:: ECONOMY :: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНСТИТУТІВ :: ECONOMY :: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНСТИТУТІВ
:: ECONOMY :: СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНСТИТУТІВ
 
UA  RU  EN
       

Світ наукових досліджень. Випуск 12

Термін подання матеріалів

29 вересня 2022

До початку конференції залишилось днів 44



  Головна
Нові вимоги до публікацій результатів кандидатських та докторських дисертацій
Редакційна колегія. ГО «Наукова спільнота»
Календар конференцій
Наші збірники
  Наукові конференції
 
 Лінки
 Форум
Наукові конференції
Наукова спільнота - інтернет конференції
Світ наукових досліджень www.economy-confer.com.ua

 Голосування 
З яких джерел Ви дізнались про нашу конференцію:

соціальні мережі;
інформування електронною поштою;
пошукові інтернет-системи (Google, Yahoo, Meta, Yandex);
інтернет-каталоги конференцій (science-community.org, konferencii.ru, vsenauki.ru, інші);
наукові підрозділи ВУЗів;
порекомендували знайомі.
з СМС повідомлення на мобільний телефон.


Результати голосувань Докладніше

 Наша кнопка
www.economy-confer.com.ua - Економічні наукові інтернет-конференції

 Лічильники
Українська рейтингова система

СУЧАСНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ТРАНСФОРМАЦІЇ ІНСТИТУТІВ

 
23.12.2020 17:40
Автор: Дубас Юрій Володимирович, Державна установа "Інститут економіки і прогнозування Національної академії наук України "
[Секція 4. Економічний аналіз. Економіко-математичне моделювання;]

Інститути — елементи тої структури, в межах якої індивіди роблять будь-який вибір і здійснюють свою діяльність [1, с. 42]. Їх суспільних завжди являє собою суміш таких інститутів, які знижують суспільні витрати і підвищують економічну ефективність, і тих, які діють в протилежному напрямку [9, с. 63]. 

В той же час зміна усталеної системи інститутів може виявитися неочікувано складною, навіть якщо йдеться про явно неефективні її елементи. Наймасштабнішим прикладом такого парадоксу є стійкість традиційних інститутів в країнах, що розвиваються, незалежно від зусиль численних політичних гравців всередині країни і за її межами. Водночас, сучасні дослідження і неоінституційні моделі показують, що така інерційність інститутів є закономірним результатом особливостей поведінкового і політичного механізму трансформації інститутів.

По-перше, усталена звичка може забезпечувати дієвість конкретного інституту без будь-якої зовнішньої мотивації і навіть ефективно протидіяти спробі цей інститут змінити [7]. Мета-аналіз експериментальних досліджень показав значну і статистично значиму перевагу варіанту, що відповідає існуючому статусу кво, при наявності вибору з кількох можливих: за інших рівних індивіди схильні частіше вибирати конкретний варіант дій, якщо він відповідає традиції і їх звичкам навіть за умови, що він несе додаткові складнощі [8]. Відповідно, спроба змінити інститути як мінімум на початку зіткнеться з дією цього ефекту і може частково чи повністю нівелюватися, поки визначення традиційного не зміниться.

В той же час, пояснити практичну незмінність неефективних інститутів інерційністю звичок людей неможливо. Натомість неоінституційні економісти розглядають зміну інститутів як результат формального чи неформального політичного процесу, який з огляду на дію тих чи інших механізмів частіше за все призводить до консервації вже існуючих інститутів.

В цих моделях практична незмінність інститутів є виправданим результатом раціональних дій політичних агентів, мотивованих різнорідними факторами: перевагою в організації прихильників статусу кво порівняно з прихильниками реформ [12]; невизначеністю розподілу вигод від інституційних змін, яка робить вигіднішою підтримку статусу кво з його гарантованими вигодами [13]; схильністю до політичного насильства та неспроможністю політичної системи до координації ресурсних інтересів окремих груп [6]; інтересом існуючих гравців до консервації політичного балансу так, щоб утримати власну владу і в майбутньому [2]. 

В той же час всі зазначені дослідження беруть за основу припущення про екзогенність. Хоч консервація існуючої системи інститутів і виявляється закономірним і ендогенним результатом політичного процесу, її форма задається довільно і ніяк не пов’язана зі здобутками моделі.

На противагу цим моделям, окремі сучасні дослідження зосереджуються на аналізі інститутів як ендогенного фактору: інституційне середовище в цих моделях є рівновагою між інтересами окремих гравців, які володіють необхідними ресурсами, потенціалом насильства чи політичною владою.

В моделі Норта, Вайнгаста і Кокса [10] інституційні зміни служать для пошуку такої рівноваги між групами з різною політичною силою, яка сприяє мінімізації ризику насильницького перевороту. Рівновага досягається шляхом перерозподілу інститутами доходів і активів в країні так, щоб компенсувати можливість розв’язання громадянської війни кожним з гравців. Якщо ж рівновага порушується і будь-яка з політичних груп з’ясовує, що її потенційна вигода від перевороту перевищує затрати і ризики на його проведення, вона може прийняти рішення здійснити такий переворот, що створює ризик краху політичної системи. 

Для стабілізації рівноваги необхідні інститути, які будуть мінімізувати насильницький потенціал окремих гравців і цим зменшувати шанси колапсу системи. Так, окремі гравці можуть брати участь в спільних проектах (доходи від них будуть втрачені в випадку конфлікту, що фактично "карає" агресора), обміні заручниками чи політичних шлюбах (очевидно, при конфлікті ці особи можуть постраждати), публічні політичні союзи, вихід з яких може зашкодити репутації гравців, або використання гарантій третіх сторін. На рівні центральної влади для знеохочення конфліктів використовуються ренти для лояльних політичних гравців, формуються персоналізовані інститути, система політичних репресій щодо найменш схильних до добросовісного існування груп та накопичення (і тотальний контроль) військового потенціалу для покарання спроб перевороту.

Якщо сумарний потенціал насильства в країні достатньо високий, гравці вимушені будувати інститути, які забезпечують військову й політичну стабільність, але не сприяють довгостроковому економічному розвитку: ренти максимізуються за рахунок ринкових обмежень і повністю розподіляються між політичними гравцями, рішення приймаються на основі поточної політичної ситуації, широко використовуються персоналізовані і двосторонні механізми зменшення насильницького потенціалу, формуються авторитарні інститути. В цих умовах перехід від економічно неефективних інститутів до більш оптимальних і демократичних є неможливим, оскільки може суттєво зменшувати стабільність політичної системи і таким чином призводити до переворотів або війни [11].

Інша категорія ендогенних моделей, представлена низкою досліджень Аджемоглу, Єгорова і Соніна [3, 4, 5], розглядає інститути як коаліційну рівновагу між окремими гравцями, наділеними політичною владою. В цих моделях інституційні трансформації відбуваються послідовно, в вигляді ланцюжка переходів між конкретними станами, кожен з яких є відображенням узгодженого політичного рішення окремих груп: якщо гравець отримає вигоду від переходу до нової системи інститутів, він може приєднатися до відповідної коаліції – і якщо гравці накопичують достатню сумарну політичну владу в підтримку певного сценарію трансформації, він буде впроваджений. Відповідно, з врахуванням можливості окремих політичних гравців трансформувати ресурси в політичну владу в неефективних економічно інституційних системах [2], перехід до більш економічно ефективних інститутів може бути ускладненим.

Динаміка інституційного середовища в цих моделях виявляється збіжною: в кінці кінців знаходиться такий кінцевий стан, в якому неможлива коаліція, необхідна для продовження трансформацій. Втім, в цій моделі можлива множинна рівновага, коли стабілізація може настати в різних конкретних станах і буде зазнавати значного впливу від зовнішніх шоків і конкретного пройденого шляху.

В той же час одним з основоположних наслідків моделей цієї категорії є баланс між політичними ресурсами окремих гравців та фактичними результатами для них від діючої системи інститутів: якщо виникає суттєва диспропорція між ними (в результаті особливостей політичного процесу або зовнішнього шоку), може виникнути нова коаліція і, відповідно, відбудеться перехід до нової системи інститутів, яка усуватиме цей дисбаланс.

Слід зауважити, що ця характеристика рівноваги є спільною для обох категорій ендогенних моделей в тій мірі, наскільки можна вважати потенціал насильства в моделі Норта, Вайнгаста і Кокса одним з видів політичної влади в розумінні моделі Аджемоглу, Єгорова і Соніна: розподіл економічних результатів від функціонування стабільної системи інститутів між окремими гравцями повинен відображати розподіл політичної влади між ними. 

Відповідно, за сучасними неоінституційними моделями трансформація інститутів може бути ускладненою в випадку формування стабільної системи, яка підтримується політичною рівновагою між гравцями та їх коаліціями. При цьому економічно ефективні інститути, які не забезпечують формування високих рент і натомість сприяють економічному розвитку, можуть бути небажаними з міркувань політичної стабільності в країні. В той же час такі трансформації, які не зменшують економічні вигоди для основних політичних гравців (зокрема, зміна форми інститутів при незмінній їх економічній суті, наприклад, при їх кодифікації чи цифровізації), не порушуватимуть умови рівноваги і можуть здійснюватися порівняно легко.

Таким чином, сучасні дослідження активно розглядають проблему трансформації інститутів і, зокрема, феномен складності і високої інерційності цього процесу. З одного боку, важливу роль в ньому має схильність людей до підтримки усталених звичок і традицій, яка уповільнює зміну інститутів. В той же час численна кількість формальних моделей пояснюють механізми, які сприяють консервації існуючих інститутів або формуванню стабільних інституційних систем. Зокрема, одним з основних факторів формування такої стійкої до змін інституційної системи є формування стабільної політичної рівноваги, відхилення від якої є ускладненим і нестійким.

Список використаних джерел:

1. Гриценко А. А. Институциональная политическая экономия: предмет, методология, содержание. LAP Lambert Academic Publishing, Saarbrucken, 2014. 524 с.

2. Acemoglu D., Robinson, J. A. De Facto Political Power and Institutional Persistence. American Economic Review. 2006. 96 (2). С. 325-330. DOI: 10.1257/000282806777212549

3. Acemoglu D., Egorov G., Sonin K. Dynamics and stability of constitutions, coalitions, and clubs. 2012. American Economic Review doi:102(4):1446–76.

4. Acemoglu D., Egorov G., Sonin K. Political economy in a changing world. Journal of Political Economy. 2015. doi:123(5):1038–1086.

5. Acemoglu D., Egorov G., Sonin K. Social mobility and stability of democracy: Reevaluating de Tocqueville. The Quarterly Journal of Economics. 2018. doi:133(2):1041–1105.2020

6. Besley T., Persson T. Fragile States and Development Policy. Journal of the European Economic Association. No. 9. 2011. с. 371-398. 

7. Hodgson G. M. The Evolution of Economic Institutions: A Critical Reader. Edward Elgar Pub, 2004. С. 5-8. doi: 10.4337/9781847207036

8. Jachimowicz J., Duncan S., Weber E., Johnson E. When and why defaults influence decisions: a meta-analysis of default effects. Behavioural Public Policy. 2019. No. 3. 1-28. doi: 10.1017/bpp.2018.43

9. North D. C. Institutions, Institutional Change and Economic Performance. Cambridge : Cambridge University Press, 1990. 152 с. doi:10.1017/CBO9780511808678

10. North D. C., Weingast B., Cox G. The Violence Trap: A Political-Economic Approach To the Problems of Development. SSRN Electronic Journal. 2012. doi:10.2139/ssrn.2370622

11. Powell R. War as a Commitment Problem. International Organization, №60(1). 2006. с. 169-203

12. Rodrik D. Tariffs, subsidies, and welfare with endogenous policy. Journal of International Economics, Volume 21, Issues 3–4. 1986. С. 285-299. doi:10.1016/0022-1996(86)90041-3

13. Rodrik D., Fernandez R. Resistance to Reform: Status Quo Bias in the Presence of Individual-Specific Uncertainty. American Economic Review, vol. 81(5). 1991. С. 1146-1155



Creative Commons Attribution Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License

допомогаЗнайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter




© 2010-2022 Всі права застережені При використанні матеріалів сайту посилання на www.economy-confer.com.ua обов’язкове!
Час: 0.250 сек. / Mysql: 899 (0.215 сек.)