної поведінки у підлітків: агресивний, саморуйнівний, ініціативний, пасивний і некритичний.
Список використаних джерел:
1. Берднік І.В., Беребенець К.А. Особливості віктимності неповнолітніх та шляхи запобігання їй. URL:https://doi.org/10.24144/2788-6018.2021.03.29
2. Гарькавець С. О. Психологічні основи віктимології. Навчально-методичний посібник. Київ: Вид-во СНУ ім. В. Даля, 2023. - 170 с.
3. Папуша В.В. Віктимна поведінка підлітка: форми прояву та їх аналіз/Наука і освіта: Науково-практичний журнал Південноукраїнського національного педагогічного університету імені К.Д. Ушинського. - Nº 11.– 2016. - 60-66 с.
4. Туляков В.О. Вчення про жертву злочину: соціально-правові основи: автореф. Дис. д-ра юрид. наук: 12.00.08. Одеса, 2001. - 38 с.
_______________________
Науковий керівник: Ташматов Вячеслав Абдуллайович, кандидат психологічних наук, доцент, доцент кафедри психології, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри економіки та маркетингу, Національний університет «Одеська юридична академія»
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter