Мідь є одним із важливих незамінних мікроелементів, які необхідні для нормальної життєдіяльності людини. В 1928 році вчений із Шотландії Д. Робертс Вільям зарахував мідь до «металів життя».
Організм людини містить близько 50-100 мг міді, причому половина цієї кількості припадає на м’язову тканину та кістки, 10% міститься в печінці. Також помірний резерв міді є в серці, нирках, крові, шкірі, волоссі, легенях, кишечнику, селезінці, органах ендокринної системи.
Щоденне споживання Cu дорослими загалом змінюється від ~1,0– 2.5 мг, що відповідає 15–45 мкг/кг маси тіла. Продукти типу печінки і нирок містять високі рівні Cu. Риба, фрукти, злаки, горіхи і зелені овочі – це хороші джерела Cu, тоді як м'ясо містить нижчі рівні, і деякі продукти, що містять молоко, мають низькі рівні Cu. ВОЗ (1996) запропонувала щоденні вимоги: 1.2 мг Cu/день для дорослих жінок і 1.3 мг Cu/день для дорослих чоловіків. Щоденні вимоги для дітей і немовлят залежать від віку.
Не менше проблем ніж дефіцит міді, виникає і при надмірному надходженні міді в організм людини. Існує два основних шляхи надходження надлишкових кількостей міді – сільськогосподарський та промисловий.
Основним джерелом сільськогосподарського надходження надлишку міді є порушення правил безпеки при застосуванні мідьвмісних засобів захисту рослин та добрив.Станом на початок 2024 року в Україні, за даними Інформаційного агрегатора «Пестициди під контролем» зареєстровано та дозволено ло використання 1166 торгових назв добрив, до складу яких входить мідь. Найбільш вразливий контакт зі сполуками міді відбувається в промисловості. Дивно, але зовсім мало в літературі інформації стосовно впливу Cu на заводах, що виробляють Cu або використовують її у виробництві різної продукції. Потрапляючи в організм, сполуки міді з’єднуються з білками, утворюючи альбумінати. які можуть мати місцеву в’яжучу та припікаючу дію на слизові оболонки. Окрім того, усім препаратам, які містять мідь, властива загальнотоксична дія з переважанням гемолітичного і капіляротоксичного ефектів. Що стосується отруєнь міддю, то вони можуть бути пов’язані з тривалим збереженням їжі в нелудженому мідному посуді, на стінках якої (при зволоженні) можуть утворюватися токсичні сполуки [1.7]. Клінічна картина гострого отруєння залежить від шляху, яким отрута потрапила в організм. У разі потрапляння отрути у травний канал з'являються металевий присмак у роті, слинотеча, блювання (блювотні маси забарвлені в синьо-зелений колір), біль у животі, пронос (іноді кривавий), втрата апетиту. У потерпілого знижується температура тіла, розвивається слабкість. У подальшому спостерігаються ознаки гемолізу: розвивається жовтяниця. У важких випадках порушується дихання і серцева діяльність, розвивається кома, може настати смерть. Якщо отрута потрапила в організм через органи дихання, після незначного прихованого періоду розвивається «мідно-отруйна лихоманка»: постраждалого морозить, з’являються слабкість, різкий кашель, часто з виділенням зеленуватого мокротиння, носові кровотечі, підвищується температура тіла. Одночасно виникають біль у животі, пронос, прискорюється пульс. Лихоманковий стан може тривати кілька діб і, як правило, закінчується одужанням. Дуже часто хворий не може виявити хронічні отруєння на початковій стадії. Оскільки слабість, зниження працездатності, стомлюваність перші прояви отруєнь списуються на інші причини. Найчастіше отруєння вражає шлунково-кишковий тракт і нервову систему.
У разі хронічного отруєння постраждалі скаржаться на поганий апетит, слинотечу, біль у животі, нудоту, пронос, запалення ясен, біль під грудьми і по ходу кишок, подразнення слизових оболонок верхніх дихальних шляхів. На шкірі часто з’являються ділянки подразнення - алергічні контактні дерматити. При хронічній інтоксикації спостерігається зеленувато-жовте чи зеленувато-чорне забарвлення шкіри обличчя і волосся. [3].
Лікування отруєнь препаратами міді – тільки стаціонарне.
Висновок. Враховуючи вищевказане, можна зазначити, що мідь є дуже важливим елементом, що впливає на функціонування людського організм. Вона не просто є необхідною для нормальної життєдіяльності, а при правильному використанні має суттєві лікувальні властивості. Однак, при необережному поводженні з цим металом, мідь може значно погіршити здоров'я людини.
Вона є кумулятивною отрутою і в малих дозах проявляє неспецифічну дію, що призводить до безсимптомного накопичення змін в органах і тканинах.
Незважаючи на велику кількість наукових досліджень, проведених протягом останніх років, залишаються ще не цілком з’ясовані механізми дії міді, особливо в субтоксичних та низькотоксичних дозах. Подальші дослідження впливу міді на організм допоможуть краще зрозуміти її токсичну дію, розробити ефективні засоби лікування та профілактики розвитку інтоксикації сполуками міді.
Список літератури:
1. Безпека життєдіяльності. За ред. Я. І. Бедрія. — Львів. 2000.
2. Krachler М., Domej W. (2001) Clinical laboratory parameters in osteoarthritic knee-joint effusions correlated to trace element concentrations. Biol. Trace Elem. Res., 79(2): 139 148.
3. Гігієна праці. A.M. Шевченко, О.П. Яворовський, Г.О. Гончарук та ін. — К Інфотекс, 2000.
4. Корсак К.В.. Плахотнік О.В. Основи екології. — 2-ге вид. — К МАУІ. 2000.
5. ІАС «Аграрії разом» / електронний ресурс – режим доступу https://agrarii-razom.com.ua/groups-active-ingredients/spoluki-midi
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter