Стріт-арт (вуличне мистецтво) — це форма візуального мистецтва, що виникає у публічному просторі та взаємодіє безпосередньо з широкою аудиторією. Його головна мета — звернути увагу на соціальні, політичні, культурні чи особисті теми, оминаючи традиційні інституції, як-от музеї чи галереї. Від інших жанрів мистецтва стріт-арт відрізняється демократичністю, доступністю, часто — анонімністю, а також тимчасовим характером.
Історично стріт-арт виник у 1970-х роках у Нью-Йорку як частина молодіжної субкультури графіті, пов’язаної з хіп-хопом. З часом ця практика еволюціонувала: від нелегальних тегів і написів до масштабних муралів, інсталяцій, трафаретів, цифрового та екологічного мистецтва. У XXI столітті стріт-арт перетворився на впливовий напрямок креативних індустрій, що поєднує урбаністику, дизайн, медіа та соціальну активність.
Стріт-арт виконує кілька важливих функцій. Він естетизує міський простір, формує локальну ідентичність, може ставати засобом протесту або пам’яті. Його роботи часто містять глибокі символічні або сатиричні меседжі, що актуалізують важливі суспільні питання. Завдяки доступності стріт-арт доносить зміст до максимально широкої аудиторії, змушуючи людей переосмислювати навколишнє середовище. Сучасні стріт-артисти, такі як Бенксі, JR або Shepard Fairey, стали глобально відомими, перетворивши вуличне мистецтво на форму інтелектуального, іноді політичного висловлювання. Його застосовують у брендингу міст, туристичних проєктах, культурних стратегіях. Попри це, стріт-арт досі балансує між незалежністю та інституціоналізацією, між вуличним протестом і офіційним замовленням.Таким чином, стріт-арт — це не просто малюнки на стінах, а сучасна мова міста, що формує культурний діалог у суспільстві [2, с.1].
Історія стріт-арту бере свій початок у 1960–1970-х роках у США, зокрема в Нью-Йорку та Філадельфії. Перші зразки — це графіті, які молоді люди наносили на стіни та вагони метро, часто як спосіб самовираження або заяви про приналежність до певної вуличної банди. Одними з найвідоміших піонерів стали Cornbread у Філадельфії та TAKI 183 у Нью-Йорку, які популяризували культуру тегінгу — підписів псевдонімів на поверхнях міста. У 1980-х роках графіті почало еволюціонувати у більш складні форми, з’явилися стилізовані шрифти, кольорові композиції та перші «повноцінні» роботи з естетичним змістом. Водночас влада почала боротися з нелегальними написами, але це лише посилило дух спротиву серед художників. У 1990-х роках почався перехід до стріт-арту як до окремого мистецького напряму. Художники почали не лише підписуватися, а й створювати осмислені візуальні меседжі. Важливими стали роботи, що несли соціальне, політичне або філософське послання. З’явились нові техніки: трафарети, постери, інсталяції. На початку 2000-х років стріт-арт вийшов за межі субкультури і став частиною глобального культурного процесу. Такі митці, як Бенксі (Велика Британія), JR (Франція), Shepard Fairey (США), перетворили його на форму громадянського висловлювання та інтелектуального мистецтва [1, с.5].
У Європі особливим символом стала Берлінська стіна, прикрашена політичними графіті. Після її падіння вона стала відкритою галереєю під відкритим небом. Подібні приклади з’явилися у Парижі, Лондоні, Варшаві, а згодом — і в Україні. Таким чином, стріт-арт пройшов шлях від хуліганських написів до глобального інструменту культури, який одночасно є формою протесту, мистецтва й урбаністичної трансформації. Стріт-арт охоплює широкий спектр художніх практик, які виникають у публічному міському просторі. Його форми відрізняються як за технікою виконання, так і за змістом. Основною спільною рисою залишається прямий діалог із середовищем і глядачем.
1. Графіті — один із найстаріших і найвпізнаваніших жанрів стріт-арту. Найпростіша форма — теги (псевдоніми митців), які наносяться за допомогою маркерів чи аерозолю. Складніші форми — throw-up (швидкі кольорові літери) і wildstyle (заплутані, стилізовані шрифти). Часто графіті є формою візуального протесту або заявою про ідентичність.
2. Трафарет (stencil) — техніка, яка дозволяє швидко переносити заготовлені зображення на поверхні. Її популяризували художники як Бенксі. Завдяки простоті та тиражуванню трафарети часто використовуються у політичному мистецтві.
3. Мурали — великі розписи на фасадах будівель. Вони найчастіше виконуються легально та стають частиною міського ландшафту. Мурали можуть мати соціальне, історичне або культурне значення.
4. Постер-арт і стікери — тимчасові зображення, наклеєні на поверхні. Це ефективний інструмент вуличної агітації та масового розповсюдження меседжів.
5. Інсталяції — об’ємні об’єкти, інтегровані у міське середовище. Можуть включати незвичні матеріали: дерево, метал, тканину, пластикові конструкції.
6. Digital та AR-графіті — новітні техніки, що використовують проєкції, доповнену реальність і цифрові додатки. Ці роботи часто інтерактивні, змінюються залежно від часу доби або дій глядача.
7. Еко-стріт-арт (moss graffiti) — зображення, створені з живого моху або природних матеріалів. Поєднує естетику з екологічним меседжем.
Кожна техніка має свої особливості й цілі, але всі вони формують унікальну мову стріт-арту — мистецтва, що живе разом із містом [3, с.4].
У XXI столітті стріт-арт вийшов за межі субкультури і перетворився на вагомий елемент глобальної культури. Він перестав бути винятково актом спротиву або вандалізмом і став легітимною формою мистецтва, що активно співпрацює з державними інституціями, приватними компаніями та культурними організаціями.
Сьогодні стріт-арт виконує багатофункціональну роль. Передусім він слугує естетизацією міського простору: яскраві мурали прикрашають фасади будинків, перетворюючи звичайні вулиці на арт-галереї під відкритим небом. Ці роботи стають символами міст, туристичними атракціями, частиною брендування територій. Друга важлива функція — комунікативна. Стріт-арт звертається до глядача напряму, часто порушуючи соціальні, політичні, екологічні та психологічні теми. Він слугує голосом вулиці, привертаючи увагу до проблем, які залишаються невидимими в традиційних медіа. Третій аспект — інтеграція в креативні індустрії. Багато митців працюють легально, отримують замовлення від міських адміністрацій, галерей, міжнародних фестивалів. Стріт-арт став частиною таких галузей, як реклама, урбаністика, графічний дизайн, культурна політика [4, с.7].
Отже, стріт-арт як явище сучасної культури пройшов складний шлях — від маргінального графіті до визнаної форми публічного мистецтва та складової креативних індустрій. У його основі лежить прагнення до вільного самовираження, до відкритого діалогу з глядачем, до візуального реагування на актуальні соціальні, політичні та культурні події.
Список використаних джерел
1. Art Heaven. Авторські мурали, розпис фасаду [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://artheaven.space/murals-ua 5с.
2. Enigma News. Стріт-арт 21 століття в Україні [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://enigma.ua/articles/strit-art-21-stolittya-v-ukraini 4 с.
3. Забара М. Стріт-арт у деталях: чому це мистецтво? [Електронний ресурс] // Громадський простір. – Режим доступу: https://www.prostir.ua/?library=strit-art-u-detalyah-chomu-tse-mystetstvo. 5с.
4. Український дім. Стріт-арт – мистецтво, що виходить за межі [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.uadim.in.ua/post/strit-art-mystetstvo-shcho-vykhodyt-za-mezhi. 4 с.
5. Leopolis.News. Як зрозуміти стріт-арт: мистецтво чи вандалізм? [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://leopolis.news/yak-zrozumiti-strit-art-mistecztvo-chi-vandalizm/ 7 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter