В умовах нестійкої фінансової ситуації в Україні та у зв’язку із кризовими явищами в економіці країни оподаткування доходів громадян має всі шанси стати джерелом соціального напруження. Ключову роль у процесі перерозподілу фінансових ресурсів між суб’єктами господарювання та державою відіграє податок на доходи фізичних осіб. Питання, що стосуються утримань податку з доходів фізичних осіб (надалі ПДФО) із заробітної плати перебувають у центрі уваги різних користувачів облікової інформації. Це пояснюється тим, що заробітна плата є основним доходом найманих працівників, від якого залежить рівень та якість їх життя. Існуюча система оподаткування доходів громадян не достатньо ефективна, також ситуація ускладнюється постійними змінами у законодавстві України. Це обумовлює актуальність обраної теми дослідження.
ПДФО - податок, що стягується з доходів фізичних осіб та надходить у місцевий бюджет того місця (міста,селища), де зареєстроване підприємство [3].
До 1 січня 2016 року, згідно з ПКУ [1], ставка податку на доходи фізичних осіб була диференційованою. Податок утримувався у розмірі 15% і 20% від бази оподаткування. Якщо сума доходу працівника не перевищувала 10 мінімальних заробітних плат (надалі МЗП), то ПДФО стягувався у розмірі 15%, а у випадку, коли дохід перевищував 10 МЗП – ставка податку складала 20%.
З 1 січня 2016 року, у зв’язку зі змінами у законодавстві, незалежно від суми нарахованої заробітної плати застосовується єдина ставка ПДФО, розмір якої становить 18%. Отож,ставка податку становить 18 відсотків бази оподаткування щодо доходів, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами (крім випадків, визначених у пунктах 167.2-167.5 статті 167. «Ставки податку» ПКУ) [2].
З 1 січня 2016 року також скасовано стягнення єдиного соціального внеску із заробітної плати, розмір якого раніше складав 3,6% із основної суми заробітної плати і 2% із допомоги по тимчасовій непрацездатності[2]. Тому, на нашу думку, зростання ставки ПДФО є цілком передбачуваним і очевидним. Ми вважаємо, що за рахунок підвищення ставки податку до 18% компенсовано відміну утримання єдиного соціального внеску.
Наймані працівники, що отримують заробітну плату в межах 10 МЗП і ті, що мають дохід понад 10 МЗП, тепер мають сплачувати однаковий відсоток ПДФО. Такі зміни у методиці утримань податку на доходи фізичних осіб ми оцінюємо негативно. Оскільки працівники, які отримують дохід в межах 10 МЗП більше залежать від утримань із заробітної плати, яка обумовлює рівень їх життя, тому доцільніше було б стягувати з їх доходу меншу суму податку. Водночас, ті, хто має дохід понад 10 МПЗ, відповідно, є більш фінансово стійкими і не такими чутливими до різниці у ставці ПДФО в 3-5%.
Таким чином, ми вважаємо, що зміни у законодавстві щодо податку на доходи фізичних осіб не можна оцінювати позитивно. В майбутньому, законотворцям при чергових нововведеннях у частині стягнень із доходів працівників, необхідно звернути увагу на соціальну нерівність платників податку.
Список використаних джерел:
1.Податковий кодекс України від 02.12.2010 № 2755-VI (зі змінами і доповненнями). [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2755-17
2.Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році: Закон України від 24.12.2015 № 909-VIII. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:http://zakon4.rada.gov.ua/laws/909-19
3.Огійчук М.Ф. Фінансовий та управлінський облік за національними стандартами: Підручник / М. Ф. Огійчук, В. Я. Плаксієнко, М. І. Беленкова та ін. / За ред. проф. М. Ф. Огійчука. – 6-те вид., перероб. і допов. – К. : Алерта, 2011. – 1042 с.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter