У сучасному мистецтві кемп є специфічною естетичною категорією, що, без сумніву, тісно пов’язана з феноменом кітчу. Для другої половини ХХ - початку ХХІ століття кітч і кемп стали знаковими культурологічними, мистецтвознавчими та естетичними категоріями які фактично мають багато спільного. Кемп та кітч часто розглядають зі сторони впливу на масову культуру, можна стверджувати що ці два поняття відображають і водночас піддають сумніву традиційні уявлення про естетику, смак та культурну цінність. Ці поняття знищують структуру встановленої естетичної оцінки. За введення поняття кемп у наше життя ми маємо бути вдячними Сюзен Зонтаґ. Вона вперше концептуалізувала як естетичне явище у своїй роботі "Notes on 'Camp'" (1964). За її визначенням кемп - це естетичне світосприйняття. Він утілює перемогу стилю над змістом, естетики над мораллю, іронії над трагедією. Кемп виділяється іронічним ставленням до об'єкта, перебільшенням, театральністю та відвертим порушенням традиційних естетичних норм. У цьому контексті кемп можна розглядати як форму кітчу, яка усвідомлює свою надмірність і використовує її як засіб вираження. Кітч, своєю чергою, за визначенням Томаша Кулки, є естетичним феноменом, що апелює до простих, ідеалізованих образів, викликаючи емоційне задоволення без глибокого розумового змісту. Отже, кемп можна розглядати як саморефлексивну форму кітчу, яка не тільки приймає його естетику, а й іронізує з неї, творячи нові сенси в рамках сучасного мистецтва. Простими словами кемп - це кітч який усвідомив що він кітч. [3, с.144].
Певний час кемп був феноменом закритих гомосексуальних спільнот Нью-Йорку, однак з часом до них доєднались і британські прихильники квір-естетики та дендизму. Але згодом він став новим типом чуттєвості який обʼєднав субкультури що підкреслюють свій зовнішній вигляд характерним вбранням. Таке ставлення слугує певним маркером іронічного ставлення до власного життя, етичну байдужість, сарказм, претензії на елітарність.
Але, все-таки, можна відмітити багато спільних рис між кітчем та кемпом. Ольга Муха в своєму дефінітивно-тенденційному нарисі відмічає такі спільні характеристики:
- руйнування протистояння «високого» і «низького» що знищують структурі принципи остетичної оцінки, і через це, відповідно, повʼязані з «поганим смаком»;
- подібну семантику походження самих понять кітч та кемп, що несуть в собі схожі значення: несправжній, непристойний, за рамками прийнятого суспільством;
- межування з вульгарністю на що вказує агресивно яскрава колористика, штучність;
- вважається, що мають сумнівну художню цінність, часто звинувачуються в копіюванні;
- не несуть глибокого сенсу, створені аби розважати;
- несуть порожній зміст, можуть апелювати до цінностей але не моралі;
- основним засобом вираження є втілення стереотипів.
Кемп народився як розпізнавальний знак у колі інтелектуальної еліти, впевненої у своєму рафінованому смаку настільки, щоб вважати себе вправі переглянути те, що вчора сприймалося як поганий смак, і переоцінити неприродне і надмірне - тут можна послатися на дендизм Оскара Уайльда, який написав у своїй пʼєсі «Ідеальний чоловік»: «Природність - Така важка поза». Він дійсно розумів, що це все - виклик, те чим він займався, його візуальний вигляд, який не відповідав епосі в якій він жив.
Кемп як і раніше використовують, щоб висловити індивідуальність, його основні прийоми, як і раніше, перебільшення і театральність. Як і раніше, він спонукає відкриватися новому і позбутися, нарешті, надуманих понять «доброго» і «поганого» смаку. [2, с.37].
Деякі автори також зауважують, що саме ці блискучі елементи можуть створювати ефект поверховості, оскільки вони здатні маскувати відсутність глибокого змісту чи складної символіки в об’єктах, які їх використовують. Вони наголошують, що блискучі поверхні мають подвійне значення: з одного боку, вони залучають увагу, а з іншого — підкреслюють позірну легкість та штучність предмета [4, с.68].
Використання блискучих поверхонь в мистецтві кемпу виконує важливу функцію критики. Ці поверхні ставлять під сумнів традиційні естетичні норми, виступаючи як інструмент деконструкції художніх уявлень, які зазвичай пов'язані з «глибинною» естетикою. Блиск на поверхні об'єкта створює контраст між його зовнішньою привабливістю та відсутністю сутнісного наповнення, що підсилює іронічний характер кемпу, і відображає критику культурних стереотипів та традиційних уявлень про естетику [1, с.77].
Кемп, як естетичний прояв кітчу, продовжує відігравати важливу роль у сучасному мистецтві, оскільки дозволяє художникам не тільки експериментувати з новими формами самовираження, але й критично ставитися до усталених культурних норм і стереотипів.
Список літератури
1. Муха, О. (n.d.). Кітч і кемп в українській культурі: спроба окреслення тенденцій (дефінітивно-тенденційний нарис), 2000. 325 с.
2. Павліченко,Є. Сучасна візуальна культура як засіб репрезентації національної ідентичності. Питання культурології, 2023. 65 с.
3. Семенова О.Ю. Розвиток споживчої культури в цифрову епоху. Львів : Видавництво Просвіта, 2022. 410 с.
4. Thomas Kulka «Kitsch and art» conceptual analysis of kitsch, 1996. 168 р.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter