Скульптура в епоху Відродження знову стала рівноправним елементом в архітектурних ансамблях. Збільшився тематичний діапазон скульптури: митці звертаються до реальності, до реальних осіб, до людей, позбавляючись релігійно-містичних обмежень середньовіччя. У роботах з'являються образи античної міфoлогії та християнства, разом з зображеннями реальних людей та сучасних героїв.
В цей час створюються кінні статуї, призначені для прикраси міських площ, наслідуючи давньоримське мистецтво, зростає рівень жанру скульптурного портрета. Змінюється декоративний рельєф – завдяки застосуванню прийомів живопису - перспективного зображення та використанню нових матеріалів і поліхромної кераміки.
Звернення до античної скульптури на рубежі XV та XVI століть зумовлене тим, що: зростає кількість новознайдених античних пам’яток; зароджується жанр бронзової пластики (скажімо, перша датована бронзова статуетка Відродження є копією з античної скульптури «Марк Аврелій на коні» Філарета (1465, Дрезден, Державні художні збірки).
Початок культурного життя Італії в ХІІІ ст. розглядається як зародження ренесансної культури – Проторенесанс. Образотворче мистецтво Проторенесансу пов'язане з добою Середньовіччя, романським та готичним стилем, а також візантійськими традиціями. Проте нове мистецтво не зруйнувало готичні традиції, а стало певним їх перетворенням: при збереженні старої іконографії, старого способу зображення форми зароджувалися нові життєрадісні та світські риси. У скульптурі спостерігається розвиток статуарної пластики у вигляді церковних кафедр, надгробних пам'ятників та міських фонтанів. Твори прикрашені серією рельєфів і композицій круглої скульптури, створених відповідно до спеціальної теологічної програми. Базовою традицією архітектури Проторенесансу є романський стиль, але для скульптури та живопису вагомий синтез романського, візантійського та давньоримського класицизму з елементами готики. Засновником цього напряму був скульптор Нікколо Пізано, який ввів у міста центральної Італії – Пізу, Лукку, Флоренцію – давньоримську художню традицію [4, с.77].
До скульптури Раннього Відродження у сфері круглої пластики відноситься цикл монументальних мармурових скульптур пророків на фасаді собору в Сієні (рубіж XIII-XIV ст.), у яких видно драматичне напруження, подібне до незграбних фігур готичного стилю. Поширюються жанр монументального надгробку та архітектурно-скульптурні ансамблі типу «Урочистого монумента» [2, с.77].
До історії мистецтва скульптури Раннього Відродження увійшли дві художні школи Тоскани – сієнська та флорентійська. Для тосканських майстрів скульптури притаманний підвищений інтерес до готичного художнього стилю (спіралеподібність фігур) з класицистичними формами, що виражалося в гармонійному співіснуванні святих, ангелів, алегоричні зображення християнських чеснот. Досягненням Раннього Відродження є творчість сієнського скульптора Тіно ді Камаїно (Надгробок кардинала Петроні (1318)) та інших скульпторів з майстерні Лоренцо Майтані (Рельєф «Історія Адама і Єви» (бл. 1321–1330) з фасаду собору в Орв'єто).
У XV столітті в Італії монументальна скульптура стає пам'ятником – її розміщують на церковних фасадах і площах. Зростає також її декоративна функція: розвиток декоративного рельєфу, що поєднує зображальні та орнаментальні мотиви, часом використовуючи різноманітні поліхромні матеріали – майоліку, позолоту та інші. Увага до античної спадщини додає у скульптурні форми традицію втілення уявлень про ідеал досконалості та гідності людини [3, с.9].
Класичні техніки скульптури, що розвивалися протягом століть, вплинули на сучасне мистецтво. Скульптура була важливим засобом вираження ідеалів краси, сили та людської емоції. Сучасні скульптори отримують натхнення з класичних традицій. Вони прагнуть адаптують ці техніки до нових матеріалів та концепцій, що допомагає їм створювати роботи, які поєднують естетику минулого і сучасні інновації [1, с.77].
Класичні техніки також можуть проявлятися у тематиці сучасної скульптури. Сучасні митці звертаються до класичних сюжетів. Це може бути міфологія, історія, людські емоції. Проте ці сюжети переосмислюються у сучасному світі. Скульптури, які зображують міфічних персонажів, відтворені у нових формах, які є відтворенням сучасних проблем. Серед сучасних проблем популярні проблеми гендерної ідентичності або екологічні питання. Художники можуть створювати роботи, які є естетично привабливими, викликають глибокі роздуми про сучасність.
Список літератури
1. Антонова О. Є. Вплив мистецтва на становлення особистості в епоху відродження // Естетичне виховання дітей та молоді: теорія, практика, перспективи розвитку: збірник наукових праць / за ред. О. А. Дубасенюк, Н. Г. Сидорчук. – Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2012. 134 с.
2. Естетика мистецтва: навчальний посібник / Уклад. Л. Б. Мартиненко, О. В. Гончарова. – Умань: ВПЦ «Візаві», 2019. 272 с.
3. Історія мистецтва: конспект лекцій / укладач С. І. Побожій. Суми: Сумський державний університет, 2021. 70 с.
4. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. – Львів: «Вища школа», 1982. 440 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter