В Україні відбуваються істотні зміни по відношенню між суспільством та з дітьми з особливими потребами. Стає більш зрозумілим, що психофізичні порушення не заперечують людської суті, здатності відчувати, переживати, набувати соціального досвіду.
Приходить думка того, що в кожній дитині необхідно створити сприятливі умови для розвитку, які враховують її індивідуальні освітні потреби та здібності. Необхідно вирішити ряд проблем у дітей з особливими потребами, такі як: у визнанні їх прав на освіту, включити їх у дитяче товариство, визнання їх у суспільстві, а також їм набути соціальних навичок.
Таким дітям допоможе звільнитися від соціальної ізоляції, взаємодія з іншими дітьми та людьми, а також сприятиме розвитку позитивного, толерантного, терпеливого, лояльного ставлення до них з боку оточуючих.
В умовах навчального середовища для дитини з особливими освітніми потребами важливим є процес соціалізації, який відбувається першим у сім’ї, а потім у школі.
Це дуже важливо для кожної маленької дитини, особливо для дітей з особливими (потребами. І саме школа грає найважливішу роль в процесі адаптації її до життя. [32]
У зв’язку з бажанням батьків навчати дітей з особливими освітніми потребами у загальноосвітній школі, дає поштовх для змін в освітньому процесі.
Завдяки створеним умовам щороку зростає кількість дітей з особливими потребами, які навчаються в інклюзивних класах загальноосвітніх навчальних закладів.
Соціалізація – це процес входження індивіда в суспільство, активного засвоєння ним соціального досвіду, соціальних ролей, норм і цінностей, необхідних для успішного життя в суспільстві. У процесі соціалізації в людини, формуються соціальні якості, знання, уміння та навички. Соціалізація відбувається як за стихійного впливу на особистість різних життєвих обставин, так і за цілеспрямованого розвитку особистості.
В даний час наука розглядає процес соціалізації в широкому і вузькому розумінні цього поняття. Соціалізація в широкому розумінні — це визначення походження та формування родової природи людини (йдеться про філогенез — історичний процес розвитку людства), у вужчому — процес залучення людини до суспільного життя через активну присвоєння норм, цінностей та ідеалів. З огляду на це соціалізацію можна розглядати як типовий і унікальний процес. Типовий перебіг визначається соціальними умовами, залежить від класових, етнічних, культурних та інших відмінностей. Воно пов'язане з формуванням стереотипів поведінки, характерних для конкретної спільноти. [40]
Соціалізація як єдиний процес пов'язана з індивідуалізацією особистості, виробленням власної поведінки, набуттям особистого життєвого досвіду, тобто з формуванням індивідуальності.
Серед багатьох вчених існує думка, що соціалізація тісно пов'язана з адаптацією - пристосуванням організмів до навколишнього середовища. Вони трактують соціалізацію як безперервне пристосування живого організму до навколишнього середовища, його здатність пристосовуватися до реакцій інших людей. Відповідно до іншого погляду, адаптація є складовою соціалізації, її механізмом.
Існують певні взаємозв'язки соціалізації з вихованням - цілеспрямованим, свідомим впливом на особистість суспільства та його соціальних інститутів з метою організації та стимулювання активної діяльності індивідів. Однак ці процеси не можуть бути ідентичними, оскільки соціалізація відбувається як під впливом цілеспрямованих зусиль, так і в результаті прямого впливу середовища, що містить елементи спонтанності та неорганізованості. Тому соціалізація – це значно ширший процес, ніж батьківство, який може бути як організованим, так і спонтанним і не завжди усвідомленим. [38]
Між соціалізацією та розвитком – процесом, що призводить до зміни якостей особистості, є схожість і особливості. Як соціалізація, так і розвиток зумовлені соціальними чинниками, причому особливість полягає в тому, що розвиток характеризується також наявністю внутрішніх рушійних сил (суперечностей, які виникають на межі внутрішнього і зовнішнього світу особистості, внаслідок невідповідності потреб і можливості, очікувані та отримані, бажані та реальні тощо) та психофізіологічні зміни. Терміни «соціалізація» і «розвиток» не ототожнюються і не протиставляються, а доповнюють один одного. Саме психологічні особливості розвитку визначають процес індивідуальної вибірковості до різноманітних взаємодій із середовищем. Знання цих характеристик забезпечує успішне навчання, виховання та формування соціально прийнятної особистості.
Суспільство впливає на особистість через інститути соціалізації, тобто конкретні групи, в яких людина включається в систему норм, цінностей і соціальних зв'язків (сім'я, школа, неформальні організації, засоби масової інформації та ін.). Для них характерна стійка
організаційна форма спільної діяльності, усталений комплекс правил, принципів і норм, що їх регулюють. [41]
Найважливіші параметри особистості не є вродженими, а набуваються індивідом протягом життя. Термін «соціалізація» був введений в середині 19 ст. Французький соціолог Габріель Тард описує процес інтерналізації соціальних норм через соціальну взаємодію. З того часу поняття «соціалізація» еволюціонувало, охоплюючи різні аспекти цього явища.
Існує багато визначень терміна «соціалізація», що варіюються відповідно до розуміння авторами природи та структури особистості. Більшість визначень цього поняття містить загальне положення про те, що сутністю соціалізації є засвоєння індивідом соціального досвіду.
Таким чином, соціалізація має дві мети: полегшити взаємодію людей через виконання різних соціальних ролей і забезпечити підтримку суспільства шляхом прищеплення відповідних переконань і моделей поведінки новим членам.
За змістом можна виділити два структурних елементи процесу соціалізації: соціальну адаптацію та інтерналізацію. Адаптація - це пристосування індивіда до умов існування різних соціальних структур і спільнот, завдяки чому засвоєння існуючих у них норм, цінностей та ідеалів. Адаптація означає пристосування особистості до рольових функцій, до соціальних норм, цінностей, до умов функціонування різних сфер суспільства. У процесі пристосування особистість порівнює свої самооцінки і свої вимоги зі своїми здібностями і реаліями соціального середовища. Однак людям похилого віку важче, ніж молоді, адаптуватися до нових соціальних механізмів. Тому наступним етапом соціалізації особистості є інтерналізація - процес формування внутрішньої структури психіки людини за допомогою засвоєння соціальних норм, цінностей та інших компонентів соціального середовища в результаті соціальної діяльності, процес привнесення елементів зовнішнього середовища у внутрішнє.
Соціалізація – це не вулиця з одностороннім рухом. Ми вчимося у своїх батьків, однолітків. Під впливом цих людей ми розвиваємо інтелектуальні, соціальні та фізичні навички, необхідні для виконання наших соціальних ролей. Вони також дечому вчаться від нас. Особи та установи, відповідальні за навчання культурним нормам і вивчення соціальних ролей, називають агентами соціалізації. їх можна поділити на агентів первинної та вторинної соціалізації. Носіями первинної соціалізації є батьки, близькі та далекі родичі, однолітки, вчителі, лікарі, лідери молодіжних груп. Агентами вторинної соціалізації є представники школи, університету, бізнесу, армії, держави, медіа-адміністрації. [38]
Процес соціалізації суто індивідуальний. Тому соціалізація особистості неодмінно передбачає її індивідуалізацію, формування особистісних якостей. Соціалізація – безперервний процес. Воно охоплює всі етапи життя людини, в яких вона засвоює та використовує цінності культури. Кількісне накопичення цінностей навчання за певний проміжок часу стає новою якістю, що виявляється у зміні структури та спрямованості особистості.
Список літератури:
1. Актуальні проблеми соціально-виховної роботи дітей молодшого шкільного віку з особливими потребами: [модульне дистанційне навчання] / А.Й. Капська, О.В.Безпалько, Р.Г. вінола; [загальна редакція А.Й. Кейптаун]. К., 2002. 164 с.
2. Алексєєнко Т.Ф. Сімейна педагогіка як філософська та соціально-педагогічна проблема: методологія та теорія дослідження / Т.Ф. Алєксєєнко // Теоретико-методологічні проблеми виховання дітей та шкільної молоді: зб. наук пр.: У 2 кн. - Кн. 2. К.: Інститут проблем освіти НАН України, 2002. С. 6–11.
3. Артемова Л.В. Соціалізація дитини з особливими потребами в сім’ї / Л.В. Артемова // дошкільне виховання. 2004. № 3. С. 3–5.
4. Баєв Б.Ф. Ви знаєте свою дитину? / Б.Ф. Баєв. К.: 2012. 80c.
5. Базовий компонент початкової освіти в Україні. К.: Дошкільне виховання. 2022. - 70 с.
6. Базовий компонент початкової освіти в Україні. К., 2021. 61 с.
7. Бех-ІД Розвиток особистості: У 2 кн. / ID. Бех // Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-практичні основи. К.: Либідь, 2003. 344 с.
8. Бєлєнька Г.В. Здоров’я дитини – із сім’ї / Г.В. Бєлєнька, О.Л. Богініч, М.А Мащовець К.: СПД Богданова А.М., 2006. 220 с.
9. Бєлєнька Г.В. Розшарування суспільства і дітей у ньому / Г.В. Бєлєнька 2005. № 6. -с. 10-12
10. Бобак О. Б. Підготовка соціального педагога до проектування роботи з сім’єю як первинним інститутом соціалізації дитини / О.Б. Бобак //: Посвіт, 2012. Т. 3. С.152–159.
11. Бобак О.Б. Сімейне виховання у розвитку дитини з особливими потребами / О.Б. Бобак // Серія Збірник наукових праць: Педагогіка, психологія та соціологія. Т. 5 (155). Ч. І.-Донецьк: ДВНЗ «ДонНТУ», 2009. С. 328–331.
|
Голосування 
Ця робота ліцензується відповідно до Creative Commons Attribution 4.0 International License
Знайшли помилку? Виділіть помилковий текст мишкою і натисніть Ctrl + Enter