Сучасні зміни в системі вищої освіти України цілком підтверджують прагнення нашої держави стати повноправним членом Європейського освітнього простору. Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2030 роки свідчить про бажання неухильно дотримуватися ключових принципів Болонського процесу щодо «сприяння мобільності громадян з метою подальшого навчання чи працевлаштування в єдиному Європейському просторі вищої освіти, підвищення сумісності та порівнянності систем вищої освіти країн-учасниць, підвищення конкурентоспроможності європейської вищої освіти» [5].
Сьогодні не викликає сумнівів той факт, що майбутнє України безпосередньо пов’язане з її успішною інтеграцією у європейську спільноту шляхом «сприяння міжнародній співпраці та реформам, обміну знаннями, академічній мобільності студентів і персоналу, набуттю учасниками освітнього процесу міжнаціональних та міжкультурних компетентностей» [5].
У зв’язку з вищезазначеним, ще більшої актуальності для національної освіти набуває питання розвитку міжкультурної комунікації, яка становить основу інтеграційних процесів сучасного Європейського Союзу. Відомо, що деякі провідні університети України вже запровадили вивчення основ міжкультурної комунікації у вигляді тематичних модулів або окремих дисциплін. Проте, цей предмет поки що залишається досить новим для більшості вищих навчальних закладів нашої держави і потребує особливої уваги науковців. Саме тому підвищений інтерес дослідників викликає історія розвитку міжкультурної комунікації у інших європейських країнах, насамперед, у Великій Британії, оскільки в наш час англійська є визнаною мовою міжнародного спілкування.
Міжкультурна комунікація (МКК) як самостійна наукова дисципліна виникла з усвідомлення того, що навіть найкраще володіння іноземними мовами та навичками перекладу не може забезпечити успішного спілкування між представниками різних культурних традицій. Розуміння цього факту призвело до необхідності вивчення не тільки мов, але й культур інших народів, їх звичаїв, пріоритетів, моделей поведінки. Як відомо, МКК почала свій розвиток у США у середині XX століття. Декілька десятиліть потому ініціатива була підхоплена багатьма західноєвропейськими країнами.
У Сполученому Королівстві науковий інтерес до міжкультурної комунікації виник у 1990-х роках. Британські вчені пояснюють це тим, що наприкінці XX століття активізувалися науково-культурні зв’язки між країнами Євросоюзу, і у Велику Британію на навчання почали приїздити багато іноземних студентів. Важливу роль у цьому процесі відіграла некомерційна програма ЄС Erasmus, яка була затверджена Європейською комісією в 1987 році. Erasmus опікувався і зараз продовжує підтримувати проекти, партнерства, заходи і мобільність у сфері освіти і є програмою обмінів студентів, викладачів та науковців країн-членів Євросоюзу, а також Ісландії, Ліхтенштейну, Північної Македонії, Норвегії і Туреччини. Завдяки програмі тисячі іноземців отримали можливість навчатися, проходити стажування чи викладати в інших країнах. Згодом, за результатами діяльності Єврокомісія визнала Erasmus найуспішнішою освітньою програмою ЄС і важливим інструментом боротьби з молодіжним безробіттям.
Окрім великої кількості іноземних студентів і науковців, які обрали університети Великої Британії для отримання вищої освіти або підвищення кваліфікації, значним поштовхом до розвитку МКК в країні стало зростання популярності англійської мови, як засобу міжнародного спілкування. У всьому світі англійська стала виконувати функції Lingua Franca – мови міжетнічного спілкування, що використовується для комунікації між носіями різних мов [1]. Все більше іноземців приїздило у Сполучене Королівство заради вивчення мови і долучення до національної культури країни.
Перші навчальні програми з МКК були розроблені у Великій Британії в другій половині 1990-х років викладачами університетів Лондона, Вестмінстера, Бедфордшира та Лидса. Спочатку вони представляли собою тематичні модулі у складі традиційних філологічних та культурологічних дисциплін, які згодом переросли в окремі академічні курси. Поступово основи МКК стали обов’язковою складовою підготовки бакалаврів усіх вищих навчальних закладів Сполученого Королівства.
Перша магістерська програма з дисципліни була розроблена професором Гелен Спенсер-Оуті на базі бізнес-школи в Бедфордширському університеті (Лутон) у 2000 році [2]. Незабаром здобувачі вищої освіти могли отримати ступінь магістра з МКК і в інших навчальних закладах країни. Так, не одне десятиліття великою популярністю серед студентів користуються магістерські програми університетів Шеффілда і Ньюкасла. У першому з них підготовка спеціалістів відбувається на базі Школи мов і культур і включає в себе модулі, присвячені сучасним концепціям і підходам у вивченні МКК, етнографії та міжкультурній практиці. Також в межах програми викладаються п’ять іноземних мов, і студенти мають опанувати щонайменше дві з них на рівні Intermediate [3].
В університеті Ньюкасла магістерські програми з МКК розроблені на базі Школи освіти, комунікації та мовних наук. У цих програмах основний акцент робиться на міждисциплінарному характері досліджуваної галузі наук. Саме тому окрім теорії і практики міжкультурного спілкування вони передбачають вивчення деяких інших дисциплін, пов’язаних із освітою, ЗМІ та міжнародними відносинами [3].
На даний момент магістерські програми з МКК існують у понад двадцяти вищих навчальних закладах Великої Британії. Дисципліна викладається під різними кутами зору в залежності від напряму діяльності університетів, дослідницьких інтересів викладачів та студентів. Наприклад, якщо навчання відбувається на базі Шкіл менеджменту і бізнесу, студентам, як правило, пропонуються модулі з міжкультурних переговорів або міжкультурного ділового спілкування. Магістри педагогічних спеціальностей мають змогу поглибити знання соціокультурних аспектів дисципліни і набути навички формування міжкультурної компетентності у майбутніх учнів.
У більшості університетів, що пропонують магістерські програми з міжкультурного спілкування, студенти можуть продовжити післядипломне навчання і отримати науковий ступінь доктора філософії з МКК. Майже всі програми з дисципліни мають практико-орієнтовану складову, що полягає в проведенні здобувачами наукового ступеня етнографічних досліджень, країнознавчих розвідок, укладанні навчальних програм для представників різних країн і спеціальностей, знайомство з досвідом знаних науковців у царині міжкультурної взаємодії.
Сучасний розвиток МКК як галузі дослідження та академічної дисципліни відбувається у Великій Британії завдяки популяризації відповідних навчальних програм, діяльності дослідницьких груп, а також через фінансування великих проектів у цій сфері. Одним із головних джерел матеріальної підтримки наукових розвідок є Дослідницька рада з питань мистецтва та гуманітарних наук. Ця організація сприяє всебічному розвитку нового напряму сучасних досліджень, який отримав назву «переклад культур», і займається вивченням того, як мова, цінності, вірування, традиції та наративи однієї культури можуть стати зрозумілими і близькими для представників інших культур [3]. У наш час Дослідницька рада підтримує три великі проекти, один із яких зосереджується на питаннях транснаціоналізації мови (як у випадку з італійською), другий присвячений вивченню феномену багатомовності та його впливу на людину, а науковці з третього проекту, базуючись на лінгво-етнографічному підході, досліджують питання використання різних мов на території Сполученого Королівства.
Протягом двох останніх десятиліть науковий доробок Великої Британії у сфері МКК збагатився працями таких учених, як М. Байрам, М. Хендфорд, Дж. Вудін, Е. Фіппс, Т. Янг, Дж. Дженкінс, А. Холлідей, Е.Холмс та інших. Основними темами досліджень є теоретико-методологічні засади МКК, практичне застосування теоретичних положень про успішну міжкультурну взаємодію, діалог культур і пов’язані з ним поточні виклики, шляхи розв’язання міжетнічних конфліктів у сучасному глобалізованому світі тощо.
Отже, МКК як галузь наукового дослідження та академічна дисципліна набуває все більшої популярності у сучасній Великій Британії і слугує практичним цілям сталого розвитку мультикультурного і мультинаціонального суспільства країни. Ми впевнені, що досвід іноземних колег стане у нагоді нашій країні і допоможе в розбудові Європейського простору вищої освіти як «інклюзивного, інноваційного та взаємопов’язаного простору на підтримку стійкої, згуртованої та мирної Європи» [4, с.2].
Список використаних джерел:
1. Jenkins, J. English as a Lingua Franca: Interpretations and Attitudes. Oxford, UK: World Englishes, Vol.29, №2. – 2009. – pp. 200-207.
2. Spencer-Oatey, H., Franklin, P. Intercultural Interaction: A Multidisciplinary Approach to Intercultural Communication. New York: Palgrave Macmillan, 2009. – 110 с.
3. Woodin, J. Intercultural Communication Study in the United Kingdom [Електронний ресурс] // Режим доступу до ресурсу:
file:///C:/Users/Acer/Documents/5.%20%D0%9D%D0%90%D0%A3%D0%9A%D0%90/ Woodin/2.%20Woodin_ICC_study_in_the_UK-FinalDraft.pdf
4. Римське міністерське Комюніке [Електронний ресурс] // Режим доступу до ресурсу: https://osvita.ua/doc/files/news/793/79352/list_komyunyke.pdf
5. Стратегія розвитку вищої освіти в Україні на 2022-2030 роки [Електронний ресурс] // Режим доступу до ресурсу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/286-2022-%D1%80#Text
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter