Україна приєдналася до Угоди про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю (1994) 15 квітня 1994 року (далі - Угода про застосування статті VII ГАТТ). Угода про застосування статті VII ГАТТ встановлює правила визначення митної вартості товарів для цілей обкладання митними платежами. Вона є ключовим документом у міжнародній торгівлі, оскільки визначає, як країни-учасники обчислюють митні платежі.
Під час розробки свого законодавства кожен член передбачає цілковите або часткове включення до митної вартості або виключення з неї вартості транспортування імпортованих товарів до порту або місця ввезення.[1]
Остаточне закріплення вищевказаних вимог Угоди про застосування статті VII ГАТТ у національному митному законодавстві України відбулось у статті 58 Митного кодексу України, який набув чинності 01.06.2012.
Відповідно до пункту 5 частини 10 статті 58 Митного кодексу України до митної вартості товарів включаються витрати на їх транспортування до місця ввезення на митну територію України. Витрати на транспортування товарів включаються до митної вартості, якщо вони не включені до ціни оцінюваних товарів. [2]
Міжнародні товари прямують в України з багатьох країн світу. Логістичні маршрути їх переміщення можуть бути доволі протяжними та складними, включати в себе перевезення різними видами транспорту тощо. До перевезень товарів залучаються транспортно-експедиторські організації та комерційні перевізники. Значна кількість поставок товарів, кінцевими покупцями яких є українські суб’єкти господарювання, здійснюється із застосуванням комбінованих видів транспорту, через морські порти європейських країн з подальшим перевантаженням на автомобільні, залізничні види транспорту. При такому переміщенні товарів значно збільшується кількість отриманих послуг з доставки товару та відповідно транспортних витрат, які повинні бути включеними до митної вартості товарів під час її розрахунку.
Вищезазначені чинники формують вартість доставки товарів, яка в свою чергу є витратою імпортера, якщо така вартість не включена до ціни товарів. Вартість витрат на транспортування має значну питому вагу у митний вартості товарів, як бази оподаткування митними платежами, а тому ефективність здійснення контролю достовірності її декларування є актуальним питання у митній справі.
Якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, під час митного оформлення товарів для вільного обігу на митній території України, разом з митною декларацією подаються документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваного товару.
Відповідно до пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів зобов’язаний здійснювати контроль заявленої декларантом митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
З цією метою митному органу пунктами 1, 2 частини 5 статті 54 Митного кодексу України надано право:
1) упевнюватися в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку, поданих для цілей визначення митної вартості;
2) у випадках, встановлених Митним кодексом України, письмово запитувати від декларанта встановлені статтею 53 Митного кодексу України додаткові документи та відомості, якщо це необхідно для прийняття рішення про визнання заявленої митної вартості. [2]
Вищевказані норми чинного законодавства є по суті імплементацією положень статті 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ, відповідно до яких ніщо в цій Угоді не тлумачиться як таке, що обмежує або ставить під сумнів право митних адміністрацій упевнитися в істинності або точності будь-якої заяви, документа чи декларації, поданих для цілей митного оцінювання. .[1]
Митні органи упевнюються в достовірності або точності будь-якої заяви, документа чи розрахунку поданих декларантами, у тому числі щодо вартості транспортування товарів, шляхом аналізу відомостей, які містяться у таких документах, та їх перевірки методом співставлення із наявними у митних органів даними про тарифні ставки з перевезення, про вартість перевезення за аналогічним маршрутом товарів, які декларувалися іншими суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, даними щодо вартості міжнародних перевезень від провідних експедиторських компаній з відкритих джерел в мережі Інтернет тощо.
У випадках, якщо за результатами проведеної митним органом вищевказаної роботи з оцінки ризиків з’ясовано, що відомості про вартість витрат на транспортування товарів, які внесені декларантом до митної декларації, мають ознаки недостовірності, що в свою чергу може свідчити про заниження бази оподаткування, для забезпечення можливості подальшої реалізації контрольних функцій, таких як запит у декларанта додаткових документів, що підтверджують митну вартість, митниця переходить до поглибленого вивчення документів, які подані разом з митною декларацією.
Цей процес включає в себе виявлення у поданих разом з митною декларацією документах розбіжностей, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, виявлення ознак підробки або встановлення відсутності у таких документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті товари.
Адже законодавець у частині 3 статті 58 Митного кодексу України чітко визначив, що лише за умови виявлення таких фактів та наявності таких умов, митний орган має право запитувати у декларанта додаткові документи, що підтверджують митну вартість товарів.
Процес оформлення правовідносин між замовником - імпортером та виконавцем – експедитором/перевізником по організації доставки товару щонайменше включає в себе такі етапи як, переддоговірна робота з пошуку експедитора або перевізника, узгодження істотних умов майбутнього правочину, укладання договору з організації перевезення, складання сторонами заявки на здійснення перевезення конкретної партії товару, безпосереднє надання послуги по організації доставки товару, про що складається акт наданих послуг, виконаних робіт, відбувається виставлення рахунку на оплату таких послуг, проводиться оплата замовником послуг виконавця.
Цікаво, що Митний кодекс України, незважаючи на чималу кількість господарсько-фінансових документів, які сторони складають під час процесу організації доставки вантажу, та якими сторони фактично оформлюють свої правовідносини, не визначив конкретного документу або їх переліку, які повинні подаватися декларантом митному органу для підтвердження числових значень витрат на транспортування товару.
Розповсюдженим документом на підтвердження фактично понесених витрат на транспортування товару, який надається під час його декларування у митниці, є довідка про транспортні витрати. Верховним судом України підтверджена допустимість використання такого документа для підтвердження числових значень вищевказаної складової митної вартості.
Якщо закон не визначає доказ (докази), винятково яким (-ми) має підтверджуватися розмір витрат на перевезення, то такі витрати можуть підтверджуватися будь-якими доказами. Митний кодекс України не визначив вид доказів, якими має підтверджуватися розмір витрат на перевезення товарів (не вказав, що такими доказами можуть бути лише фінансові та/або бухгалтерські документи), а тому довідка про транспортні витрати є допустимим доказом на підтвердження витрат на перевезення товарів. [3]
Таким чином, як найчастіше буває, під час перевірки документів на предмет наявності у них розбіжностей, виявлення ознак підробки або встановлення відсутності в них всіх відомостей про числові значення складової митної вартості товарів, митниця має справу з аналізом даних, які містяться саме у довідці про витрати на транспортування. Такий документ складається експедитором або перевізником у довільній формі та, як вже зрозуміло, не має законодавчо встановлених обов’язкових вимог до змісту, у зв’язку із чим може містити мінімум інформації про перевезення.
На практиці, під час проведення роботи з аналізу, виявлення та оцінки ризиків, а саме під час перевірки документів, що містять відомості про вартість перевезення товару може виявлятися, що вони не містять всіх відомостей про вартість перевезення, або містять відомості, які різняться з даними, що зазначені в інших товарно-супровідних документах. Як приклад, довідка про транспортні витрати, рахунок на транспорті послуги:
- складені особою, яка не здійснювала фактичне перевезення товару згідно із даними автотранспортної накладної (CMR);
- містять відомості про місце відправлення (завантаження) товару, відмінні від тих, що зазначені в CMR, рахунках-фактурах тощо.
Також може бути встановлена відсутність у таких документах відомостей про задекларовані числові значення вартості витрат на транспортування або такі документи можуть містити ознаки підробки.
В таких випадках виникає необхідність отримання від декларанта документів, які б відображали повний перелік відомостей про осіб, що пов’язані із перевезенням, дані про всі етапи переміщення товару (маршрут слідування, залучення третіх осіб до процесу перевезення), інформацію про фактичну вартість наданих послуг, тобто більш детальну інформацію про транспортування товару.
Крім того, саме у таких випадках частиною 3 статті 53 Митного кодексу України передбачена можливість отримання митницею додаткових документів від декларанта протягом 10 календарних днів.
Такими документами могли б бути договори на транспортно-експедиторське обслуговування, заявки на перевезення, акти виконаних робіт, наданих послуг з організації перевезення, банківські платіжні документи про оплату послуг з транспортування товару.
Перелік додаткових документів, які митниця праві вимагати від декларанта, визначений частиною 3 статті 53 Митного кодексу України та складається з наступних: договори (угоди, контракти) із третіми особами та рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов’язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту), виписка з бухгалтерської документації, ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів, каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару, копія митної декларації країни відправлення, висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
При цьому Верховним Судом України зауважено про те, що витребувати необхідно ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, а не всі, які передбачені статтею 53 Митного кодексу України. [4]
Крім того, забороняється вимагати від декларанта будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені у статті 53 Митного кодексу України.[2]
Як бачимо, у наведеному переліку відсутні документи у вигляді договорів на організацію перевезення, заявки, акти наданих послуг, рахунки на оплату та банківські платіжні документи про оплату таких послуг тощо, які зазвичай складаються під час виконання господарської операції та, у яких зафіксовано факт її здійснення. Перелік документів, наведений у частині 3 статті 53 Митного кодексу України, взагалі не містить таких, які стосуються транспортування товару.
Отже, під час практичної реалізації повноважень по контролю складової митної вартості – витрат на транспортування товару, за наявності у поданих одночасно із митною декларацією документах розбіжностей або відсутності у них повних відомостей про задекларовані числові значення таких витрат, митниця позбавлена можливості отримати від декларанта належні документи, які складаються сторонами при перевезенні товарів, у зв’язку із відсутністю останніх у законодавчо встановленому переліку документів, які можуть бути витребувані у декларанта.
Таким чином, за діючого стану правового регулювання питання перевірки достовірності декларування витрат на транспортування, за результатами роботи з аналізу документів митниця фактично може лише констатувати факт наявності розбіжностей або відсутності у поданих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення витрат на доставку товару, однак позбавлена можливості звернутися до декларанта за отриманням саме тих, документів, якими виявлені розбіжності можуть бути усунуті або спростовані, а числові значення можуть - підтверджені.
Поряд з цим стаття 17 Угоди про застосування статті VII ГАТТ визначає, що під час застосування Угоди митні адміністрації можуть відчувати потребу робити запити стосовно істинності або точності будь-якої заяви, документа або декларації, поданої до них для цілей митного оцінювання. Таким чином, ця стаття визнає, що може бути зроблено запити, які, наприклад, спрямовані на перевірку того, чи є елементи вартості, оголошені або пред'явлені до митниці у зв'язку з визначенням митної вартості, повними та правильними. Члени відповідно до свого національного законодавства та процедур мають право очікувати повного сприяння імпортерів стосовно цих запитів. [1]
До моменту актуалізації норм чинного митного законодавства України, потреба у якій зумовлена об’єктивною практичною необхідністю, дієвий контроль за достовірність декларування витрат на транспортування товарів можливо забезпечити завдяки сумлінним суб’єктам зовнішньоекономічної діяльності, які самостійно за власним бажанням подають додаткові наявні у них документи (договори, заявки, акти наданих послуг, рахунки на оплату, банківські платіжні документи тощо) для підтвердження заявлених витрат на транспортування, реалізуючи своє право, передбачене частиною 6 статті 53 Митного кодексу України.
Список літератури:
1. Угода про застосування статті VII Генеральної угоди про тарифи й торгівлю 1994 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/981_011#Text
2. Митний кодекс України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4495-17#Text
3. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.05.2019 у справі № 804/16553/14. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/82119177
4. Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 15.02.2024 у справі № 815/5838/17. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/117022750
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter