Історія освіти України зберігає імена діячів, які, діючи на локальному рівні, формували педагогічні моделі, що випереджали свій час. Однією із таких постатей є Теодор Цеклер – протестантський пастор, педагог і філантроп, чия діяльність у Галичині на межі ХІХ–ХХ століть заклала підвалини опікунсько-гуманістичної освіти. У часи, коли значна частина населення перебувала в умовах бідності, безправ’я, освітньої ізоляції, Цеклер вибудував систему шкільництва, що не лише навчала, а й рятувала, підтримувала, формувала духовну опору для дітей.
Актуальність дослідження обумовлюється історичною потребою осмислення педагогічних моделей, орієнтованих на гуманізацію освіти, міждисциплінарність і служіння спільноті. Сучасні реалії – війна, міграція, сирітство, травматичний досвід учнів – вимагають повернення до педагогіки співчуття, яку практикував Теодор Цеклер.
Наприкінці ХІХ ст. освіта в Галичині була поліконфесійною, соціально стратифікованою та часто недоступною для бідних і сиріт. Шкільництво регіону орієнтувалося переважно на національні ідеї (українські, польські, єврейські громади), водночас протестантські ініціативи залишалися маргіналізованими, проте вирізнялися системністю й глибокою соціальною спрямованістю [1].
Теодор Цеклер, приїхавши до Галичини у 1890-х роках, поступово створив мережу освітньо-опікунських закладів, які були відкритими для всіх дітей незалежно від віросповідання, національності чи соціального походження.
Основа педагогічної концепції Цеклера – віра в безцінність кожної дитини як творіння Божого. Він вважав, що освітній процес має будуватися на принципах любові, терпіння, служіння, підтримки та співпереживання. Його педагогіка – це не лише навчання, а й виховання серця, совісті, відповідальності.
Практичне навчання у ремісничих школах Цеклера було не лише соціально орієнтованим, а й педагогічно мотивованим – праця тут є інструментом, що дисциплінує, формує характер, готує до дорослого життя. Цей принцип перегукується з ідеями Й. Песталоцці, Ф. Фребеля, а також з українськими народними традиціями навчання через ремесло [3].
Учитель у школах Цеклера – не лише фахівець, а моральний авторитет, зразок поведінки. Це перегукується з протестантським розумінням покликання: навчати не словами, а життям. Цеклер особисто підбирав педагогічні кадри, проводив підготовчі курси для вчителів.
У своїх сиротинцях і школах Цеклер забезпечував повноцінний догляд за дитиною: їжа, одяг, лікування, психологічна підтримка. Він вважав, що дитина може вчитися лише там, де відчуває безпеку. Сьогодні це відповідає концепції trauma-informed education – освіти, чутливої до психологічних травм.
Школа у Цеклера – це простір любові й довіри, де кожна дитина мала шанс на гідне життя.
Педагогіка Цеклера мала виразне християнське підґрунтя. Його виховні заклади розпочиналися день з молитви, включали в навчання Біблію, церковні піснеспіви, християнську етику. Водночас не було примусу до віри – він надавав перевагу особистісному прикладу, а не формальному релігійному навчанню[ 4].
Цеклер не поділяв дітей за релігією. У його школах навчалися українці, поляки, німці, євреї, протестанти, католики, православні. Це був прообраз мультикультурної інклюзивної школи, яка вчила повазі до «інакшого». Вихованці часто залишалися в закладах на тривалий час, формуючи нові, дружні спільноти. Уже тут закладалися майбутні принципи свободи совісті [2].
Актуальність концепції Цеклера для сучасної педагогіки сьогодні, в умовах:
• війни й міграції;
• психологічної травматизації дітей;
• зростання сирітства;
• необхідності інтеграції внутрішньо переміщених осіб;
Слід зазначити, що педагогіка Теодора Цеклера дає відповіді на багато викликів, його модель може бути основою у створенні:
• опікунських освітніх центрів у громадах;
• програм наставництва в школах;
• практики інклюзивного духовного виховання.
Отже, педагогічна концепція Теодора Цеклера є системною моделлю християнсько-гуманістичного виховання, яка поєднує освітню, соціальну та духовну складові. Вона залишається актуальною як теоретична основа для формування сучасної освіти, орієнтованої на служіння, любові до дитини й моральне лідерство вчителя. Цеклер показав, як педагог може змінити долі не лише окремих дітей, формуючи у них суб’єктність цілих майбутніх поколінь.
Список літератури:
1. Цеклер Л., Бог чує молитву. Життя Теодора Цеклера розказане Ліллі Цеклер: спогади (пер. з нім.) Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007.
2. Grelewski, S., Wyznania protestanckie i sekty religijne w Polsce współczesnej. Lublin: Towarzystwo Naukowe Katolickiego Uniwersytetu Lubelskiego, 1937, s. 268-269.
3. Röskau-Rydel I., Die evangelischen Bildungseinrichtungen der Zöcklerschen Anstalten im ostgalizischen Stanislau (Stanisławów). Auslandsdeutsches Schulwesen des 20. Jahrhunderts zwischen Volkstumsarbeit und Auswärtiger Kulturpolitik, 2021, 24, s. 99-100.
4. Zöckler T., Evangelisches Gemeindeblatt Für Galizien Und Die Bukowina: Amtliches Organ Der Galizisch-Bukowinaer Evangelischen Superintendentur A. U. H. B. Gallneukirchen. 1938.
______________________
Науковий керівник: Тимчук Людмила Іванівна, доктор педагогічних наук, професор, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter