На сучасному етапі свого розвитку іноземне інвестування є важливою складовою економічного потенціалу та розвитку кожної країни.
Слід відзначити, що інвестування – це міжнародний рух капіталу, однак не варто плутати «іноземні інвестиції» з «ввезенням капіталу». Ввезення капіталу – явище періодичне, а інвестування має на увазі загальну суму іноземного капіталу в національному господарстві за певний відрізок часу – вона не змінюється залежно від ввезення чи вивезення капіталу[1].
Основними чинниками розвитку цього явища ще з 80-90х років минулого століття вважаються:
• поглиблення міжнародного розподілу праці та створення виробничого і науково-технічного співробітництва;
• економічна стабільність найбільш розвинених держав та стійкість основних валют на світовому ринку;
• створення великих ТНК та розповсюдження їх філій;
• розвиток інтеграційних об’єднань, що призводить до вільного переміщення капіталу.
Надається два види поняття «міжнародні інвестиції»:
1. Це особлива система економічних відносин між державами, підприємствами та організаціями.
2. Експортовані з однієї країни капітали, що вкладаються в підприємство за кордоном.
Суб’єктами міжнародної інвестиційної діяльності виступають країни-донори, тобто ті країни, які мають капітал для інвестування, та країни-реципієнти – ті, що приймають цей капітал.
Об’єкти інвестицій:
• гроші, банкнотні внески, акції, облігації та інші цінні папери;
• нерухомість та рухоме майно;
• майнові права (авторське право або інтелектуальні цінності);
• технологічні, комерційні або технічні знання – «ноу-хау»;
• право користуватися землею, ресурсами, обладнаннями тощо.
Серед видів іноземних інвестицій виділяють прямі та портфельні іноземні інвестиції.
Прямі іноземні інвестиції – це такі надходження з-за кордону, які складають більш, ніж 10% статутного капіталу. Вони дають інвестору можливість приймати участь в управлінні підприємством.
Портфельні інвестиції не є чимось протилежним до прямих, вони скоріш є їх доповненням, бо передбачають те, що інвестор придбає цінні папери або деривативи підприємства на фондовому ринку, та ці папери не дають йому права управляти діяльністю підприємства[2].
Важливою частиною процесу міжнародного інвестування є інвестиційний клімат країни-реципієнта – це сукупність декількох показників, що разом показують на доцільність або не доцільність вкладання капіталу у підприємства. Такими показниками можуть виступати загальний рівень розвитку країни, наявність ресурсів, робочої сили та технічного обладнання або ж відсутність політичних та військових конфліктів.
Згідно з дослідженням міжнародної консалтингової компанії CBRE, найбільш привабливими країнами для інвестування у 2017 році виявились Китай, що залучив більш, ніж 128 млрд. доларів США, Гонконг – 103,3 млрд, США – 92,4, Велика Британія – 72,2 та Сінгапур – 67,6 млрд. доларів США[3].
Найменш привабливим виявилися такі країни, як Бутан (5,8 млн доларів США), Суринам (4,2), Центральна Африканська Республіка (3,5), Кірібаті (1,2) та Мікронезія (0,8)[3].
Україна у 2017 році отримала 1,871 млрд доларів США прямих іноземних інвестицій. Найбільшим постачальником виявився Кіпр, який перерахував у підприємства нашої держави майже 500 мільйонів доларів. Другу позицію займають Нідерланди – 262,5 мільйонів, третє Великобританія – 211,7, і за нею – Німеччина з майже 120 мільйонами доларів США[4].
Найбільше інвестицій були задіяні у фінансовій та страховій діяльності – 34,6%, у промисловості – 28%, у роздрібній та оптовій торгівлі – 9,5% та 6,3% в операціях з нерухомістю[5].
Отже, найважливішим чинником залученням закордонних інвестицій виступає саме інвестиційна привабливість країни, її економічний розвиток, соціальне становище та наявність ресурсів, робочої сили або технологій. Інвестиції в умовах глобалізації стають все більш розповсюдженим видом міжнародних економічних відносин, який допомагає розвивати підприємства та створювати нові робочі місця.
Список використаних джерел:
1. Бланк І. О., Гуляєва Н. М. Інвестиційний менеджмент: Підручник. — К.: КНТЕУ, 2003. — 398 с.
2. Інвестування: підручник / М. І. Крупка, Д. В. Ванькович, Н. Б. Демчишак, Я. Б. Дропа, В. М. Коваленко, М. І. Кульчицький; ред.: М. І. Крупка; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. — Львів, 2014. — 452 c. — Бібліогр.: с. 434—442.
3. Офіційний сайт Світового Банку, [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://www.worldbank.org/.
4. Державна служба статистики [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua.
5. Прямі іноземні інвестиції [Електронний ресурс]. Міністерство Фінансів України // Режим доступу: https://index.minfin.com.ua/ua/economy/fdi/2017.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter