Ідея професійного профілювання фізичного виховання, висунута В.В. Горінєвським, в подальшому найшла своє наукове обґрунтування і практичне застосування в системі фізичного виховання в 20-30 рр. ХХ ст. Було опубліковано ряд робіт, в яких розглядалося питання цілеспрямованого використання засобів фізичної культури для швидкого і якісного освоєння трудових навичок, підвищення ефективності праці, активного відпочинку і профілактики захворювань, зроблені перші кроки в розробці системи фізичних вправ, спрямованих на підготовку молоді до праці. У Центральному інституті праці була розроблена методика рухової культури у виробничому навчанні. У подальшому ідея професійно-прикладної фізичної підготовки була підтримана у працях В.В. Беліновича і А.В. Коробкова. Виробнича фізична культура розглядалася як засіб зміцнення здоров’я працюючих, підвищення їх працездатності, забезпечення прикладного ефекту. У наступних роках цей досвід використовувався при розробці основ наукової організації праці і частково при формуванні самостійного напрямку – спеціальної психофізичної підготовки людини до конкретного виду професійної праці. У теорії і практиці фізичного виховання така спеціальна підготовка отримала назву професійно-прикладна фізична підготовка (ППФП). До недавнього часу вважалося, що ППФП робітників і спеціалістів повинна бути спрямована головним чином на формування професійно важливих фізичних якостей і прикладних рухових умінь, необхідних ряду категорій працівників в особливих умовах їх професійної діяльності. Практика фізичного виховання, результати спеціальних наукових досліджень, проведених в останні роки, розширили уявлення про значення і зміст ППФП майбутніх спеціалістів. Було встановлено, що в процесі ППФП успішно формується великий комплекс психофізичних якостей, необхідних працівникові в його професійній діяльності. За допомогою засобів ППФП виховують і вдосконалюють психічні і вольові якості.
Водночас реальна система фізичного виховання студентів, що склалася в державі, малоефективна. Вона не забезпечує психофізичну і професійну готовність випускників до виробничої діяльності та подальшого життя і потребує подальшого удосконалення. Дослідження, проведені нами та іншими практиками, спрямовані на удосконалення процесу ППФП у вищих навчальних закладів різного профілю і за різними спеціальностями. Проблема полягає в тому, що у вищих навчальних закладах України діє національна система з фізичного виховання, в якій є обов’язковий розділ з ППФП, що побудований на основі нормативного підходу і відрізняється від європейського. Водночас слід зазначити, що більше 50 % студентів мають низький рівень кондиційної фізичної підготовки, а більше половини випускників вищих навчальних закладів фізично неспроможні якісно працювати на виробництві.
У системі ППФП найбільший обсяг інформації повинен концентруватися на рівні викладач – студент. Студенти повинні бути самоорганізовані і самостійно вирішувати проблеми індивідуальної організації. Кожен студент має свою індивідуальність на рівні генотипу, досвіду, соціуму, яка визначає інформаційну програму його поведінки. Наприклад, можна поєднувати нормативно-командний підхід і систему самоуправління, якщо необхідно стабілізувати систему для підтримання стану динамічної рівноваги. Отже, система ППФП повинна враховувати структуру, ідеологічні, методологічні засади, певну спрямованість, цілі, завдання, принципи, критерії, які, враховуючи особу професіонала, забезпечуються за допомогою спеціальних засобів і методів, форм організації студентів, програм і нормативів, що відображають вимоги до змісту і результатів ППФП, а також перспективи розвитку професії.
Професійна спрямованість фізичного виховання – сукупність засобів, форм, методів і прийомів виховної діяльності у вищому навчальному закладі, які забезпечують формування особистості майбутнього спеціаліста.
Специфічним засобом ППФП спеціалістів будівельних фахів є фізична вправа, яка визначає дві сторони процесу набуття фізичних навичок і розвиток загальних і специфічних фізичних якостей. Це обумовлює використання загальних і спеціальних методів навчання, повтор вправ, чергування навантаження і відпочинку при виконанні вправ, форми, в якій проводиться заняття, і побудови процесу ППФП відповідно до цілей і завдань, пов’язаних з будівельною галуззю, зокрема системи занять, їх кратність, циклічність, контроль, який забезпечує управління ППФП, завдяки застосуванню в процесі занять вправ з видів спорту, які розвивають такі здібності.
Складові частини педагогічної підсистеми базуються на біологічних закономірностях організму і мотиваційному ставленні студентів до ППФП. Педагогічна підсистема реалізується через соціальну, ланки якої забезпечують нормативне законодавство підготовки спеціалістів у вузах відповідно до кваліфікаційних характеристик. Програмне забезпечення ППФП включає державні програми розвитку галузі в системі взаємовідношення з іншими соціальними явищами: освітою, виробництвом, професійною і військовою діяльністю. Основою концепції ППФП є такі завдання, цілі і принципи. Мета дисципліни “Фізичне виховання” у вищому навчальному закладі ІІІ-ІV рівнів акредитації:
- послідовне формування фізичної культури особистості фахівця відповідного рівня освіти (бакалавр, спеціаліст, магістр);
- знання основ ППФП і уміння застосовувати їх на практиці.
Для досягнення студентами мети фізичного виховання передбачається комплексне вирішення таких завдань:
- формування розуміння ролі фізичної культури в розвитку особистості і підготовки її до професійної діяльності;
- набуття рухових умінь і навичок забезпечення загальної і професійно-прикладної фізичної підготовленості, що визначатимуть психофізичну готовність випускників вищого навчального закладу освіти до життєдіяльності й обраної професії.
Спеціалісти будівельних фахів потребують особливий розвиток таких фізичних якостей як сила, витривалість, координованість. Одним з найкращих засобів підвищення та розвитку професійно-прикладних фізичних якостей спеціалістів будівельних фахів є пауерліфтинг. Пауерліфтинг це силовий вид спорту, спрямований на розвиток силових показників, фізичної витривалості, здатності тривалий час витримувати великі навантаження на організм людини без зниження рівня працездатності. Структура пауерліфтингу передбачає розвиток силових показників основних м’язових груп. Під час змагань пауерліфтери повинні виконувати вправи з максимально можливими вагами штанги, впродовж декількох годин. Структура праці спеціалістів будівельних фахів безпосередньо на виробництві вимагає розвиток на високому рівні силових показників, витривалості, здатності долати фізичний опір тривалий час без зниження ефективності рівня праці.
Включення до програми з фізичного виховання студентів будівельних фахів, принципів та засобів підготовки в пауерліфтингу – є найкращим засобом підвищення та розвиток їх професійно-прикладних фізичних якостей.
Список літератури:
1. Воронецький В. Б. Пауерліфтинг. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів .- Кам’янець-Подільський: ТОВ «Друкарня «Рута», 2017.- 212 с.
2. Глядя С.А. Змістовні аспекти фізичної культури з силовою спрямованістю. Слобожанський науково-спортивний вісник. – Харків, 2005. – № 9. – С. 37–39.
3. Пилипей Л. П. Систематизація напрямків підготовки спеціалістів у ВНЗ згідно з вимогами до професійно-прикладної фізичної підготовки. Теорія і методика фізичного виховання і спорту. Київ. – № 1. – 2008. – С. 56–64.
4. Пилипко В. Ф., Овсеєнко В. В. Атлетизм. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів фізичної культури і факультетів фізичного виховання. - Харків: ОВС, 2007. - 136 с. - ISBN 966-7858-48-0
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter