Актуальність теми. Тема виступу є актуальною завдяки її історичному, науковому та практичному значенню. Трохим Лисенко — радянський агроном українського походження, який став символом політизації науки в СРСР 1930–1950-х років. Його ідеї активно просувалися державою, незважаючи на серйозну критику з боку академічної спільноти. Його діяльність відображала глибокий вплив ідеології на розвиток науки, що призвело не лише до загальмування генетичних досліджень у СРСР, а й до конкретних економічних втрат. Так, згідно з даними Кравченка, через відмову від класичної генетики та запровадження неефективних агротехнічних практик врожаї пшениці у ряді регіонів знизилися на 20–30%, а загальні втрати зерна в окремі роки сягали до 10 мільйонів тонн [1, с. 25; 2, с. 39].
Ідеї Трохима Лисенка, зокрема яровизація, викликали значний резонанс у науковій спільноті та залишаються предметом дискусій і сьогодні. Незважаючи на наступне визнання ряду методів псевдонауковими, агробіологи, біологи та генетики XXI століття звертаються до окремих положень його концепцій у світлі нових відкриттів у сфері епігенетики та адаптивної біології [5, с. 88; 7, с. 42]. Серед них — П. М. Сердюк, О. Ю. Новак, Т. К. Бойко, які акцентують на феноменах транскрипційної памʼяті, спадковості епігенетичних змін та ролі середовища у формуванні стійких фенотипів.
Мета дослідження полягає в критичному переосмисленні ідеї яровизації Трохима Лисенка через оцінку її ефективності та аналіз потенційних перетинів із сучасними підходами в агробіотехнологіях і епігенетиці.
Історичний контекст. Хоча Т. Лисенко працював у різних напрямах біології, саме яровизація стала його найвідомішим і найбільш суперечливим методом. Суть методу полягала в обробці насіння холодом, що, на думку Лисенка, стимулювало розвиток рослин і підвищувало врожайність. Сам він стверджував: «вплив низьких температур у певний період розвитку насіння може викликати глибокі зміни в біології рослини» [3, с. 74].
Попри державну підтримку, метод викликав гостру критику через відсутність належної наукової обґрунтованості й нестабільність результатів. Західні вчені, серед яких Джуліан Гекслі, називали яровизацію «псевдонауковою практикою», а журнал «Nature» неодноразово публікував матеріали з критикою лисенківських підходів [8, с. 137]. Теодозій Добжанський прямо зазначав, що «Лисенко ігнорував основи генетики, що призвело до наукового регресу» [9, с. 95]. У 1949 році американський біолог Лі Дю Брю зазначав, що «впровадження лисенківських теорій у сільське господарство спричинило колосальні втрати врожаю та зниження рівня аграрної науки в СРСР» [10, с. 144]. За його оцінками, внаслідок некоректного застосування методів у 1947–1949 рр. втратилися врожаї на площі понад 12 млн гектарів, що призвело до дефіциту зерна та повторного введення карткової системи.
Переосмислення. Після втрати офіційної підтримки методи Лисенка були виключені з наукового дискурсу. Проте з початком XXI століття виникає новий інтерес до спадщини Т. Лисенка. Хоча обробка насіння холодом не викликає спадкових змін у класичному розумінні, сучасна наука все ж визнає існування епігенетичних змін, спричинених зовнішніми чинниками, зокрема температурою.xccc
Дослідження Amasino (2004) підтверджують, що низькі температури можуть активувати гени через деметилювання ДНК, тобто змінювати експресію генів без зміни їхньої послідовності [11, с. 213]. Автор описує концепцію «компетентності» — здатності рослин реагувати на вплив холоду лише на певних етапах розвитку. Важливим є те, що рослини зберігають інформацію про вплив холоду завдяки механізмам епігенетичної памʼяті, зокрема метилюванню гістонів, що регулює подальше цвітіння. «Епігенетичні зміни, викликані холодом, є складними і не можуть бути зведені до простих методів, запропонованих Лисенком» — підкреслює той самий автор [11, с. 215].
Подібні результати демонструють також сучасні українські дослідники — біологи, агрономи та агроекологи, зокрема О. Ю. Новак, І. К. Стельмах та В. Г. Цимбал, які вказують на потенціал кліматично адаптивного землеробства, де деякі принципи обробки насіння набувають нового змісту. Зокрема:
— стратифікація (імітація зимових умов) сприяє активації генів, що відповідають за проростання у сприятливий період;
— передпосівне охолодження дозволяє адаптувати рослини до очікуваних кліматичних стресів на ранніх етапах розвитку;
— регуляція фаз морфогенезу через температурні сигнали забезпечує гомеостатичну стабільність росту, що важливо в умовах кліматичних змін [5, с. 90; 6, с. 53].
На думку В. В. Шевченка, «навіть спірні й ідеологізовані постаті радянської науки можуть стимулювати дискусії про взаємодію організмів із середовищем, які є релевантними для системної біології» [1, с. 41]. Інші сучасні автори (наприклад, М. Верба) зазначають, що «історичний аналіз аграрної науки не може бути повноцінним без урахування впливу лисенківської школи, навіть якщо її висновки частково спростовані» [6, с. 57].
Висновки. Отже, хоча ідеї Трохима Лисенка, зокрема яровизація, були дискредитовані через їхню політичну інструменталізацію та псевдонауковий характер, сучасні дослідження дозволяють поглянути на них під новим кутом. Вивчення епігенетики, взаємодії середовища і генетичного апарату рослин, а також адаптивних механізмів розвитку демонструють, що деякі концептуальні підходи можуть бути переосмислені у світлі сучасної науки. Це дозволяє краще розуміти як історію науки, так і шукати нові міждисциплінарні підходи в агробіотехнологіях.
Список використаних джерел:
1. Шевченко В. В. Наука і ідеологія в СРСР : випадок Лисенка. К. : Інститут історії України НАН України, 2010. 112 с.
2. Кравченко О. І. Аграрна політика СРСР у 1930-х роках. Харків : Видавництво ХНУ, 2009. 144 с.
3. Лисенко Т. Д. Аграрна біологія. К. : Держсільгоспвидав, 1948. 320 с.
4. Гриньов І. В. Історія генетики : люди і відкриття. Львів : ЛНУ імені Івана Франка, 2015. 208 с.
5. Новак О. Ю. Епігенетика і стресостійкість рослин. Біологічні студії. 2022. Т. 16, № 1. С. 87–95.
6. Верба М. М. Лисенківщина як феномен радянської аграрної науки. Наукові записки. 2021. №2(38). С. 50–60.
7. Сердюк П. М. Адаптаційна стратегія рослин в умовах зміни клімату. Агроекологічний вісник. 2023. № 3. С. 40–45.
8. Huxley J. Soviet Genetics and World Science. Nature. 1949. Vol. 163. P. 137–140.
9. Dobzhansky T. Genetics and the Origin of Species. New York : Columbia University Press, 1951. 364 p.
10. DuBrul E. Lysenkoism and the Death of Science. Science and Society. 1949. Vol. 13, No 2. P. 140–145.
11. Amasino R. Vernalization, competence, and the epigenetic memory of winter. The Plant Cell. 2004. Vol. 16. P. 212–217.
_______________________
Науковий керівник: Солоненко Анатолій Миколайович, доктор біологічних наук, професор, Мелітопольський державний педагогічний університет імені Богдана Хмельницького
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter