У культурологічному дискурсі соціальні проблеми розглядаються як складні, системні явища, що виникають у результаті дисбалансів у суспільстві та знаходять своє відображення у формах культурної репрезентації. У цьому контексті поняття «соціальна проблема» набуває міждисциплінарного значення, охоплюючи не лише соціологічні, а й філософські, психологічні, естетичні та комунікативні аспекти. Культурологія, спираючись на широку методологічну базу, розглядає соціальні проблеми як культурні маркери епохи, що виявляються через символічні системи, дискурси, практики повсякденного життя і, насамперед, через візуальну комунікацію. Це означає, що соціальні проблеми в культурології не зводяться лише до об'єктивно фіксованих кризових явищ, а розглядаються як конструкції, які існують у контексті цінностей, переконань, ідеологій та культурної пам’яті [4, с. 12].
Сама природа соціальних проблем вимагає інтегративного підходу, який поєднує аналіз соціального досвіду, масової свідомості та культурного середовища. Соціальні проблеми стають предметом культурологічного осмислення тоді, коли вони набувають публічного звучання, стають об’єктом культурного відображення — через мистецтво, літературу, кіно, театр, медіа, візуальні образи. У такому випадку соціальна проблема не просто фіксується, а набуває семіотичної структури, символізується і перетворюється на артефакт. Таким чином, у культурології соціальна проблема — це не тільки феномен дійсності, а й результат символічного конструювання реальності [2, с. 15].
З огляду на це, культурологія розглядає соціальні проблеми у світлі категорій соціальної справедливості, влади, ідентичності, репрезентації, маргіналізації, травматичного досвіду. Культурні практики не лише описують соціальні проблеми, а й створюють умови для їх легітимації чи делегітимації. Наприклад, питання бідності або расизму можуть залишатися на периферії суспільної уваги доти, доки не отримають художньо-символічної артикуляції — у книзі, фільмі, коміксі, вуличному мистецтві. І навпаки, репрезентація у культурному просторі надає проблемі публічного виміру, викликає емпатію, занепокоєння, дискусії, політичну реакцію. Таким чином, культурна репрезентація соціальної проблеми є механізмом її публічного існування.
Одним із ключових понять у цьому контексті є «медіатизація соціальних проблем» — процес, у межах якого соціальні явища потрапляють у поле дії масової комунікації, перетворюючись на впізнавані образи, емоційні сценарії, естетичні структури. Це відбувається через інструменти візуальної культури, зокрема графіку, фотографію, відео, ілюстрацію, та в сучасних умовах — через комікси та графічні романи. Ці медіа, поєднуючи текст та зображення, мають особливу силу впливу, адже створюють синкретичні форми комунікації, які здатні до швидкої передачі змістів, асоціацій, афективних сигналів. Саме тому вони стають потужним інструментом відображення соціальних проблем — війни, дискримінації, насильства, бідності, психічного здоров’я тощо. [1, с. 99]
Важливо підкреслити, що в культурології поняття соціальної проблеми тісно пов’язане з категорією конфлікту. Конфлікт виступає не лише як соціологічна реальність, а як культурна динаміка, що виявляється у зміні наративів, переосмисленні цінностей, розриві традиційної символіки.
Культурологічне розуміння соціальних проблем має також критичну функцію — воно дозволяє не лише описувати явища, але й виявляти механізми влади, які формують суспільне ставлення до певних тем. Чому одні проблеми табуюються, а інші гіпертрофовано драматизуються? Які культурні коди обумовлюють суспільну увагу до певного кола питань? Як засоби масової комунікації та індустрії культури впливають на розподіл символічного капіталу між різними соціальними групами? Відповіді на ці питання формують ядро культурологічного аналізу. Комікс як елемент візуальної культури стає не лише дзеркалом, а й актором у цьому процесі: через жанрові засоби він транслює конкретні ідеології, маніпулює або демістифікує суспільні уявлення, виступає в ролі медіатора між особистим і колективним досвідом.
Таким чином, у культурологічному дискурсі соціальні проблеми — це не лише об’єкти знання, але й процеси, що формуються в культурі, транслюються через образи, смисли, історії. Їх осмислення потребує уваги до контексту, до історії репрезентації, до механізмів символічної влади. І саме в цьому полягає унікальність культурологічного підходу — у здатності розглядати соціальні проблеми не лише як реальність, а як спосіб мислення про реальність. Такий підхід дозволяє не просто ідентифікувати проблему, а й зрозуміти, як вона була сконструйована, як функціонує в масовій свідомості та як може бути переосмислена в рамках культурного виробництва [3, с. 42].
Список літератури
1. Бартош, О. В. (2020). Комікси як засіб ідентифікації в умовах війни: український досвід. Наукові записки НаУКМА. Культурологія, 3(179)108 с.
2. Ковальчук І. Становлення коміксу як жанру сучасної літератури // Філологічні науки. 2020. № 4. 117 с.
3. Король В. Герої коміксів – це ми? Комікс як культура наративу соціально-цивілізаційного позитиву // Укрінформ. 2019. 60 с.
4. UNICEF Україна. (2022). Захищай права разом: комікси для підлітків про безпеку та рівність. Київ: ЮНІСЕФ. 52 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter